Ясний місяц на небосхилі українського слова.

29 листопада 1778 року в селі Основа (нині воно вже в межах Харкова) народився Григорій Квітка-Основ'яненко.

Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. 
Ми знаємо його як прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика та культурно-громадського діяча.
Ще з дитинства Григорій Квітка мріяв носити чернечу рясу.
Через слабке здоров’я Григорію не судилося довго перебувати на службі і його перевели на громадську службу до департаменту герольдії. Під час служби він так і не полишив своєї мрії – податись у священики. Тому вже у 22 роки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки неподалік Харкова).

Там для юнака встановили випробування – чотири роки ревних молитов. До того ж, на нього чекали важка праця у холоді та бруді, йому доводилось доглядати за кіньми, яких він ще з дитинства боявся.

Григорій не здався і не покинув монастир навіть тоді, коли його батько тяжко захворів, тому йому так і не вдалося попрощатись із ним.

Федір Іванович – батько Андрія та Григорія Квіток, служив харківським колезьким радником. Дружина Марія Василівна (при народженні Шидловська) була дуже освіченою жінкою і стріляла влучніше від чоловіків. Двері їхнього будинку постійно були відкриті для гостей, тому хазяїна його за гостинність і привітність називали «хлібосолом».

Ілля Іванович – дядько Андрія та Григорія Квіток, жив самотньо. Його маєток у сосновому лісі, бібліотека й архів дісталися племінникам. Микола Костомаров писав: «Садиба складалася з соснового лісу, ботанічного саду з оранжереями. Тут був розташований величезний панський будинок його брата – губернського предводителя А.Ф.Квітки, а сам Григорій Федорович оселився у низенькому будиночку з кам’яним муром. Під час розділу батьківського майна він все залишив братові, а собі взяв невеличкий капітал, на який скромно жив».

У домі братів Григорія Федоровича бував Сковорода, дух великого філософа і вчителя жив тут і багато в чому визначив майбутній життєвий шлях письменника, їхня картинна галерея, домашній оркестр, аматорський театр славилися в усьому повіті. Але козацькі шаблі та пістолі – тепер лиш прикраси на стінах. Цінні, дорогі прикраси... Тому честь роду і славу свого народу Григорій Квітка захищатиме словом.

Григорій Квітка надрукував свої перші гумористичні фейлетони в журналі «Украинский вестник» (1816) під псевдо Фалалей Повінухін. Пізніше для своїх україномовних творів Григорій Федорович за назвою родового маєтку взяв собі творчий псевдонім Основ’яненко.

“Енеїда” Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу. Йому судилося стати видатним прозаїком та збагатити українську літературу такими творами: “Конотопська відьма”, “Сватання на Гончарівці”, “Мертевецький Великдень”, “Сердешна Оксана”, “Маруся”, “Пан Халявський” чи “Козир-дівка”, що і зараз користуються неабиякою популярністю. За їх мотивами є театральні вистави, кінофільми.

                                              

Григорій Квітка соромився свого панського походження. Подейкують, що одного разу він їхав на возі із волами та застряг у болоті. Сусідські діти вмить позбігались і почали дражнитись із Григорія, впізнавши у ньому панича, хоча він вже давно відпустив собі довгу бороду та підперезався. Ця подія настільки схвилювала письменника, що він покинув монастир та подався додому, звідки не виходив на люди ще кілька тижнів. Існує теорія, що саме тому він вирішив додати до свого прізвища “Основ’яненко”, аби позбутись тяжкого панського прізвища Квітка.
Помер письменник 20 серпня 1843 року після тяжкої хвороби у Харкові.