Духом завжди була вільною, залишалась Україною

Акт відновлення Української Держави був проголошений 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами, з ініціативи Організації українських націоналістів-революціонерів під проводом Степана Бандери. 

Проголошення відновлення української державности Актом 30 червня 1941 р. мало історичне значення.

 По-перше, це змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про визвольну місію гітлерівських армій. 

По-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН морально-політичну перевагу для того, аби очолити національний рух опору. 

Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на «мовчазне» поле бою чужих армій.

З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих дій. 30 червня 1941 року у щойно захопленному німцями Львові, спираючись на "Нахтігаль" та збройні групи бойовиків, бандеровці провели у будинку "Просвіти" Українські національні збори, які ухвалили Акт про відновлення Української держави. Було обрано Українське державне правління на чолі із соратником Бандери - Я.Стецьком. Йдучи на такий ризикований крок, керівництво ОУН - Б, очевидно розраховувало на те, що німці на початку вторгнення не стануть конфронтувати з українцями, які до того ж проголосили себе союзниками рейху.  Уже був досвід самочинного проголошення "фронтом литовських активістів" без погодження з німцями відновлення Литовської держави. Ну і, в гітлерівської верхівки не було єдності у поглядах на майбутнє українських земель. Ця невизначеність, з одного боку породжувала в оунівців ілюзії про можливість співпраці з гітлерівцями, з іншого - створювала простір для маневру, для активних державоутворюючих дій. Проте Бандера і його соратники помилилися в оцінці ситуації.

Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою і різкою. Заступник держсекретаря Кундт лідерам ОУН - Б заявив: "Фюрер - єдиний, хто керує боротьбою... Ми не союзники, ми завойовники російсько - радянських територій". 

Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру та 300 інших діячів, із яких незабаром 15 розстріляли.

 

Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна).

 Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже у вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців. За гратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки керівництва ОУН ухвалюють рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.

Акт закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало стати відновлення Української держави у Києві.

Запрошуємо до бібліотеки відвідати книжкову виставку та більш поглиблено  ознайомитись з історією відновлення Української держави.