Українська Державність – мій Символ, моя Віра.

З Днем Української Державності! Сьогодні ми святкуємо одне з найважливіших свят для українського народу - День Української Державності. Це свято, яке стало символом національної ідентичності, спадкоємності традицій та незламності духу нашого народу. Цей день об'єднує українців навколо спільних цінностей і нагадує нам про нашу історію, боротьбу та досягнення.

У цей день ми вшановуємо наших предків, які відстояли свободу і незалежність України. Їхні подвиги і жертви покладені в основу сучасної української державності.

День Української Державності – це також нагода згадати про важливість єдності та солідарності. Лише разом ми зможемо подолати всі труднощі та зберегти нашу незалежність. Це свято об'єднує всіх українців, незалежно від місця проживання, в єдиному прагненні до свободи та процвітання.

Бібліотекарі нашої Публічна бібліотека №11 для всіх охочих провели історичний хронограф та переглянули фільм "Україна. Повернення своєї

 історії". Бібліотекарі розповіли етапи українського державотворення, з чого все починалося, про здобуття незалежності Україною. Обговорили ситуацію сьогодення і що ми можемо зробити, щоб наблизити перемогу.

15 липня Україна відзначає День Української Державності. Це свято, яке стало символом національної ідентичності, спадкоємності традицій та незламності духу нашого народу. Цей день об'єднує українців навколо спільних цінностей і нагадує нам про нашу історію, боротьбу та досягнення.

День Української Державності був заснований, щоб підкреслити значення багатовікової історії нашої держави. Ця дата обрана не випадково – вона співпадає з Днем хрещення Київської Русі, що стало визначальним моментом у формуванні української державності та культури.

Українська державність має глибоке коріння, яке сягає часів Київської Русі. Впродовж століть наш народ зберігав свою ідентичність та прагнув до незалежності, переживаючи важкі випробування, війни та репресії. Незважаючи на це, ми зберегли нашу мову, культуру та традиції.

Цього дня ми вшановуємо всіх тих, хто боровся і бореться за свободу та незалежність України. Це свято є нагадуванням про те, що наша держава була і буде незалежною, а наш народ – вільним і незламним. Ми пам'ятаємо про наших героїв, які віддали своє життя за незалежність, і вдячні тим, хто продовжує захищати нашу країну сьогодні.

День Української Державності – це також нагода згадати про важливість єдності та солідарності. Лише разом ми зможемо подолати всі труднощі та зберегти нашу незалежність. Це свято об'єднує всіх українців, незалежно від місця проживання, в єдиному прагненні до свободи та процвітання.

Історія українського державотворення починається з Руської середньовічної держави, з центром у Києві. Русь встановила основи державницьких традицій українців, з яких походить герб, грошова одиниця, а також Київ як політичний і культурний центр України.

Хронографія подій Української Державності:

• IX століття: Формування Київської Русі як однієї з перших держав на українських землях.

• 882 рік: Об'єднання Новгорода та Києва під владою князя Олега, утворення єдиного державного утворення.

• 988 рік: Князь Володимир Великий - символ розбудови Русі. Україна зробила цивілізаційний вибір, прийнявши християнство у 988 році. Русь мала багато зв'язків з європейськими державами того часу - політичними, економічними та культурними. 
• Кодифікація норм звичаєвого права була проведена у першому правовому кодексі "Руській правді" князя Ярослава Мудрого.

• 1132-1240 роки: Період феодальної роздробленості Київської Русі, розподіл на окремі князівства.

• 1240 рік: Завоювання Києва монголо-татарами, початок тривалого періоду татаро-монгольського ярма.

• 1349 рік: Захоплення Галичини Польщею та Волині Литвою, початок польсько-литовського панування на українських землях.

• Створення Запорізької Січі – нового соціально-політичного явища, було обумовлено природним прагненням до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявністю великого масиву вільних земель – Дикого поля.

• Запорізька Січ, заснована на принципах особистої свободи та виборності влади, була військово-політичною організацією.

• 1569 рік: Люблінська унія, утворення Речі Посполитої, об'єднання Польщі та Литви, включення українських земель до складу цієї держави.

• 1648-1657 роки: Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, утворення Гетьманщини – козацької держави.

• 1654 рік: Переяславська угода, укладення договору між Гетьманщиною та Московським царством. 

• 1648 рік - початок Визвольної війни на Запоріжжі, яка привела до автономії Гетьманщини. У той час, коли в Європі панувала феодальна система, гетьман Хмельницький не міг оголосити незалежність. Тому автономія була обмежена Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством. Перед тим, як домовитися з царем, він спробував залучити кримських татар до боротьби проти поляків, але татари зрадили Військо запорізьке. Гетьману довелося знайти нового союзника, щоб зберегти автономію.

• Протягом 1648-1652 років Богдан Хмельницький веде переговори з Московським царем Олексієм Михайловичем.

• Між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654 року, за якими укладено військово-політичний союз двох держав — Гетьманщини та Московського царства.

• 1710 рік:  У 1710 році Пилип Орлик став першим гетьманом в еміграції, обраний козацькою радою. Поблизу містечка Тягина він склав "Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького" і уклав угоду зі старшинами та запорожцями, створивши конституційний акт, який отримав назву "Конституція Пилипа Орлика".

• 1764 рік: Ліквідація гетьманської влади Катериною II, остаточне включення українських земель до складу Російської імперії.

• 1917 - 1918 роки:  Українська революція 1917–1921 років принесла нам незалежність! Центральна Рада встановила демократичні закони, сформувала уряд та військо. 20 листопада 1917 року була проголошена Українська Народна Республіка, а 22 січня 1918 року відбулося проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)🇺🇦.

• За часів УНР було затверджено:

• герб – основним елементом якого був тризуб,
• гімн «Ще не мерла Україна», синьо-жовтий стяг – Державним прапором України.
• Уперше тризуб стає атрибутом військової форми

• 1919 рік: Акт Злуки 22 січня, об'єднання УНР та ЗУНР. Ця подія стала підставою для відліку історії соборності України.

• 1921 рік: Підписання Ризького мирного договору, поділ українських земель між Польщею, Румунією та Радянською Росією.

• 1939 рік: Початок Другої світової війни, захоплення Західної України Радянським Союзом.

• 1941 рік:  У 1941 році в умовах Другої світової війни було прийнято Акт відновлення української держави, який був проголошений у багатьох містах західної та центральної України. УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР), що дозволило збройній частині українського визвольного руху мати політичне представництво. Це був зародок державної влади незалежної країни, яка дотримувалася принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

• 1945 рік: Закінчення Другої світової війни, включення Західної України до складу УРСР.

• 1991 рік: Проголошення незалежності України 24 серпня, проведення референдуму 1 грудня, на якому більшість населення підтвердила бажання незалежності.

• 1996 рік: Прийняття Конституції України 28 червня, закріплення основних принципів державності та демократії.

• 2004 рік: Помаранчева революція, масові протести проти фальсифікацій на президентських виборах, перемога демократичних сил.

• 2013-2014 роки: Євромайдан та Революція Гідності, протести проти відмови від євроінтеграції та корупції, зміна влади.

• 2014 рік: Анексія Криму Росією, початок збройного конфлікту на Донбасі.

• 2019 рік: Обрання Володимира Зеленського президентом України, продовження курсу на євроінтеграцію.

• 2022 рік: Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого, активізація міжнародної підтримки України.

• 2023 - 2024 рік: Продовження бойових дій в Україні, реформи в різних сферах, зміцнення міжнародних зв'язків та інтеграція в європейські структури.

Вітаємо всіх з Днем Української Державності! Нехай це свято надихає нас на нові звершення, зміцнює нашу віру в краще майбутнє та нагадує про те, що ми – сильний і незламний народ. Слава Україні!

Степан Бандера - символ незламності України!

  1 січня Україна відзначає день народження свого національного героя - Степана Андрійовича Бандери.
  Бандера залишається ворогом номер 1 усієї російської влади, головним антигероєм російської пропаганди.

  Чому Бандера досі лякає росіян і вже майже століття залишається для українців символом боротьби за незалежність?
   Чому він досі не просто один із персонажів нашого минулого, чому досі у вирі історії та на передовій боротьби?

  Бандера народився в 1909-му, тобто ще до Першої світової. Події тієї війни, а згодом української революції 1917–1921 років, стали частиною його дитинства і безперечно вплинули на нього.
Бандера належав до покоління тих, хто в силу свого віку не встиг взяти участь в українській революції, але не бажав миритися з її поразкою, прагнув реваншу в боротьбі за свободу. Вони не критикували попередників, а вирішили присвятити життя завершенню їхньої місії.
Так в історії з’явилося ціле покоління революціонерів.
Для них головною самореалізацією стало створення незалежної України. Роман Шухевич, Олекса Гасин, Василь Кук, Катерина Зарицька, Михайло Колодзінський, Ірина Тимочко-Камінська, Василь Галаса та тисячі інших яскравих людей, які зробили неймовірне.
  Змусили у роки Другої світової війни рахуватися з українським чинником навіть найбільш потужних гравців.
   Змусили обидва тоталітарних режими — нацистський та комуністичний — відчути силу українського опору.

   І навіть на цьому яскравому фоні Бандера вирізнявся. По-перше — організаційними здібностями. Очоливши ОУН в Західній Україні, він зробив її головним інструментом українського визвольного руху.
   По-друге, персональна сміливість перетворила його на легенду ще в дуже молодому віці.
   Відомим на цілу Європу лідер українських націоналістів став, зустрівши смертний вирок у Варшаві вигуком: «Слава Україні!». Йому було 25.

   Допоки він сидів у в’язниці, за її мурами уже звучали народні пісні про нього. Українці, нищені терором чужинців, принижувані, прагнули такого героя: молодого, незламного, здатного чинити спротив. Такого, якими більшість із них не змогли стати, але потребували знати, що такі українці є.
   Смертний вирок замінили на довічне ув‘язнення. Але в 1939 році держава, яка засудила його на вічну тюрму, сама перестала існувати. Бандера знову включився в роботу ОУН. Саме під його керівництвом розгорнуто військовий напрям, результатом чого стало створення Української Повстанської Армії.
В кінці 1942-го українці сформували УПА, один з наймасштабніших рухів опору часів Другої світової
На цей момент Бандера вже знову був у неволі — цього разу в нацитському концтаборі Заксенгаузен.
Нацисти ув’язнили його, коли Бандера відмовився на їх вимогу відкликати Акт відновлення української держави 30 червня 1941 року.
Окупанти не бажали бачити незалежної України, тому почали ліквідацію усіх, хто ставив собі таку мету. Тисячі українських націоналістів були вбиті чи ув’язнені протягом 1941–1942 років, але нацисти не змогли зламати українського опору.
Через лави повстанської армії пройшло понад 100 тисяч вояків, за підтримку повстанців вороги репресували понад півмільйона українців.
Бандеру тим часом утримували в концтаборі. Нацисти могли вбити його кожної миті, але не зробили цього, бо думали скористатися ним політично. Але — ні. Бандера відкинув всі пропозиції співпраці, які йому висунули напередодні кінця Третього Райху.

   Після війни він залишився на еміграції, розгорнув роботу Закордонних частин ОУН, які охопили Західну Європу, США, Канаду, Південну Америку, Австралію.
   Небезпеку, яку для них несла робота Бандери, чітко розуміли в Кремлі. Тож розпочали полювання. Врешті один із замахів кілерів КГБ вдався у 1959 році. Але фізична ліквідація Бандери не змогла зупинити поширення його образу як символу визвольного руху. Навпаки — адже Бандера загинув у боротьбі.

   Завдяки українським організаціям в світі уже всі знали про українців та нашу боротьбу за свободу. Тому коли в 1991-му Україна врешті відновила незалежність, почалася хвиля світового визнання української держави.
Парадоксально, але до перетворення Бандери у символ українського визвольного руху доклалася й ворожа радянська, а потім російська пропаганда. 
Після Другої світової бандерівцями стали не лише українці, але й представники народів Балтії, Кавказу та взагалі будь-хто, здатний піднятися проти Кремля.

   Нині Москва протистоїть не тільки вільній Україні, а й небезпечним для неї антирадянським настроям. Бо саме ці настрої є найбільшою загрозою для путіна.
Тому Кремль досі боїться Бандеру.
   Бандера — це про те, що українці чинитимуть опір навіть у здавалося б безнадійній ситуації.
   Бандера — це про величезний потенціал опертя на власні сили, потенціал, який нині в основі успішного спротиву російській агресії, який міняє геополітичне становище України в світі.
   Бандера — це про гру в довгу, про віру в людей і їхню снагу відстояти свободу.
   Бандера — це про смерть російської імперії і перемогу України.

   Кадиров дуже хоче зустрітися з Бандерою.
Збройні сили України можуть організувати цю зустріч. Це може навіть бути зустріч на трьох із путіним, такий собі самміт.

Слава Україні! Героям Слава!

Духом завжди була вільною, залишалась Україною

Акт відновлення Української Держави був проголошений 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами, з ініціативи Організації українських націоналістів-революціонерів під проводом Степана Бандери. 

Проголошення відновлення української державности Актом 30 червня 1941 р. мало історичне значення.

 По-перше, це змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про визвольну місію гітлерівських армій. 

По-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН морально-політичну перевагу для того, аби очолити національний рух опору. 

Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на «мовчазне» поле бою чужих армій.

З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих дій. 30 червня 1941 року у щойно захопленному німцями Львові, спираючись на "Нахтігаль" та збройні групи бойовиків, бандеровці провели у будинку "Просвіти" Українські національні збори, які ухвалили Акт про відновлення Української держави. Було обрано Українське державне правління на чолі із соратником Бандери - Я.Стецьком. Йдучи на такий ризикований крок, керівництво ОУН - Б, очевидно розраховувало на те, що німці на початку вторгнення не стануть конфронтувати з українцями, які до того ж проголосили себе союзниками рейху.  Уже був досвід самочинного проголошення "фронтом литовських активістів" без погодження з німцями відновлення Литовської держави. Ну і, в гітлерівської верхівки не було єдності у поглядах на майбутнє українських земель. Ця невизначеність, з одного боку породжувала в оунівців ілюзії про можливість співпраці з гітлерівцями, з іншого - створювала простір для маневру, для активних державоутворюючих дій. Проте Бандера і його соратники помилилися в оцінці ситуації.

Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою і різкою. Заступник держсекретаря Кундт лідерам ОУН - Б заявив: "Фюрер - єдиний, хто керує боротьбою... Ми не союзники, ми завойовники російсько - радянських територій". 

Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру та 300 інших діячів, із яких незабаром 15 розстріляли.

 

Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна).

 Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже у вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців. За гратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки керівництва ОУН ухвалюють рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.

Акт закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало стати відновлення Української держави у Києві.

Запрошуємо до бібліотеки відвідати книжкову виставку та більш поглиблено  ознайомитись з історією відновлення Української держави.