"Гостинець від Святого Миколая"

 З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов’ю нашого народу. Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Він покровитель землеробства і скотарства, господар земних вод, заступник від бід і напастей, помічник у найважчих справах і обставинах. Він швидко з’являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов’ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершуються повсякчас.

 Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у "Зачарованій Десні", люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення.

Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше – разом із появою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: "Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей" (1555 рік). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого свята, то така ідея і потреба виникла ще у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів та дошкільнят. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду "Чудо з утопленим хлопцем" й створив одноактову п’єсу "Суд святого Николая", в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

ФРАНКОВІ «ЧУДА» СВЯТОГО МИКОЛАЯ / упорядкування Ярослави Мельник; передмови: Ярослава Мельник, Наталя Тихолоз. — Львів: «Папуга», 2022. — 80 с.

До книги увійшли три Франкові «чуда» святого Миколая: два поетичні (легенди «Чудо з ковром» і «Чудо з утопленим хлопцем») й одне прозове — («Оповідання про половчина»). Усі ці тексти — парафрази книжних українських легенд про святого Миколая, що засвідчує про владу традиції, позачасові цінності нашого давнього письменства. Четвертий текст, вміщений у цьому виданні, «Суд Святого Миколая», — образок драматичного образка-казки для дітей, повнень світлої віри, любові та християнської мудрості.

Попри тривоги нам вдалося провести в бібліотеці квест для всіх бажаючих до дня Святого Миколая. Діти дізналися коли вперше почали відзначати день Чудотворця Миколая, як з'явилася традиція дарувати подарунки.

Миколайчик, для дітей залиш листа із різними завданнями. Дітки розповідали вірші, співали пісень, грали в ігри, відгадували загадки. Під кінець квесту порадував він їх солодкими подаруночками за слухняність, кмітливість, вправність Щирі посмішки, які є джерелом щастя, були на обличчі у кожного!

 

Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а потім – і Україна.
У цей день випікають смачні круглі пиріжки — "миколайчики" з різноманітною начинкою, а також медівники, запашне печиво з кольоровою глазур'ю.

Твори добро

Щороку 3 грудня Україна разом з міжнародною спільнотою відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю. Цей день не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

  І дуже важливо, що Україна, як європейська держава, бере активну участь у цьому процесі, задумується над їхніми проблемами, шукає шляхи вирішення.

Люди з інвалідністю - це ті, хто з якихось причин не можуть повністю себе забезпечувати або піклуватися про себе. Інвалідність може бути вродженою або набутою, наприклад, внаслідок травм чи інфекцій.

На жаль, кількість людей з інвалідністю з кожним роком зростає. Це пов'язано зі стихійними лихами, техногенними катастрофами, забрудненням навколишнього середовища, дорожньо-транспортними пригодами, вродженими та хронічними захворюваннями, війною.

Вони стикаються зі складними проблемами, але долають труднощі і демонструють надзвичайну емоційну силу та непохитну віру в життя.

На виставці, яка проходить в нашій бібліотеці, представлено серію книжок "Інклюзивне навчання". Автори дають відповіді на найактуальші запитання батьків, розповідають про допомогу дитині, рекомендують різні методики. Книги містять відомості щодо подальшої професійної орієнтації у майбутньому житті дитини.

Учням, які завітали до нас, розповіли, що не потрібно лякатися таких людей, адже люди дуже різні - і це нормально. Але всі ми гідні дружити одне з одним, головне - виявляти доброту і чуйне ставлення до тих, хто навколо.

Дітям запропонували прочитати книжки, які містять навчальні сторінки для дітей, як дружити з особливими дітками. 

Письменниця Лариса Ніцой написала цікаву історію, де головні герої, Василинка, Любомирчик та Олежка, відправляються на пошуки скарбу. Вони потрапляють у пригоду, не остання роль у якій випаде двом бабусям. Одна з них поведена на приготуванні та споживанні їжі, а друга – фанатка спорту та здорового способу життя.

В сюжет цієї кумедної історії письменниця легко вплітає сучасну актуальну тему інвалідів у соціумі. Повість пересипана гумором, додає настрою та читається на одному диханні.

Захищаючи гідність людей із обмеженими можливостями, ми захищаємо своє людське обличчя. 

Ясний місяц на небосхилі українського слова.

29 листопада 1778 року в селі Основа (нині воно вже в межах Харкова) народився Григорій Квітка-Основ'яненко.

Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. 
Ми знаємо його як прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика та культурно-громадського діяча.
Ще з дитинства Григорій Квітка мріяв носити чернечу рясу.
Через слабке здоров’я Григорію не судилося довго перебувати на службі і його перевели на громадську службу до департаменту герольдії. Під час служби він так і не полишив своєї мрії – податись у священики. Тому вже у 22 роки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки неподалік Харкова).

Там для юнака встановили випробування – чотири роки ревних молитов. До того ж, на нього чекали важка праця у холоді та бруді, йому доводилось доглядати за кіньми, яких він ще з дитинства боявся.

Григорій не здався і не покинув монастир навіть тоді, коли його батько тяжко захворів, тому йому так і не вдалося попрощатись із ним.

Федір Іванович – батько Андрія та Григорія Квіток, служив харківським колезьким радником. Дружина Марія Василівна (при народженні Шидловська) була дуже освіченою жінкою і стріляла влучніше від чоловіків. Двері їхнього будинку постійно були відкриті для гостей, тому хазяїна його за гостинність і привітність називали «хлібосолом».

Ілля Іванович – дядько Андрія та Григорія Квіток, жив самотньо. Його маєток у сосновому лісі, бібліотека й архів дісталися племінникам. Микола Костомаров писав: «Садиба складалася з соснового лісу, ботанічного саду з оранжереями. Тут був розташований величезний панський будинок його брата – губернського предводителя А.Ф.Квітки, а сам Григорій Федорович оселився у низенькому будиночку з кам’яним муром. Під час розділу батьківського майна він все залишив братові, а собі взяв невеличкий капітал, на який скромно жив».

У домі братів Григорія Федоровича бував Сковорода, дух великого філософа і вчителя жив тут і багато в чому визначив майбутній життєвий шлях письменника, їхня картинна галерея, домашній оркестр, аматорський театр славилися в усьому повіті. Але козацькі шаблі та пістолі – тепер лиш прикраси на стінах. Цінні, дорогі прикраси... Тому честь роду і славу свого народу Григорій Квітка захищатиме словом.

Григорій Квітка надрукував свої перші гумористичні фейлетони в журналі «Украинский вестник» (1816) під псевдо Фалалей Повінухін. Пізніше для своїх україномовних творів Григорій Федорович за назвою родового маєтку взяв собі творчий псевдонім Основ’яненко.

“Енеїда” Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу. Йому судилося стати видатним прозаїком та збагатити українську літературу такими творами: “Конотопська відьма”, “Сватання на Гончарівці”, “Мертевецький Великдень”, “Сердешна Оксана”, “Маруся”, “Пан Халявський” чи “Козир-дівка”, що і зараз користуються неабиякою популярністю. За їх мотивами є театральні вистави, кінофільми.

                                              

Григорій Квітка соромився свого панського походження. Подейкують, що одного разу він їхав на возі із волами та застряг у болоті. Сусідські діти вмить позбігались і почали дражнитись із Григорія, впізнавши у ньому панича, хоча він вже давно відпустив собі довгу бороду та підперезався. Ця подія настільки схвилювала письменника, що він покинув монастир та подався додому, звідки не виходив на люди ще кілька тижнів. Існує теорія, що саме тому він вирішив додати до свого прізвища “Основ’яненко”, аби позбутись тяжкого панського прізвища Квітка.
Помер письменник 20 серпня 1843 року після тяжкої хвороби у Харкові.

“Гірська Орлиця - Ольга Кобилянська”

  Згадаймо шанобливим словом українську письменницю-модерністку, ранню учасницю жіночого руху на Буковині Ольгу Кобилянську. Вона – майстриня драматичної повісті й оповідань про утиски українського жіноцтва, кризове становище села. У своїх творах письменниця порушувала питання етики та моральної досконалості людини в умовах насильства й соціальної несправедливості.

В нашій бібліотеці проходить виставка книг за творами Ольги Кобилянської.

  Народилася Ольга Юліанівна 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора (Південна Буковина) у шляхетній багатодітній сім'ї четвертою з семи дітей. Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства Ольга досконало знала польську та німецьку мови, якими розмовляли в її сім'ї. Та, як і мати, згодом вивчила українську.
Ольга була гарна – її інтелігентна, навіть аскетична краса, струнка постать привертали до себе увагу. Мала витончений смак, одягалася елегантно, за тогочасною модою. Ольга, розумна й освічена, без сумніву, була непересічною особистістю. Окрім літератури вона цікавилася музикою, грала на фортепіано, цитрі та дримбі, непогано малювала, грала в театрі, навіть мріяла стати професійною актрисою. Любила верхову їзду. Висока тонка дівчина в зеленій амазонці… Якось Ольга писала, що їй у літературі хочеться зробити щось подібне до справжнього польоту на дикому коні.
Перші твори Ольга Кобилянська написала в 14 років. Це були вірші німецькою мовою. У 17 дівчина пише перше оповідання – "Гортеза, або Нарис з життя одної дівчини", теж німецькою. Навіть свою "Царівну" вона почала писати німецькою мовою під назвою "Лореляй".
Ольга Кобилянська залишила великий літературний спадок. Її твори, зокрема трагічна повість "В неділю рано зілля копала", стали класикою української літератури. А сама письменниця стала окрасою жіночої літературної когорти України. У творах Ольги Кобилянської віддзеркалювалася музика душі, пройнята глибоким ліризмом на основі тонкого психологічного аналізу. Письменниця шукала нових обріїв – і в житті, і у творчості, і в коханні, і в собі самій. І псевдонім собі обрала відповідний – Гірська Орлиця.
Ольга Кобилянська була справжньою жінкою: цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. 14 років дружила з Лесею Українкою, проте бачилися вони лише тричі за життя.

Непересічна, яскрава, прогресивна, завзята, розумна, надзвичайно обдарована й талановита і при цьому жіночна, романтична й натхнена. Вона мала засушену гілочку едельвейсу. Цю квітку письменниця зберігала все своє життя. За легендою, дівчина, яка знайде едельвейс, матиме щасливе кохання. Проте Ользі так і не пощастило в особистому житті.
Вона ще з дитинства мріяла побачити море, але за все життя жінки її бажання так і не здійснилося. Ольга Кобилянська прожила 78 років і померла в 1942-му. Все своє довге життя вона палко прагнула утвердитися, сказати вагоме слово – і у творчості, і в коханні. Найвища насолода – творити, а ще – кохати. Вічні цінності – вони житимуть, доки існує саме життя.

Пропонуємо вашій увазі вікторину по творах О.Кобилянської

Голодомор "Чому сумує, плаче дзвін. І біль сердець в одне єднає?"

Встає історія з пітьми,

Словами фактів промовляє

І хоче, щоб судили ми,

Бо заповіт від мертвих має.

Вона бідою, горем вчить,

Щоб не забулось незабутнє,

Бо там, де пам'ять не мовчить,

Там щастям повниться майбутнє.

У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. 

В бібліотеці відбувся захід, присвячений 90 -м роковинам пам'яті жертв Голодомору. Розповіли про хронологію подій репресій 1932-1933 років та пояснили, як у селян забирали останні харчі. Під час заходу транслювалися фрагменти документального фільму про ці жахливі події.

В історії бурхливого ХХ- го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце. Ці події сьогодні продовжують тримати одну із першочергових актуальностей в українському суспільному та політичному житті. Змінилось не одне покоління, більшість очевидців уже не має серед живих…

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції охопив значну частину України. Голодомор 1932-33 років мав, насамперед, політичні чинники, він був наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних та незалежних від держави селян- підприємців, але й цілі покоління землеробського населення.

Коли говорять про Голодомор 1932-33 років, мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 років. Саме за ці 17 місяців в Україні загинули мільйони людей. Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 року. Тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000- щогодини, майже 25 тисяч щодня…

Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію. Спогади очевидців викликають біль, сльози та співчуття.

“Зима тягнулась занадто довго. В багатьох опухали ноги, набрякало обличчя, в дітей роздулись животи, повсихали ручки і ніжки. Люди падали, як мухи. Їх підбирали на підводу, вивозили на цвинтар і там хоронили — закидали землею без домовини, священика, а бувало і без рідних, бо нікого не зосталося.

Люди сподівалися тепла, весни, думали, що, може, тоді виживуть. А коли вона прийшла, то скубли все, що почало зеленіти: кропиву, пшінку, лободу. Їли все, хто що бачив…” -Панасюк Василь.

“Коли почалася голодовка, стало багато людей вмирати. Ми з чоловіком тримали корову і коня. І от одного разу захворів кінь і чоловік попросив ветеринара, щоб прийшов подивитися. Ходив лікар декілька разів, ось прийшов і цього разу. Подивився та й сказав, щоб ми вийшли, він впорається сам. Ми повиходили. Через деякий час чоловік вирішив зайти подивитися. Тільки переступив поріг хліва, бачить — кінь лежить вже зарізаний, а лікар ріже м’ясо на кусочки і роздає сусідам. Я як побачила, стала дуже плакати. А люди їли м’ясо сире…"

"Рано навесні, тільки сніг зійде, біжимо на поле і шукаємо гнилої бараболі, щоб з’їсти. Збирали бруньки ліщини і пекли млинці. А то буває зберуся з молоком на базар до Стрижавки, продам його, а за ті грошенята йшла до магазину і купляла хліба. Несла його додому і не сміла і кусочка з’їсти сама.” -Панченко Ялина.

Великим порятунком була рослинна їжа. Щоправда, вона була сезонною, з весни до осені. Всі свідки розповідають, що дійсно, тоді в хід ішло все, що можна було знайти.

Млинчики, коржики, маторженики
Дуже часто використовували різні сурогати, щоб зміцнити страву, робили щось схоже на хліб. У різних регіонах цю страву називали по-різному: млинці, коржики, маторженики.Щоб зробити їх, брали лободу і додавали тирсу, висівки чи мелені жолуді, щоб трималося купи. Жолуді були гіркими. Тому спочатку їх вимочували, позбувалися гіркоти, а потім перемелювали і додавали до певних висівок.

Мільйони невинних жертв є постійним нагадуванням про загрозу режиму, який зневажає права і свободи людини. Тоталітарна комуністична влада свідомо чинила злочини проти людяності, знищувала українців як націю та намагалася викорінити нашу мову і культуру.

Ця трагедія назавжди залишиться в наших спогадах та наших серцях.  Кожне покоління повинно пам’ятати цю дату..Пам’ятати, щоб не повторити…

25 листопада, о 16:00 долучайтеся до загальнонаціональної акції «Запали свічку пам’яті» в пам’ять про загиблих під час Голодомору 1932–33 років.

“Вільні творять майбутнє”

   Сьогодні українці відзначають День Гідності і Свободи. У цей день десять років тому українці вийшли на вулиці і повідомили всьому світу про свій цивілізаційний вибір.
                            
Цьогоріч День Гідності та Свободи проходитиме під затвердженним торік гаслом “Вільні творити майбутнє”. Головна ідея полягає у тому, що, попри різні політичні погляди, українці вміють об’єднуватися задля обстоювання основних цінностей. Прагнення свободи пробуджує гідність. Так було у 2004 році під час Помаранчевої революції та у 2013–2014 роках під час Революції Гідності.

Книги представленні на виставці в бібліотеці, нагадають з чого розпочався "Майдан" і що відбувалося далі. 

Українці обрали боротьбу за свободу, рівноправ’я, гідність і повагу. Українці протиставили свій вибір грубій силі авторитаризму та його зневажливому ставленню до українського народу.

Пророчими стали слова Євгена Коновальця про значення боротьби: “У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю”.

Українці стали свідомою та єдиною нацією. Те, що раніше розуміли одиниці, стало аксіомою для всіх.
Ця єдність проявилася у формуванні потужного волонтерського руху, що забезпечував усім необхідним тих, хто стояв на передньому краї.

Основою успіху Революції Гідності стала місцева громада. Самоорганізація, спільна дія місцевого самоврядування і простих мешканців українських міст врятувала Україну від хаосу і безладу. Надавалася медична допомога. Забезпечувався громадський порядок. Українці не ділилися на партії. Вони об’єдналися заради Свободи і Гідності, заради порятунку України.

Завдяки цій єдності і спільній дії здійснилася мрія багатьох поколінь нашого народу, висловлена Степаном Бандерою: “І прийде час, коли один скаже "Слава Україні! ", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!” Сьогодні це гасло усіх українців. Це офіційне привітання армії, Національної гвардії, всієї України.

Сьогодні маємо пам’ятати ціну нашої Свободи і Гідності! Подякувати тим, хто поклав життя і здоров’я заради цих цінностей. Хто першим переступив через страх і повів за собою інших. Хто своєю щоденною працею зробив можливою боротьбу!

Сьогодні, як і десять років тому розбрат між нами сіють наші вороги. Теперішня війна – це новий Майдан, тепер вже в межах всієї країни… Але єдність, свобода та гідність важливіші за тимчасові економічні та соціальні труднощі. Усі перепони ми здолаємо, коли матимемо свою вільну державу сильних громад. Але втративши свободу, ми втратимо і шанс на добробут у майбутньому. Пам’ятаймо наша сила у суспільній згоді та єдності, бо згода будує, а розбрат руйнує!
З Днем Гідності і Свободи!
Слава українським героям!
Слава українському народу!
Слава Україні!

"Справжні причини війни", або як працює російська пропаганда

 В нашій бібліотеці проходить XR - виставка 3D. Виставка "Справжні причини війни, або Як працює російська пропаганда" є інтерактивною, технологічною, безкоштовною та всеосяжною, а кожна експозиція має супровід кожного експоната українською та англійською мовами.

Це унікальна виставка, що поєднує звичайні постери з віртуальною реальністю. Проєкт реалізувала ГО «Європейський Інститут Чорнобиля» у партнерстві з ініціативою «НотаЄнота». 

Ідея належить засновнику ГО Європейський Інститут Чорнобиля Валерію Коршунову.

Виставка XR детально пояснює, як побудована система російської пропаганди, розкриває основні техніки та методи, розвінчує багаторічну дезінформацію та маніпуляції проти України, а головне – показує на прикладах, до чого це може призвести на прикладі війни.

"Для перегляду виставки з 30 плакатів потрібен смартфон: встановіть мобільний додаток edAR, доступний як в Google Play, так і в App Store, наведіть його на зображення - і плакати оживуть. При цьому доступні фото, відео та текст, що ілюструють зміст, зашифрований під ілюстрацією".