Величне християнське свято Трійці

Свято П’ятидесятниці, Трійця, або як кажуть здавна в народі Зелені свята, після Великодня та Різдва вважається в українців одним із найбільших свят.

Свято П’ятидесятниці почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догмата про Трійцю – визнання існування єдиного Бога з одночасним визнанням трьох його проявів (ликів, іпостасей, особи).

Церковна традиція святкування цього свята давно міцно і нерозривно переплелася з дохристиянськими віруваннями українців.

Чому українці назвали Трійцю Зеленими святами? Люди вважають, начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята); інші вважали, що Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято; дехто стверджував, що Христос, в’їжджаючи до Єрусалима на віслючку, обрав собі шлях не по панських килимах, а по убогому зеленому гіллі.

Народні традиції на Зелені свята:

Здебільшого Зелені свята починалися ще в п’ятницю. Оселі ретельно прибиралися – українці вірили, що сама Матір Божа перевіряє, чи чисто в хаті.

Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Вважалося, що таке зілля має бути особливо цілющим. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.

У Зелену суботу, напередодні Трійці, домівки прикрашали свіжою зеленню: букетиками з чебрецю, м’яти, любистка, полину, материнки та гілками берези, липи, клена, явора, які застрикували за образи, розвішували по вікнах, стінах. Домівки встеляли татарським зіллям (лепеха або аїр) – травою, що росла, як казали, там, де проходили шляхи татарських набігів на Україну. Вхід до хліва і глухі кутки подвір’я уквітчували осикою щоб «відьми не заходили».

За народними традиціями, на Трійцю проводилися дівочі гуляння та ворожіння на судженого.

 Дівчата пекли «козулі» – круглі коржі у вигляді вікна. Ці «козулі» разом з яєчнею, пирогами, квасом складали обрядову трапезу, яку дівчата влаштовували в гаю після «завивання берізки». А ще на Трійцю дівчата рвали квіти й плели вінки, які тримали як обереги від русалок до Петрівки. У деяких регіонах юнки ворожили на вінках: кидала в річку вінок і дивилася, куди він попливе: якщо за течією – йти заміж, до берега приб’є вінок – ще рік у дівках сидіти, потонув вінок – милий розлюбив.

Наступного дня, у понеділок, святкують День Святого Духа. Богодухів день завершує святкові дні Троічних свята. Серед численних обрядів досить відомим був «водіння Тополі» (це – на Полтавщині, а на Чернігівщині – «водити Вербу», на Поліссі – «водити Куста»), коли дівчата обирали з-поміж себе «Тополю» – найкрасивішу дівчину. Вона мала ходити з піднятими над головою руками. Для зручності їх прив’язували до двох палиць, прикрашали стрічками, намистом та хустинами. Обличчя, щоб не впізнати «Тополі», закривали віночками, а стан – різнокольоровими плахтами. Під супровід пісень гурт обходив односельців. Господарі, до яких заходила віншувати «Тополя», щедро віддячував дівчатам. Після цього усі йшли в поле «розбирати Тополю»

Крім того, в Україні був звичай на Богодухів день освячувати криниці (вважалося, що саме в них переховуються русалки).

Трійця – це остаточне прощання з весною і зустріч літа. «Трійця, – казали з цього приводу, – трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».

Вірш Богдана Радиша, присвячений Трійці.

Зелена неділя у батьковій хаті,

І повно рай-цвіту, і ласки з теплом.

Які ми з правіку любов’ю багаті.

Зелена неділя у нас за столом.

Церковні подзвони і поля освята.

З любистку-барвінку горять три свічі.

І хата свята, і освячена м’ята,

І стіл, і на ньому пухкі калачі.

Сидять доокола і діти, і внуки,

А з ними козацькі й чумацькі пісні.

На вишитій скатерті — батькові руки, 

І мамині руки — два дива святі.

І вікна в любистку, і стіни в уборах, 

І гладить маленький Ісусик ягня.

В зелену неділю, неначе в Соборах, —

Довкола любові Вкраїнська рідня.