Свято П’ятидесятниці почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догмата про Трійцю – визнання існування єдиного Бога з одночасним визнанням трьох його проявів (ликів, іпостасей, особи).
Церковна традиція святкування цього свята давно міцно і нерозривно переплелася з дохристиянськими віруваннями українців.
Чому українці назвали Трійцю Зеленими святами? Люди вважають, начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята); інші вважали, що Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято; дехто стверджував, що Христос, в’їжджаючи до Єрусалима на віслючку, обрав собі шлях не по панських килимах, а по убогому зеленому гіллі.
Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Вважалося, що таке зілля має бути особливо цілющим. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.
У Зелену суботу, напередодні Трійці, домівки прикрашали свіжою зеленню: букетиками з чебрецю, м’яти, любистка, полину, материнки та гілками берези, липи, клена, явора, які застрикували за образи, розвішували по вікнах, стінах. Домівки встеляли татарським зіллям (лепеха або аїр) – травою, що росла, як казали, там, де проходили шляхи татарських набігів на Україну. Вхід до хліва і глухі кутки подвір’я уквітчували осикою щоб «відьми не заходили».
Дівчата пекли «козулі» – круглі коржі у вигляді вікна. Ці «козулі» разом з яєчнею, пирогами, квасом складали обрядову трапезу, яку дівчата влаштовували в гаю після «завивання берізки». А ще на Трійцю дівчата рвали квіти й плели вінки, які тримали як обереги від русалок до Петрівки. У деяких регіонах юнки ворожили на вінках: кидала в річку вінок і дивилася, куди він попливе: якщо за течією – йти заміж, до берега приб’є вінок – ще рік у дівках сидіти, потонув вінок – милий розлюбив.
Трійця – це остаточне прощання з весною і зустріч літа. «Трійця, – казали з цього приводу, – трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».
Вірш Богдана Радиша, присвячений Трійці.