Ясний місяц на небосхилі українського слова.

29 листопада 1778 року в селі Основа (нині воно вже в межах Харкова) народився Григорій Квітка-Основ'яненко.

Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. 
Ми знаємо його як прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика та культурно-громадського діяча.
Ще з дитинства Григорій Квітка мріяв носити чернечу рясу.
Через слабке здоров’я Григорію не судилося довго перебувати на службі і його перевели на громадську службу до департаменту герольдії. Під час служби він так і не полишив своєї мрії – податись у священики. Тому вже у 22 роки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки неподалік Харкова).

Там для юнака встановили випробування – чотири роки ревних молитов. До того ж, на нього чекали важка праця у холоді та бруді, йому доводилось доглядати за кіньми, яких він ще з дитинства боявся.

Григорій не здався і не покинув монастир навіть тоді, коли його батько тяжко захворів, тому йому так і не вдалося попрощатись із ним.

Федір Іванович – батько Андрія та Григорія Квіток, служив харківським колезьким радником. Дружина Марія Василівна (при народженні Шидловська) була дуже освіченою жінкою і стріляла влучніше від чоловіків. Двері їхнього будинку постійно були відкриті для гостей, тому хазяїна його за гостинність і привітність називали «хлібосолом».

Ілля Іванович – дядько Андрія та Григорія Квіток, жив самотньо. Його маєток у сосновому лісі, бібліотека й архів дісталися племінникам. Микола Костомаров писав: «Садиба складалася з соснового лісу, ботанічного саду з оранжереями. Тут був розташований величезний панський будинок його брата – губернського предводителя А.Ф.Квітки, а сам Григорій Федорович оселився у низенькому будиночку з кам’яним муром. Під час розділу батьківського майна він все залишив братові, а собі взяв невеличкий капітал, на який скромно жив».

У домі братів Григорія Федоровича бував Сковорода, дух великого філософа і вчителя жив тут і багато в чому визначив майбутній життєвий шлях письменника, їхня картинна галерея, домашній оркестр, аматорський театр славилися в усьому повіті. Але козацькі шаблі та пістолі – тепер лиш прикраси на стінах. Цінні, дорогі прикраси... Тому честь роду і славу свого народу Григорій Квітка захищатиме словом.

Григорій Квітка надрукував свої перші гумористичні фейлетони в журналі «Украинский вестник» (1816) під псевдо Фалалей Повінухін. Пізніше для своїх україномовних творів Григорій Федорович за назвою родового маєтку взяв собі творчий псевдонім Основ’яненко.

“Енеїда” Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу. Йому судилося стати видатним прозаїком та збагатити українську літературу такими творами: “Конотопська відьма”, “Сватання на Гончарівці”, “Мертевецький Великдень”, “Сердешна Оксана”, “Маруся”, “Пан Халявський” чи “Козир-дівка”, що і зараз користуються неабиякою популярністю. За їх мотивами є театральні вистави, кінофільми.

                                              

Григорій Квітка соромився свого панського походження. Подейкують, що одного разу він їхав на возі із волами та застряг у болоті. Сусідські діти вмить позбігались і почали дражнитись із Григорія, впізнавши у ньому панича, хоча він вже давно відпустив собі довгу бороду та підперезався. Ця подія настільки схвилювала письменника, що він покинув монастир та подався додому, звідки не виходив на люди ще кілька тижнів. Існує теорія, що саме тому він вирішив додати до свого прізвища “Основ’яненко”, аби позбутись тяжкого панського прізвища Квітка.
Помер письменник 20 серпня 1843 року після тяжкої хвороби у Харкові.

“Гірська Орлиця - Ольга Кобилянська”

  Згадаймо шанобливим словом українську письменницю-модерністку, ранню учасницю жіночого руху на Буковині Ольгу Кобилянську. Вона – майстриня драматичної повісті й оповідань про утиски українського жіноцтва, кризове становище села. У своїх творах письменниця порушувала питання етики та моральної досконалості людини в умовах насильства й соціальної несправедливості.

В нашій бібліотеці проходить виставка книг за творами Ольги Кобилянської.

  Народилася Ольга Юліанівна 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора (Південна Буковина) у шляхетній багатодітній сім'ї четвертою з семи дітей. Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства Ольга досконало знала польську та німецьку мови, якими розмовляли в її сім'ї. Та, як і мати, згодом вивчила українську.
Ольга була гарна – її інтелігентна, навіть аскетична краса, струнка постать привертали до себе увагу. Мала витончений смак, одягалася елегантно, за тогочасною модою. Ольга, розумна й освічена, без сумніву, була непересічною особистістю. Окрім літератури вона цікавилася музикою, грала на фортепіано, цитрі та дримбі, непогано малювала, грала в театрі, навіть мріяла стати професійною актрисою. Любила верхову їзду. Висока тонка дівчина в зеленій амазонці… Якось Ольга писала, що їй у літературі хочеться зробити щось подібне до справжнього польоту на дикому коні.
Перші твори Ольга Кобилянська написала в 14 років. Це були вірші німецькою мовою. У 17 дівчина пише перше оповідання – "Гортеза, або Нарис з життя одної дівчини", теж німецькою. Навіть свою "Царівну" вона почала писати німецькою мовою під назвою "Лореляй".
Ольга Кобилянська залишила великий літературний спадок. Її твори, зокрема трагічна повість "В неділю рано зілля копала", стали класикою української літератури. А сама письменниця стала окрасою жіночої літературної когорти України. У творах Ольги Кобилянської віддзеркалювалася музика душі, пройнята глибоким ліризмом на основі тонкого психологічного аналізу. Письменниця шукала нових обріїв – і в житті, і у творчості, і в коханні, і в собі самій. І псевдонім собі обрала відповідний – Гірська Орлиця.
Ольга Кобилянська була справжньою жінкою: цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. 14 років дружила з Лесею Українкою, проте бачилися вони лише тричі за життя.

Непересічна, яскрава, прогресивна, завзята, розумна, надзвичайно обдарована й талановита і при цьому жіночна, романтична й натхнена. Вона мала засушену гілочку едельвейсу. Цю квітку письменниця зберігала все своє життя. За легендою, дівчина, яка знайде едельвейс, матиме щасливе кохання. Проте Ользі так і не пощастило в особистому житті.
Вона ще з дитинства мріяла побачити море, але за все життя жінки її бажання так і не здійснилося. Ольга Кобилянська прожила 78 років і померла в 1942-му. Все своє довге життя вона палко прагнула утвердитися, сказати вагоме слово – і у творчості, і в коханні. Найвища насолода – творити, а ще – кохати. Вічні цінності – вони житимуть, доки існує саме життя.

Пропонуємо вашій увазі вікторину по творах О.Кобилянської

Голодомор "Чому сумує, плаче дзвін. І біль сердець в одне єднає?"

Встає історія з пітьми,

Словами фактів промовляє

І хоче, щоб судили ми,

Бо заповіт від мертвих має.

Вона бідою, горем вчить,

Щоб не забулось незабутнє,

Бо там, де пам'ять не мовчить,

Там щастям повниться майбутнє.

У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. 

В бібліотеці відбувся захід, присвячений 90 -м роковинам пам'яті жертв Голодомору. Розповіли про хронологію подій репресій 1932-1933 років та пояснили, як у селян забирали останні харчі. Під час заходу транслювалися фрагменти документального фільму про ці жахливі події.

В історії бурхливого ХХ- го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце. Ці події сьогодні продовжують тримати одну із першочергових актуальностей в українському суспільному та політичному житті. Змінилось не одне покоління, більшість очевидців уже не має серед живих…

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції охопив значну частину України. Голодомор 1932-33 років мав, насамперед, політичні чинники, він був наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних та незалежних від держави селян- підприємців, але й цілі покоління землеробського населення.

Коли говорять про Голодомор 1932-33 років, мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 років. Саме за ці 17 місяців в Україні загинули мільйони людей. Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 року. Тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000- щогодини, майже 25 тисяч щодня…

Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані в книгах про цю страшну трагедію. Спогади очевидців викликають біль, сльози та співчуття.

“Зима тягнулась занадто довго. В багатьох опухали ноги, набрякало обличчя, в дітей роздулись животи, повсихали ручки і ніжки. Люди падали, як мухи. Їх підбирали на підводу, вивозили на цвинтар і там хоронили — закидали землею без домовини, священика, а бувало і без рідних, бо нікого не зосталося.

Люди сподівалися тепла, весни, думали, що, може, тоді виживуть. А коли вона прийшла, то скубли все, що почало зеленіти: кропиву, пшінку, лободу. Їли все, хто що бачив…” -Панасюк Василь.

“Коли почалася голодовка, стало багато людей вмирати. Ми з чоловіком тримали корову і коня. І от одного разу захворів кінь і чоловік попросив ветеринара, щоб прийшов подивитися. Ходив лікар декілька разів, ось прийшов і цього разу. Подивився та й сказав, щоб ми вийшли, він впорається сам. Ми повиходили. Через деякий час чоловік вирішив зайти подивитися. Тільки переступив поріг хліва, бачить — кінь лежить вже зарізаний, а лікар ріже м’ясо на кусочки і роздає сусідам. Я як побачила, стала дуже плакати. А люди їли м’ясо сире…"

"Рано навесні, тільки сніг зійде, біжимо на поле і шукаємо гнилої бараболі, щоб з’їсти. Збирали бруньки ліщини і пекли млинці. А то буває зберуся з молоком на базар до Стрижавки, продам його, а за ті грошенята йшла до магазину і купляла хліба. Несла його додому і не сміла і кусочка з’їсти сама.” -Панченко Ялина.

Великим порятунком була рослинна їжа. Щоправда, вона була сезонною, з весни до осені. Всі свідки розповідають, що дійсно, тоді в хід ішло все, що можна було знайти.

Млинчики, коржики, маторженики
Дуже часто використовували різні сурогати, щоб зміцнити страву, робили щось схоже на хліб. У різних регіонах цю страву називали по-різному: млинці, коржики, маторженики.Щоб зробити їх, брали лободу і додавали тирсу, висівки чи мелені жолуді, щоб трималося купи. Жолуді були гіркими. Тому спочатку їх вимочували, позбувалися гіркоти, а потім перемелювали і додавали до певних висівок.

Мільйони невинних жертв є постійним нагадуванням про загрозу режиму, який зневажає права і свободи людини. Тоталітарна комуністична влада свідомо чинила злочини проти людяності, знищувала українців як націю та намагалася викорінити нашу мову і культуру.

Ця трагедія назавжди залишиться в наших спогадах та наших серцях.  Кожне покоління повинно пам’ятати цю дату..Пам’ятати, щоб не повторити…

25 листопада, о 16:00 долучайтеся до загальнонаціональної акції «Запали свічку пам’яті» в пам’ять про загиблих під час Голодомору 1932–33 років.

“Вільні творять майбутнє”

   Сьогодні українці відзначають День Гідності і Свободи. У цей день десять років тому українці вийшли на вулиці і повідомили всьому світу про свій цивілізаційний вибір.
                            
Цьогоріч День Гідності та Свободи проходитиме під затвердженним торік гаслом “Вільні творити майбутнє”. Головна ідея полягає у тому, що, попри різні політичні погляди, українці вміють об’єднуватися задля обстоювання основних цінностей. Прагнення свободи пробуджує гідність. Так було у 2004 році під час Помаранчевої революції та у 2013–2014 роках під час Революції Гідності.

Книги представленні на виставці в бібліотеці, нагадають з чого розпочався "Майдан" і що відбувалося далі. 

Українці обрали боротьбу за свободу, рівноправ’я, гідність і повагу. Українці протиставили свій вибір грубій силі авторитаризму та його зневажливому ставленню до українського народу.

Пророчими стали слова Євгена Коновальця про значення боротьби: “У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю”.

Українці стали свідомою та єдиною нацією. Те, що раніше розуміли одиниці, стало аксіомою для всіх.
Ця єдність проявилася у формуванні потужного волонтерського руху, що забезпечував усім необхідним тих, хто стояв на передньому краї.

Основою успіху Революції Гідності стала місцева громада. Самоорганізація, спільна дія місцевого самоврядування і простих мешканців українських міст врятувала Україну від хаосу і безладу. Надавалася медична допомога. Забезпечувався громадський порядок. Українці не ділилися на партії. Вони об’єдналися заради Свободи і Гідності, заради порятунку України.

Завдяки цій єдності і спільній дії здійснилася мрія багатьох поколінь нашого народу, висловлена Степаном Бандерою: “І прийде час, коли один скаже "Слава Україні! ", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!” Сьогодні це гасло усіх українців. Це офіційне привітання армії, Національної гвардії, всієї України.

Сьогодні маємо пам’ятати ціну нашої Свободи і Гідності! Подякувати тим, хто поклав життя і здоров’я заради цих цінностей. Хто першим переступив через страх і повів за собою інших. Хто своєю щоденною працею зробив можливою боротьбу!

Сьогодні, як і десять років тому розбрат між нами сіють наші вороги. Теперішня війна – це новий Майдан, тепер вже в межах всієї країни… Але єдність, свобода та гідність важливіші за тимчасові економічні та соціальні труднощі. Усі перепони ми здолаємо, коли матимемо свою вільну державу сильних громад. Але втративши свободу, ми втратимо і шанс на добробут у майбутньому. Пам’ятаймо наша сила у суспільній згоді та єдності, бо згода будує, а розбрат руйнує!
З Днем Гідності і Свободи!
Слава українським героям!
Слава українському народу!
Слава Україні!

"Справжні причини війни", або як працює російська пропаганда

 В нашій бібліотеці проходить XR - виставка 3D. Виставка "Справжні причини війни, або Як працює російська пропаганда" є інтерактивною, технологічною, безкоштовною та всеосяжною, а кожна експозиція має супровід кожного експоната українською та англійською мовами.

Це унікальна виставка, що поєднує звичайні постери з віртуальною реальністю. Проєкт реалізувала ГО «Європейський Інститут Чорнобиля» у партнерстві з ініціативою «НотаЄнота». 

Ідея належить засновнику ГО Європейський Інститут Чорнобиля Валерію Коршунову.

Виставка XR детально пояснює, як побудована система російської пропаганди, розкриває основні техніки та методи, розвінчує багаторічну дезінформацію та маніпуляції проти України, а головне – показує на прикладах, до чого це може призвести на прикладі війни.

"Для перегляду виставки з 30 плакатів потрібен смартфон: встановіть мобільний додаток edAR, доступний як в Google Play, так і в App Store, наведіть його на зображення - і плакати оживуть. При цьому доступні фото, відео та текст, що ілюструють зміст, зашифрований під ілюстрацією".

“Дитячі душі на Землі нехай ніхто не ображає” Казкова мозаїка до Всесвітнього дня дитини

     Сьогодні, 20 листопада 2023 року, відзначається Всесвітній день дитини – свято взаєморозуміння та підтримки діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей зі всього світу.

  Всесвітній день дитини - це один з найважливіших днів у календарі, який покликаний нагадати нам, дорослим, про відповідальність за благополуччя і щастя дітей. Діти - найдорожче багатство кожної людини. Вони майбутнє держави, яке формується у сьогоденні. Заради їх щастя ми готові долати всі труднощі і перешкоди. В них - надія на щасливе майбутнє наших сімей, всього українського роду. Свято Всесвітній день дитини виникло в середині минулого століття, а саме в 1954-му році, коли Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй затвердила свою резолюцію, рекомендувавши всім країнам відзначати цей день, починаючи з 1956-го року.

    У багатьох країнах світу в ці дні проводять великі свята. У Китаї кожній дитині до 14 років держава дарує маленькі подаруночки. В Індії вчителі разом з учнями розробляють сценарій з танцями і піснями, головна мета яких розвеселити дітей. В Японії день дитини влаштовують двічі: окремо для дівчаток і для хлопчиків.
   В Україні офіційно свято було встановлене у 2009 році. В цей час у кожному місті влаштовують святкові заходи для дітей. І ми, звичайно, даруємо радість спілкування в нашій бібліотеці.

   Дітей молодшого шкільного віку запросили до бібліотечної "Казкової мозаїки" та познайомили з Декларацією прав дитини. Адже кожній дитині потрібен світ, де вона може сміятися, танцювати, співати, вчитися жити на світі і бути щасливою. Якою б розумною і талановитою не була дитина, вона потребує турботи, уваги, піклування, любові, захисту і постійної підтримки з боку дорослих. Діти повинні залишатися дітьми до того, як стануть дорослими, і наш обов'язок - зробити все можливе, щоб допомогти їм рости в комфортному середовищі.  

 Мета сьогоднішнього заходу - розширити знання дітей про Всесвітній день дитини.

формувати патріотичні почуття, вчити усвідомлювати єдність своєї долі і долі Батьківщини, виховувати почуття чуйності, доброти, взаємодопомоги.

   Відповідно до Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю та Конвенцію про права дитини, кожна дитина має право на освіту, здоров’я, належну медичну допомогу, ім’я та громадянство. Кожна дитина по факту народження заслуговує на турботливе родинне середовище та захист від жорстокого поводження чи насильства.Спочатку розглянемо права дітей:

  Дитяча усмішка одна з найкрасивіших пам'яток в світі.

  Проте сьогодні перед Україною стоять нові виклики у сфері захисту прав дітей у зв'язку з ескалацією насильства, бойових дій на територіях всіх областей України та окупації окремих територій. Кожна дитина має право бути захищеною, розвиватися і навчатися для кращого майбутнього. Але не треба забувати і про обов'язки. Діти повинні розуміти, що крім прав у них є й обов'язки,які потрібно виконувати. Тепер розглянемо які ж обов'язки мають діти: 

   З учнями розігрували театральні сценки про порушення прав. Розглянули, коли порушуються права дітей та які обов'язки мають діти.

        Коли порушують права дитини?

Коли немає безпеки для її життя та здоров’я.

Коли її потреби ігноруються.
Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насилля або приниження.
Коли порушуються недоторканість дитини.
Коли дитину ізолюють.
Коли дитину залякують.
Коли вона немає права голосу у процесі прийняття важливого для сім’ї рішення.
Коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття.
Коли її особисті речі не є недоторканими.
Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.
Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.
Плекаймо надію на швидку Нашу Перемогу та світле, веселкове i щасливе майбутнє наших дітей.

Підсумок

  Держави широко інформують про права, що містяться в Конвенції, як дорослих, так і дітей.

Дитя моє, права дитини завчи напам'ять.

Порадь і друзям почитать.

Хай прочитають тато й мама

– Закони всім потрібно знать.

Будь добрим сином (чи дочкою),

Поганим вчинком не зганьби

Ти роду власного ніколи.

Люби свою сім'ю і школу,

Свою Україну люби!

Великі виклики маленьких героїв у коміксах Олександри Шаповал

 Бібліотекарі  для молодших учнів гімназії НВК "Ерудит" організували зустріч із дитячею письменницею, мистецтвознавицею, популяризаторкою дитячого читання -  Олександрою Шаповал. 

Сьогодні Олександра познайомила нас зі своїми адаптаційними медіаосвітніми коміксами про вимушену імміграцію «Ми скоро повернемося...» та "Дім на долоньках".

Олександра Шаповал та художник Юрій Шаповал, подружжя,  створило медіаосвітній комікс для дітей «Ми скоро повернемось» та "Дім на долоньках", у якому розповідається про імміграцію родини за кордон на початку російсько-української війни, в художній формі показує складнощі адаптації родини під час вимушеного переїзду, переживання за рідних і дім, куди ще немає змоги повернутися через війну.  

Разом вони долають негаразди та труднощі, допомагають і підтримують одне одного та мають свій чарівний талісман. 

З розповіді письменниці, учні дізналися, що таке комікс, правила створення коміксів, етапи створення головних героїв 

коміксу "Ми скоро повернемось": Ляни  її брата Грицика, Жоржинки. У коміксі є нагадування для дітей, щоб вони не забули, що покласти у свою тривожну валізку.

Олександра поділилася ще кількома секретами, які ми не будемо розкривати. 

Дітям було цікаво, у них світилися оченята, задавали питання, розповідали про свої перші спроби створення малюнків для коміксів. Тепер кожен може створити свій власний комікс вдома, знаючи всі правила.

Окрім цікавої історії, комікси розвивають навички критичного оцінювання медійних повідомлень та відповідального ставлення до споживання і поширення інформації. 

Висловлюємо щиру подякую Олександрі Шаповал за цікаву корисну зустріч та її  цікаві, змістовні і потрібні комікси!