Наука влади - Володимира Мономаха

 

   Князь Володимир (1053–1125 рр.) −  прозваний Мономахом − був великим князем київським, найчудовішим із київських князів нашої історії, який залишив про себе гучну славу і добру пам'ять. Епоха його правління до цих пір залишає ряд різноманітних суджень про значення для історії його перетворень і нововведень: це і спроби об'єднання князівств, і його знамените «Повчання». Усе це робить актуальним і цікавим подальше вивчення особистості та суспільно-політичної діяльності Володимира Мономаха. І в цьому вам допоможуть наша бібліотека та книги нашого фонду 

  Багато істориків переконані, що він був посередником у княжих чварах, загальним миротворцем, вартовим Вітчизни від лютих половців. В. Мономах проводив мудру, виважену внутрішню і зовнішню політику. "Між давніх князів до татарського періоду після Ярослава ніхто не залишив після себе такої гучної і доброї пам’яті, як Володимир Мономах, князь діяльний, сильний волею, який вирізнявся поміркованістю серед руських князів". Володимир Мономах намагався зберегти політичну і культурну єдність Русі на основі союзних договорів князів між собою. Міжнародний авторитет Київської Русі за правління В. Мономаха помітно зріс. Цей князь став зразком для наслідування для багатьох поколінь володарів нашої країни

 Задля стабілізації внутрішнього становища Русі Мономах суттєво змінив законодавство, реалізував правничо-фінансові реформи. Так, внутрішня політика в роки правління Володимира Мономаха, в результаті його рішучих дій почала називатися "Статут Володимира Мономаха". Складається він з 69 статей, що поєднують норми кримінального, цивільного і судового права. Даний документ містив статті, що полегшували умови грошової позики. Так, була встановлена гранична сума виплати відсотків по боргу. Це врятувало бідноту − рядовичів, смердів, закупів − від загрози стати холопами, потрапивши в тривалу або вічну боргову залежність. Одночасно положення нового статуту захищали бояр, дружинників, лихварів, купців, священнослужителів від чергового повстання в результаті невдоволення народу.

Володимир Мономах об'єднав під своєю владою Київщину, Волинь, Турово-Пінську, Переяславську, Смоленську, Новгородську, Мінську землі та Поволжя.

  Володимир Мономах рішуче припиняв всі спроби міжусобиць, вміло знаходячи підхід до бояр і князів. Він жорстоко карав заколотників, дбайливо охороняючи спокій ввіреної йому держави. Найважливішим елементом внутрішньополітичної програми князя Володимира стало врегулювання успадкування Київського престолу для забезпечення єдності російських земель. Його задум зводився до збереження Київського князівства в руках старшого сина Мстислава Володимировича і його нащадків. Для здійснення свого плану він у 1117 р. перевів Мстислава з Новгорода під Київ, у Білгород, наполігши одночасно на укладення відповідного договору між Мстиславом і наступним за старшинством Володимировичем − Ярополком. Князь відновив централізовану владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення держави.
   За часів правління Мономаха було проведено низку реформ, які позитивно вплинули на якість життя населення та розвиток держави загалом. Усі вони набирали силу цілеспрямованого руху − одне нововведення спричиняло до життя інше, виникали небачені установи княжого управління. Так, найбільш впливовими серед них були:
− соціальна реформа, яка послабила соціально-економічне розшарування між привілейованим класом і простими людьми;
− пенсійна реформа, що створила єдиний торгово-економічний простір на території Київського князівства, тим самим залучаючи сусідні князівства до об'єднання;
− військова реформа, яка якісно посилила Київське військо, забезпечивши новітнім озброєнням;
− реформа культури, яка супроводжувалася відкриттям великої кількості бібліотек, написанням книг.
   У зовнішніх відносинах князь Мономах діяв дипломатичними шляхами, укладаючи династичні шлюби. Його політика мала розгорнутий та цілеспрямований характер. Великий князь всім сусідам Русі дав зрозуміти, наскільки він твердий і рішучий у своїх діях. Так, у 1116 р. князівська дружина вирушила походом проти половецького хана Тугоркана, війська якого неодноразово порушували спокій на південних кордонах князівства, і розгромила його, надовго захистивши Русь від набігів. Імператор Візантії, побоюючись чергової навали руського війська, дав згоду на одруження одного зі своїх синів на онучі Володимира Мономаха, що зробило відносини двох великих держав більш прогнозованими. Князь відновив централізовану владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення держави.
   Діяльність Мономаха у зовнішній політиці була спрямована на підвищення статусу країни в очах сусідів. При ньому Русь стала найбільшою європейською державою, культурним і державним центром Європи. Роки правління князя Мономаха стали останнім періодом посилення Київської Русі перед феодальною роздробленістю.
  

  Своє “Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам:“Я, недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком своїм і матір’ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас з оцим словом: -Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться.

Що таке людина, як подумаєш про це?

• Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як все мудро влаштовано на світі: як небо влаштоване, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена, Господи, завдяки волі твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя.І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять, і перш за все до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси і поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм. І знов скажемо: великі блага послані нам, грішним людям. Ті ж птиці небесні, коли їм звелено, то заспівають і звеселяють людей, а коли ні — то, маючи і мову свою, оніміють.

Прочитавши отсі слова, діти мої, похваліть творця всього земного й небесного, а все, що далі, — то мого слабого розуму повчання.

• Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам.
• І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
• Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

• Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів. Пам’ятайте, як учив мудрий Василь, зібравши круг себе юнаків: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. 
• Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато.Очі тримати донизу, а душу вгору.В домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтесь на тіуна або на отрока, щоб не посміялися люди ні з дому вашого, ні з вашого обіду.
• На війну вирушивши, не лінуйтесь, не сподівайтесь на воєвод; ні їжі, ні питтю не віддавайтесь без міри, ні солодкому сну. Сторожу самі наряджайте і вночі, з усіх боків поставивши охорону, лягайте відпочивати коло своїх воїнів, а вставайте рано.
• Зброю не скидайте з себе поспіхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лінь людина зненацька гине.

Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло.

• Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас.
• А куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
• Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. 

• Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою. Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамоти-цю: і мені не буде соромно, і вам буде добре.

Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь,  

•  Батько мій, дома сидячи, знав п’ять мов, через те й честь йому була в інших країнах. Лінощі — це мати всьому дурному: хто що й знав, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться.
• Добро своєю рукою сіючи, не лінуйтесь ні на що хороше, і хай не застане вас сонце в постелі. Так робив мій батько покійний і всі добрі мужі. 

На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.

• Так я кажу, коли сідаю думати з дружиною, або збираюся чинити суд людям, або їхати на полювання, або збирати данину, або лягти спочивати. Спочинок у полудень дається людям за труди: після трудів спочиває і звір, і птиця, і люди.

Таким чином, внутрішню та зовнішню політику Володимира Мономаха можна вважати однією з найбільш успішних з-поміж усіх політик руських князів, адже за часів його правління Київська Русь значно зміцнила внутрішній потенціал, підвищила свій авторитет на світовій арені. На жаль, досягнуті успіхи не вдалося закріпити надовго. Його син, Мстислав Володимирович, виявився останнім із князів, кому вдалося тримати Русь під "великою рукою", і вже з 1132 р. розпочався період роздробленості та занепаду колись могутньої держави.