Підлітки та закон.

Положення про права людини, що містяться у статтях Статуту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права — міжнародного захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини — визнання людської гідності кожної особи.

10 грудня в Міжнародний день прав людини провели день інформування, підліткам роздали пам'ятки "Підлітки і закон", розповіли які права та обов'язки мають підлітки, яку відповідальність несуть діти, основні види покарань,  які застосовуються до неповнолітніх.    

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин — людина, яка законом визнається юридично належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина — у конституції певної держави.

Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини, серед яких:

• Європейська Конвенція захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року;
• Женевська конвенція про захист прав людини під час збройних конфліктів; 
• Декларація прав дитини; 
• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; 
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.  

Від народження кожна дитина має загальні права, включаючи право на життя, ім'я, громадянство, піклування та опіку, достатній життєвий рівень (для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку), захист від усіх форм насильства, особисту недоторканність, гідність та доступ до медичної допомоги. Ці права супроводжують людину протягом усього її життя.

Інші права набуваються з віком, а деякі з них змінюються або припиняються з досягненням відповідного віку.

У сучасному світі, де ставлення до дітей у рази покращало порівняно хоча б з минулим століттям, законодавство йде назустріч підростаючому поколінню та закріплює права та обов’язки підлітків юридично.

Ми ще раз нагадаємо про права і обов'язки учнів.


Обов’язки учнів
1. Виконувати статут школи.
2. Оволодівати знаннями.
3. Не пропускати уроки, не запізнюватися на заняття.
4. Приходити до школи охайними, в шкільній формі.
5. Акуратно вести щоденник і подавати його за першою вимогою вчителя.
6. Брати активну участь у житті школи, підтримувати і примножувати традиції школи, брати активну участь у позакласній і гуртковій роботі.
7. Бути ввічливим у спілкуванні з учителями, з повагою ставитись до батьків. Проявляти милосердя, турбуватися про молодших.
8. Гідно поводити себе, дотримуватися культури поведінки.
9. Бережливо ставитись до державного, суспільного і особистого майна, охороняти природу.
10. Діяти завжди на благо колективу, турбуватися про честь і підтримку традицій школи.
11. Підкорятися вказівкам та розпорядженням директора школи, педагогічної ради, а також постановам шкільного самоврядування.


Права учнів


1. На захист прав особистості і ввічливе ставлення до себе.
2. На вибір факультативів, гуртків, екзаменів із окремих предметів і складання екстерном
програми НФН.
3. На відкриту оцінку своїх знань, отримання
об’єктивної оцінки із предметів.
4. На завчасне повідомлення про строк контрольної роботи, вимагати проведення не більше двох контрольних робіт у день і не більше п’яти контрольних робі у тиждень.
5.Вносити пропозиції в раду, адміністрацію школи по покращенню програмного навчання і виховання.
6. На забезпечення якісним харчуванням.
7. Висловлювати класному керівнику, директору, вчителям свої проблеми і отримувати від них допомогу, пояснення, відповіді.
8. Відкрито висловлювати свою думку стосовно життя школи, не принижуючи гідності інших.
9. Представляти школу в конкурсах, оглядах, змаганнях та інших заходах відповідно зі своїми можливостями і вміннями.
10. На звільнення від уроків згідно заяви батьків.

Права дитини - права людини"

10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини: цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини - перший універсальний міжнародний акт з прав людини.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.

Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.

Щоб виховувати почуття власної гідності, свободи та рівності, ми організували в бібліотеці "Годину права" для дітей. Ми познайомили дітей з історією прав людини у світі та "Конвенцією про права дитини". Говорили про основні права людини та обговорювали, які права та обов'язки мають діти молодшого шкільного віку.

В основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша – це людська гідність, а друга – рівність.
"Права людини — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві". Тобто ми всі живемо не на безлюдній планеті, а з іншими людьми. Тому нам треба якось і собі чимало дозволити, й іншим людям те ж саме гарантувати, і при цьому не пересваритися.

Останнім часом численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність, як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.Тому як ніколи суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі. 

“Титан української справи”

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на Харківщині. Українську мову вивчив всупереч батьковій забороні. Поштовхом до цього став "Кобзар" Т. Шевченка. Глибоко співчуваючи знедоленому простому люду, критично ставлячись до тогочасного суспільного ладу, Б. Грінченко підтримує зв'язок з гуртком революційних народників, читає і розповсюджує заборонену літературу (женевські видання позацензурних статей Михайла Драгоманова, популярні брошури Сергія Подолинського "Про багатство та бідність", "Про Правду" — самі назви яких вже розкривають їх зміст). У 1879 році юнака заарештовують (не без до­помоги батька, наляканого вільнодумством сина) і допитують у в'яз­ниці. Ця обставина мала сумні наслідки — виключення з гімназії, заборона продовжувати навчання, постійний жандармський нагляд, набута у тюрмі хвороба легень ( взимку в камері робили сильний протяг, що і стало в майбутньому причиною сухот письменника). Вийшовши з в'язниці, Б. Грінченко займається самоосвітою, успішно вивчає німецьку та французьку мови. Майбутній письмен­ник остаточно утверджується на позиціях інтелігента-народника, просвітителя. Він наполегливо шукає практичної реалізації своєї всебічно продуманої культурно-освітньої програми.

Важливе місце у цій програмі надавалося книжкам для народу, зокре­ма для дітей. У Харкові письменник видає три книжки для народного читання — художні "Бідний вовк", "Два морози"

 і науково-популярну брошуру "Про грім та блискавку". Грінченко мріяв скласти таку популярну бібліотеку для простих людей, яка б допомогла здобу­ти хоча б елементарну освіту. Він складає іспити на народного вчите­ля і розпочинає педагогічну діяльність на селі.

А як педагог відзначився прогресивними поглядами, дбав про розвиток національної школи за широкою програмою, гостро критикував існуючу самодержавну систему освіти.

"Яка тепер народна школа на Вкраїні", "Народні вчителі і українська школа, "На беспросветном пути"(російськомовна) - ці праці засвідчували його погляди. Він написав підручники "Читанка" і "Рідне слово", "Українська граматика до читання й писання".
Усе життя Б. Грінченко втілював ідею створення національної школи.

В нашій бібліотеці проходить книжкова виставка присвячена письменнику та народному вчителеві Б.Д.Грінченку

Він зробив вагомий внесок у справу систематизації української народної просвіти, визначив наукові підходи щодо організації шкільного навчання, закладав основи української педагогіки.

Працюючи на посаді завідувача відділу народної просвіти Чернігівського губернського земства, у підготовлених доповідях Борис Грінченко постійно ставить питання про створення сільських, учительських, учнівських бібліотек та земських книжкових складів. Він домагався, щоб у кожній бібліотеці "…було усе, що треба для такої початкової загальної просвіти, од котрої можна було б перейти до просвіти вищої".

Великого значення Борис Грінченко надавав не тільки книзі, а й народному театру як важливим чинникам освіти. Він провів перше соціологічне дослідження про народні читання, вплив книги на сільського читача, яке описав у праці "Перед широким світом". На посаді земця в Чернігові Борис Грінченко велику увагу приділяв організації народних труп. Він і сам виконував роль Мартина Борулі в однойменному спектаклі Чернігівського народного театру. Своє дослідження освітньої ролі театру вмістив у статті "Народные спектакли"(російськомовна). Друга книга "Педагогічної спадщини" містить також малознані статті письменника, опубліковані ним у київських часописах.

Важливою частиною спадщини Б.Грінченка є його народопросвітницькі твори. Просвітник розумів: "У нас, українців, справа просвіти є справою національного відродження". Він склав програму просвітньої роботи, головна мета якої – підняти народ із темряви, щоб він став повноправним членом європейської спільноти. Письменник розробив тематику науково-популярних книг: про природу, про історію, про відомих людей та просвітня література для дітей і виконував її впродовж свого короткого віку.
Саме він створив у Чернігові перше в Східній Україні видавництво популярної дешевої літератури для народного читання. Кошти на видавництво надав Іван Череватенко (1865-1893) – драматург-початківець. Наклад чернігівських видань (майже 50 книг) складав біля 200 тис. примірників.

Продовжив цю роботу Б.Грінченко в організованій і очолюваній ним київській «Просвіті», де побачили світ ще 35 народопросвітніх статей та книг. 

Неймовірно напружена праця разом із тяжким особистим горем, що спіткало письменника (майже одночасна смерть єдиної доньки, онука й матері Грінченка), загострили набуту у в'язниці хворобу легень — ту­беркульоз. На позичені гроші Грінченко у вересні 1909 р. їде лікуватися до Італії, де тяжко переживає розлуку з Україною, звістку про закриття «Просвіти», утиски демократії.
Помер письменник 6 травня 1910 ро­ку в м. Оспедалетті. Тіло його перевезено до Києва й поховано на Байковому кладо­вищі.

“Миколай в святій ряднині Слухняним ласощі несе.”

 

   У грудні ми маємо одну із найочікуваніших дат у році, день, перед яким усі дітлахи намагаються бути якомога чемнішими – свято Миколая.

За легендою, Святий Миколай був покровителем не тільки дітей, а й мандрівників.

Сьогодні до нас в бібліотеку завітали учні другого класу 324 школи. Діти послухали оповідь про життя святого.

Радісно зустріли Святого Миколая

Виконали декілька цікавих завдань аби продемонструвати святому,які вони спритні,розумні та старанні.

 

Хто він – загадковий охоронець вогнища святкового настрою.
Зараз відомо, що в цьому святі прихована історія життя людини, яка жила у другій половині третього сторіччя. Він прославився своєю добротою, чуйністю і допомогою нужденним.

Миколай, за переказами, був народжений в місті Патари, в Лікії. Його батьки були правовірними людьми. Хлопчик з ранніх років виділявся серед інших особливою любов'ю і чуйністю, співчуттям до оточуючих, завжди допомагав бідним, роздавав убогим монети, залишаючи у своїх руках тільки необхідне. За добродушність і милосердя Миколая отримав велику подяку і шану від людей і був піднесений до рангу святих.

Ймовірно, традиція дарувати подарунки в день Святого Миколая пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі черевики, які ставили поблизу камінів, чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям клали в’язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить з осликом, який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос святково в’їжджав у Єрусалим напередодні Розп’яття.

Де подорожував сам чудотворець.
В оповідях про святителя Миколая говориться, що він відвідав Єрусалим, а також побував у всіх святих куточках планети, поклоняючись і промовляючи молитви. У кінці  свого шляху, прийшовши в старовинне місто Палестину і подякував Богові.

Помер Святий Микола набагато пізніше і залишив після себе прекрасні спогади і велику вдячність всіх тих, кому він допоміг.

З ким приходить святий Миколай?

Усі ми знаємо саме цієї ночі як усі поснуть, миттю прилетить на золотих санях Миколай – із білою бородою, в теплому кожусі, а головне – з великим мішком подарунків.
Та не все так просто. Разом з Миколаєм приходило ще 2 ангели і 2 чортики – кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків.

Але і дорослі й діти завжди вірять у перемогу святого Миколая Чудотворця, де завжди перемагає добро і кожна дитина (велика чи маленька) отримає свій довгоочікуваний подарунок. Це очікуване дітворою свято вчить милосердю, щедрості і любові до оточуючих людей. Чудесну традицію передають з покоління в покоління, а вона прищеплює головні цінності нашим дітям.

"Гостинець від Святого Миколая"

 З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов’ю нашого народу. Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Він покровитель землеробства і скотарства, господар земних вод, заступник від бід і напастей, помічник у найважчих справах і обставинах. Він швидко з’являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов’ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершуються повсякчас.

 Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у "Зачарованій Десні", люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення.

Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше – разом із появою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: "Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей" (1555 рік). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого свята, то така ідея і потреба виникла ще у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів та дошкільнят. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду "Чудо з утопленим хлопцем" й створив одноактову п’єсу "Суд святого Николая", в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

ФРАНКОВІ «ЧУДА» СВЯТОГО МИКОЛАЯ / упорядкування Ярослави Мельник; передмови: Ярослава Мельник, Наталя Тихолоз. — Львів: «Папуга», 2022. — 80 с.

До книги увійшли три Франкові «чуда» святого Миколая: два поетичні (легенди «Чудо з ковром» і «Чудо з утопленим хлопцем») й одне прозове — («Оповідання про половчина»). Усі ці тексти — парафрази книжних українських легенд про святого Миколая, що засвідчує про владу традиції, позачасові цінності нашого давнього письменства. Четвертий текст, вміщений у цьому виданні, «Суд Святого Миколая», — образок драматичного образка-казки для дітей, повнень світлої віри, любові та християнської мудрості.

Попри тривоги нам вдалося провести в бібліотеці квест для всіх бажаючих до дня Святого Миколая. Діти дізналися коли вперше почали відзначати день Чудотворця Миколая, як з'явилася традиція дарувати подарунки.

Миколайчик, для дітей залиш листа із різними завданнями. Дітки розповідали вірші, співали пісень, грали в ігри, відгадували загадки. Під кінець квесту порадував він їх солодкими подаруночками за слухняність, кмітливість, вправність Щирі посмішки, які є джерелом щастя, були на обличчі у кожного!

 

Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а потім – і Україна.
У цей день випікають смачні круглі пиріжки — "миколайчики" з різноманітною начинкою, а також медівники, запашне печиво з кольоровою глазур'ю.

Твори добро

Щороку 3 грудня Україна разом з міжнародною спільнотою відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю. Цей день не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

  І дуже важливо, що Україна, як європейська держава, бере активну участь у цьому процесі, задумується над їхніми проблемами, шукає шляхи вирішення.

Люди з інвалідністю - це ті, хто з якихось причин не можуть повністю себе забезпечувати або піклуватися про себе. Інвалідність може бути вродженою або набутою, наприклад, внаслідок травм чи інфекцій.

На жаль, кількість людей з інвалідністю з кожним роком зростає. Це пов'язано зі стихійними лихами, техногенними катастрофами, забрудненням навколишнього середовища, дорожньо-транспортними пригодами, вродженими та хронічними захворюваннями, війною.

Вони стикаються зі складними проблемами, але долають труднощі і демонструють надзвичайну емоційну силу та непохитну віру в життя.

На виставці, яка проходить в нашій бібліотеці, представлено серію книжок "Інклюзивне навчання". Автори дають відповіді на найактуальші запитання батьків, розповідають про допомогу дитині, рекомендують різні методики. Книги містять відомості щодо подальшої професійної орієнтації у майбутньому житті дитини.

Учням, які завітали до нас, розповіли, що не потрібно лякатися таких людей, адже люди дуже різні - і це нормально. Але всі ми гідні дружити одне з одним, головне - виявляти доброту і чуйне ставлення до тих, хто навколо.

Дітям запропонували прочитати книжки, які містять навчальні сторінки для дітей, як дружити з особливими дітками. 

Письменниця Лариса Ніцой написала цікаву історію, де головні герої, Василинка, Любомирчик та Олежка, відправляються на пошуки скарбу. Вони потрапляють у пригоду, не остання роль у якій випаде двом бабусям. Одна з них поведена на приготуванні та споживанні їжі, а друга – фанатка спорту та здорового способу життя.

В сюжет цієї кумедної історії письменниця легко вплітає сучасну актуальну тему інвалідів у соціумі. Повість пересипана гумором, додає настрою та читається на одному диханні.

Захищаючи гідність людей із обмеженими можливостями, ми захищаємо своє людське обличчя. 

Ясний місяц на небосхилі українського слова.

29 листопада 1778 року в селі Основа (нині воно вже в межах Харкова) народився Григорій Квітка-Основ'яненко.

Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. 
Ми знаємо його як прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика та культурно-громадського діяча.
Ще з дитинства Григорій Квітка мріяв носити чернечу рясу.
Через слабке здоров’я Григорію не судилося довго перебувати на службі і його перевели на громадську службу до департаменту герольдії. Під час служби він так і не полишив своєї мрії – податись у священики. Тому вже у 22 роки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки неподалік Харкова).

Там для юнака встановили випробування – чотири роки ревних молитов. До того ж, на нього чекали важка праця у холоді та бруді, йому доводилось доглядати за кіньми, яких він ще з дитинства боявся.

Григорій не здався і не покинув монастир навіть тоді, коли його батько тяжко захворів, тому йому так і не вдалося попрощатись із ним.

Федір Іванович – батько Андрія та Григорія Квіток, служив харківським колезьким радником. Дружина Марія Василівна (при народженні Шидловська) була дуже освіченою жінкою і стріляла влучніше від чоловіків. Двері їхнього будинку постійно були відкриті для гостей, тому хазяїна його за гостинність і привітність називали «хлібосолом».

Ілля Іванович – дядько Андрія та Григорія Квіток, жив самотньо. Його маєток у сосновому лісі, бібліотека й архів дісталися племінникам. Микола Костомаров писав: «Садиба складалася з соснового лісу, ботанічного саду з оранжереями. Тут був розташований величезний панський будинок його брата – губернського предводителя А.Ф.Квітки, а сам Григорій Федорович оселився у низенькому будиночку з кам’яним муром. Під час розділу батьківського майна він все залишив братові, а собі взяв невеличкий капітал, на який скромно жив».

У домі братів Григорія Федоровича бував Сковорода, дух великого філософа і вчителя жив тут і багато в чому визначив майбутній життєвий шлях письменника, їхня картинна галерея, домашній оркестр, аматорський театр славилися в усьому повіті. Але козацькі шаблі та пістолі – тепер лиш прикраси на стінах. Цінні, дорогі прикраси... Тому честь роду і славу свого народу Григорій Квітка захищатиме словом.

Григорій Квітка надрукував свої перші гумористичні фейлетони в журналі «Украинский вестник» (1816) під псевдо Фалалей Повінухін. Пізніше для своїх україномовних творів Григорій Федорович за назвою родового маєтку взяв собі творчий псевдонім Основ’яненко.

“Енеїда” Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу. Йому судилося стати видатним прозаїком та збагатити українську літературу такими творами: “Конотопська відьма”, “Сватання на Гончарівці”, “Мертевецький Великдень”, “Сердешна Оксана”, “Маруся”, “Пан Халявський” чи “Козир-дівка”, що і зараз користуються неабиякою популярністю. За їх мотивами є театральні вистави, кінофільми.

                                              

Григорій Квітка соромився свого панського походження. Подейкують, що одного разу він їхав на возі із волами та застряг у болоті. Сусідські діти вмить позбігались і почали дражнитись із Григорія, впізнавши у ньому панича, хоча він вже давно відпустив собі довгу бороду та підперезався. Ця подія настільки схвилювала письменника, що він покинув монастир та подався додому, звідки не виходив на люди ще кілька тижнів. Існує теорія, що саме тому він вирішив додати до свого прізвища “Основ’яненко”, аби позбутись тяжкого панського прізвища Квітка.
Помер письменник 20 серпня 1843 року після тяжкої хвороби у Харкові.

“Гірська Орлиця - Ольга Кобилянська”

  Згадаймо шанобливим словом українську письменницю-модерністку, ранню учасницю жіночого руху на Буковині Ольгу Кобилянську. Вона – майстриня драматичної повісті й оповідань про утиски українського жіноцтва, кризове становище села. У своїх творах письменниця порушувала питання етики та моральної досконалості людини в умовах насильства й соціальної несправедливості.

В нашій бібліотеці проходить виставка книг за творами Ольги Кобилянської.

  Народилася Ольга Юліанівна 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора (Південна Буковина) у шляхетній багатодітній сім'ї четвертою з семи дітей. Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства Ольга досконало знала польську та німецьку мови, якими розмовляли в її сім'ї. Та, як і мати, згодом вивчила українську.
Ольга була гарна – її інтелігентна, навіть аскетична краса, струнка постать привертали до себе увагу. Мала витончений смак, одягалася елегантно, за тогочасною модою. Ольга, розумна й освічена, без сумніву, була непересічною особистістю. Окрім літератури вона цікавилася музикою, грала на фортепіано, цитрі та дримбі, непогано малювала, грала в театрі, навіть мріяла стати професійною актрисою. Любила верхову їзду. Висока тонка дівчина в зеленій амазонці… Якось Ольга писала, що їй у літературі хочеться зробити щось подібне до справжнього польоту на дикому коні.
Перші твори Ольга Кобилянська написала в 14 років. Це були вірші німецькою мовою. У 17 дівчина пише перше оповідання – "Гортеза, або Нарис з життя одної дівчини", теж німецькою. Навіть свою "Царівну" вона почала писати німецькою мовою під назвою "Лореляй".
Ольга Кобилянська залишила великий літературний спадок. Її твори, зокрема трагічна повість "В неділю рано зілля копала", стали класикою української літератури. А сама письменниця стала окрасою жіночої літературної когорти України. У творах Ольги Кобилянської віддзеркалювалася музика душі, пройнята глибоким ліризмом на основі тонкого психологічного аналізу. Письменниця шукала нових обріїв – і в житті, і у творчості, і в коханні, і в собі самій. І псевдонім собі обрала відповідний – Гірська Орлиця.
Ольга Кобилянська була справжньою жінкою: цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. 14 років дружила з Лесею Українкою, проте бачилися вони лише тричі за життя.

Непересічна, яскрава, прогресивна, завзята, розумна, надзвичайно обдарована й талановита і при цьому жіночна, романтична й натхнена. Вона мала засушену гілочку едельвейсу. Цю квітку письменниця зберігала все своє життя. За легендою, дівчина, яка знайде едельвейс, матиме щасливе кохання. Проте Ользі так і не пощастило в особистому житті.
Вона ще з дитинства мріяла побачити море, але за все життя жінки її бажання так і не здійснилося. Ольга Кобилянська прожила 78 років і померла в 1942-му. Все своє довге життя вона палко прагнула утвердитися, сказати вагоме слово – і у творчості, і в коханні. Найвища насолода – творити, а ще – кохати. Вічні цінності – вони житимуть, доки існує саме життя.

Пропонуємо вашій увазі вікторину по творах О.Кобилянської