Лунає незабутня пісня, горда та велична

У бібліотеці №11 відбулася патріотична година, присвячена важливій даті для кожного українця — Дню Державного Гімну України. Цього року подія була не лише пізнавальною, а й інтерактивною, адже для учнів 4 класу організували виставку-кросворд, що дозволила глибше зануритися в історію нашого символу.

Захід розпочався з розповіді бібліотекарів про історію Державного Гімну України. Вони детально розкрили, як виникла ідея гімну, хто є автором слів та музики, а також коли і як вперше прозвучав український гімн. Варто зазначити, що слова до гімну написав Павло Чубинський, а музику — Михайло Вербицький. Це була справжня об'єднуюча сила для українців у найскладніші часи, коли країна прагнула до незалежності.

Одним із найцікавіших моментів заходу стало прослуховування першого запису Державного Гімну України, який був зроблений у 1910 році на Німеччині. Гімн у виконанні відомого українського хорового диригента Модеста Менцинського переніс присутніх у той час, коли цей запис був уперше записаний. Усі учасники заходу не змогли відчути на собі велич і значущість цієї композиції.

Після цього разом із бібліотекарями діти активно розгадували кросворд, присвячений українському Гімну. Участь у цьому заході дала можливість дітям не лише повторити, а й дізнатися нові факти про Державний Гімн, а також краще запам'ятати його слова та значення. Кросворд став чудовим способом поєднати навчання з грою, що зробило захід ще більш цікавим і пізнавальним.

Цікаві історичні факти про Державний Гімн України:
Початок гімну: Ідея створення гімни вперше була запропонована в 1862 році, коли була написана поема «Ще не вмерла Україна» Павлом Чубінським. Вона і стала основою для майбутнього тексту.
Музика Вербицького: Михайло Вербицький, автор музики гімну, був видатним композитором, і саме його музика передала весь велич і патріотизм слів Чубинського.
Перший запис: Перший запис Державного Гімну України був зроблений у 1910 році на Німеччині. Це було важливе досягнення для української культури того часу, оскільки за умови окупації доступ до сучасних технологій був обмежений.
Офіційне затвердження: Державний Гімн України був офіційно затверджений 15 березня 1992 року після проголошення незалежності країни. Відтоді він став символом єдності та боротьби за свободу.

День Державного Гімну в бібліотеці №11 став чудовою нагодою, щоб учні дізналися більше про важливі символи нашої держави та поринути в атмосферу патріотизму та національної гордості. Такий захід надовго залишиться в пам'яті учасників, адже він допоможе кожному краще усвідомити значення гімну як символу єдності та боротьби українського народу за свою свободу і незалежність.


Не забувайте завітати до нас знову, адже ми завжди маємо для вас щось особливе. Дякуємо за вашу підтримку та патріотизм!

"Казкові шахи"

9 березня в бібліотеці №11 відбулося захоплююче заняття з шахів для дітей! Юні гравці вивчали нові стратегії, аналізували професійні партії та дізналися, як готуватися до турнірів!

 Тема заняття:

• Сицилійська партія
• Жіноча партія: Хоу Іфань та Марі Себаг
• Контроль часу та підготовка до турніру 
• Домашнє завдання для закріплення знань

1. Сицилійська партія – секрети успіху
Сицилійський захист – один із найпопулярніших дебютів у шахах, який дає чорним можливість одразу боротися за перевагу. Ми розглянули:

•  Основні варіанти: відкритий та закритий Сицилійський захист.
•  Плани для білих та чорних, найкращі ходи та пастки, яких варто уникати.
•  Вплив цього дебюту на середину гри та перехід у ендшпіль.

Діти грали невеликі тренувальні партії, використовуючи нові знання. Деякі з них вже почали показувати тактичні рішення!

 2. Жіноча партія: Хоу Іфань та Марі Себаг

Учасники з викладачем Іваном Георгійовичем, проаналізували знамениту партію між чемпіонкою світу з шахів Хоу Іфань та сильною французькою шахісткою Марі Себаг.

•  Як правильно будувати атаку та контролювати центр.
• Тонкощі позиційної гри та жертви фігур.
• Уроки, які можна винести з цієї партії для власної гри.

Діти активно долучалися до аналізу та пропонували свої варіанти ходів, намагаючись передбачити стратегію гравців.

 3. Контроль часу та підготовка до турніру
Шаховий турнір – це не тільки знання дебютів, а й уміння швидко приймати рішення. Ми обговорили:

•  Як правильно розподіляти час у партії з обмеженим контролем.
•  Чому важливо не поспішати, але й не затягувати гру.
•  Як психологічно налаштуватися перед турніром і що робити у критичних ситуаціях.

Кожен учасник зіграв кілька партій із контрольованим часом, щоб відчути справжню атмосферу змагань!

 4. Домашнє завдання
Щоб закріпити отримані знання, діти отримали цікаві завдання:
 Розібрати ще одну партію із Сицилійського захисту та знайти ключові моменти.
 Розв’язати шахові задачі на тактику (комбінації, вилки, подвійний удар).
 Підготувати свою улюблену шахову партію для аналізу на наступному занятті.

Заняття пройшло цікаво, продуктивно та насичено! Всі учасники зробили ще один крок до майстерності, а найголовніше – отримали задоволення від гри! 

Іван Георгійович, поділився інформацією про шаховий фестиваль, який відбудеться в Києві з 22 по 30 березня, наші маленькі шахісти вже почали готуватися до участі в цьому змаганні в юніорській категорії.

Чекаємо всіх на наступних заняттях, розглянемо ще більше цікавих тем! 

До зустрічі! 

Поет, що пробудив Україну

9 березня в бібліотеці пройшли заходи присвячені дню народження Т. Г. Шевченка. Відвідувачі дізналися не лишепро те, що Шевченко був геніальним поетом та художником, а й про його повсякденне життя, уподобання, пристрасті.

9 березня 1814 року у родині простих селян-кріпаків народився Тарас Шевченко, якого небезпідставно вважають основоположником літературної української мови. На бібліотечному YouTube каналі є віде, як наші читачі читають свої улюблені вірші Т.Г. Шевченка

Про рід Тараса Григоровича
Предки Шевченка були козаками – несли службу у війську запорізькому та були учасниками визвольних війн та повстань.
За згадками родичів Тараса, прадід Андрій Безрідний - був вихідцем з низового козацтва, який із Запорізької Січі переїхав у Керелівку (зараз Шевченкове, інша назва села - Кирилівка). Згодом одружився на Єфросинії Іванівні Шевчисі.
Так у Керелівці з'явилася сім'я Шевченків. Згодом пара народила трьох синів Олексу, Кіндрата та Івана. Іван був одружений тричі, мав восьмеро дітей. Один з його синів - Григорій - і був батьком Тараса Шевченка.
Сам же дід Іван був грамотним селянином — умів читати й писати, знав багато цікавих історій. Тож маленький Тарас полюбляв проводити з ним багато часу, зростаючи під впливом розповідей про Коліївщину, козаччину та народних героїв — Залізняка й Гонту.
По лінії ж матері Тараса предками були Яким і Параска Бойки, що проживали в сусідньому селі Моринці, але походили з бойків Прикарпаття.
Батьки майбутнього поета були кріпаками у поміщика Енгельгарда. Коли вони одружилися, то Григорію було 21 рік, а Катерині – 19.

У свою чергу варто зазначити, що Тарас Шевченко народився не в заможній сім’ї, але й не у бідній. Хоча батько поета і був кріпаком, він був також чумаком та стельмахом, а один із дідів матері мав пасіку з кузнею. Така діяльність допомагала заробляти достатньо грошей для нормального життя. Тим не менш, із п’яти дітей у сім’ї Тарас був єдиним, хто здобув шкільну освіту та був грамотним.Основна освіта Тараса Шевченка тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-приходській школі. Він навіть трохи підпрацьовував - свої перші гроші майбутній поет заробив, відспівуючи небіжчиків у ролі помічника священика. 

Шевченко міг би стати й відомим музикантом
Знаємо про Шевченка-поета - автора пророчих філософських творів, знаємо Шевченка-художника, тонкого і майстерного митця, але існує і третє втілення митця - Шевченко-музикант.
По перше, він був освіченою людиною в музичній справі та мав широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Дуже добре знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В’єтана, в його творах згадуються десятки прізвищ. Все це говорить про те, що Шевченко — інтелігент надзвичайно високого художньому смаку. Щоденники Тараса Шевченка дуже багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1857 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно».
У петербурзькому середовищі він спілкувався з відомими музикантами. Велика дружба пов’язувала його з видатним українським співаком Семеном Гулаком-Артемовським. Останній навіть присвятив Шевченку власну пісню «Стоїть явір над водою». Василь Барвінський у своїй статті згадує й думку Пилипа Козицького, що «Шевченко своїм знайомством з кращими зразками загальноєвропейського мистецтва в різних його галузях і стилях досягає рівня фахівця музики».

По друге, Шевченко дуже гарно співав. Перший ректор Київського університету Михайло Максимович згадував, що Тарас був співаком із чудовим голосом. "Якби не широка обдарованість як літератора та живописця, Шевченко був би світовим співаком", - говорив він.
Стверджують, що Шевченко мав добрий музикальний слух і приємний голос – «баритон з високими теноровими нотами» оксамитового тембру, дуже любив співати і, за свідченням сучасників, «завжди вкладав всю силу у своє виконання народних пісень».

За переказами: «Шевченко дуже любив народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу: аби де почув нову пісню, одразу візьме її на голос і всю її знає».
Можливо саме через те твори Шевченка такі мелодійні, що прямо просяться стати піснями. Зокрема першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.

Модник та чепурун, який через вбрання популяризував українську культуру.

Тарас Шевченко був відомим модником, любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші. Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.
У часи Шевченка для кожного прошарку населення існував свій чіткий зовнішній образ, якому в залежності від майнового та родового статусу відповідав певний костюм: вбрання простого народу та привілейованих верств, міський та сільський одяг.
То ж не дивно, що Шевченко, коли перебував у Петербурзі та був уже знаний у світських колах, почав одягатись згідно з модою ХІХ сторіччя. «Костюм з лацканами, прямі штани, обов’язково, краватка. Метелика він не носив. До речі, під час першого приїду до України з Петербурга він був ще без вусів. Тобто образ вусатого дядька похилого віку у вишиванці — це образ Шевченка вже після заслання. До заслання це була життєрадісна молода людина», – зазначають дослідники життя та творчості Кобзаря.
Товариш Тараса, художник Іван Сошенко у своїх спогадах навіть зазначав, що, «познайомившись зі світськими людьми і роз'їжджаючи по вечірках, він почав гарно одягатися, навіть з претензією на «comme il faut» (належним чином).

Досі немає конкретних відповідей щодо його улюбленого елементу гардеробу, втім відомо: з першого гонорару за картину Тарас Шевченко придбав собі дороге взуття.

Кобзар регулярно витрачав гроші, щоб підтримувати образ денді: мав хороші костюми, зокрема парусинові, носив циліндр. Одного разу купив собі з гонорару єнотову шубу, іншого – гумового плаща-макінтоша.
Дехто із сучасників вважав його навіть франтом. Поет носив і костюми, і фраки, одягав модні сорочки та краватки. Більше того, схоже, що поет носив і золоті запонки. Посмертний опис речей Тараса Шевченка, які знаходилися в приміщенні Академії мистецтв, це лише підтверджує. Цікавий факт - окрім всього іншого майна, там були навіть китайські туфлі.

А от у традиційне вбрання він одягався лише для світлин, аби відповідати тогочасним настроям, себто ідеям романтизму — мистецького напрямку, що популяризував повернення до витоків та збереження національної спадщини.
Коли Тарас Шевченко надягав одночасно модний міський костюм і селянську смушкову шапку з кожухом, це просто шокувало оточуючих, адже поєднувати одяг різних станів було неприйнято.
Фактично, Шевченко зробив спробу презентації народного одягу в урбаністичному середовищі. Він своїм зовнішнім виглядом не лише ламав соціальні правила та стереотипи, а й кидав виклик суспільній думці, відкрито демонструючи себе як українця за допомогою одягу. Чому він це робив? Бо власне самоусвідомлення вимагало від нього культурного єднання зі своїм народом, позначення себе з ним одними маркерами.
Саме Шевченко розпочав моду на національні риси в одязі серед українських письменників, він був також одним із перших, хто почав фотографуватися в народному одязі.

Кобзар полюбляв справжній український борщ, а у снах до нього з`являлись вареники.
«Улюбленою його їжею був справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки» - вказує у своїх спогадах про Кобзаря письменниця Стефанія Крапівіна.
"У Києві, у родичів, частували Шевченка пісним борщем із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом.коли Тарас Григорович з'їв кілька ложок борщу, він не втерпів, щоб не признатися: якщо він і їв подібний борщ, то, певно, дуже давно, хоча навряд чи коли й доводилося куштувати.Потім подали пшоняну кашу, варену на раковій юшці з кропом, і Шевченко зовсім розтанув Після цього декілька разів за бажанням Шевченка, - за словами Афанасьєва-Чужбинського, - ми ходили обідати у пісні дні до старих, тільки бувало, я заздалегідь попереджу тітоньку, і пісний борщ виходив якнайкраще."
Тарас Шевченко добре знався і на рибних стравах. «Лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука, «міцно приправлена перцем», згадуються в його творах, листах і «Щоденнику».
Неможливо перерахувати всі страви, що згадує Тарас Григорович у своїх творах: устриці, «кав’яр» (ікра), крес-салат, спаржа, духм’яний «огурешник», смажена качка з яблуками, гуска, смажена з капустою, порося фаршироване «з бабою», пиріжки з цибулею та грибами («просто геніальні!»), котлети, баранина, «кебаб», кренделі, бублики, смажена індичка, курчата, вестфальська ковбаса (особливо з гірчицею), «бефстек», холодна телятина і, звичайно, ж сало та домашня ковбаса.
Любив Шевченко вареники і пельмені. В листі до Кухаренка від 31 січня 1843 року з Петербурга він писав: «Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник, так тобі і лізе в очі…»
З фруктів Тарас Григорович любив сливи та кавуни, а з овочі: часник, цибулю, огірки (свіжі й солоні), а особливо молоду редьку.

А взагалі, Кобзар дуже любив й сам пригощати, особисто дітей і звичайно ж солодощами. От як про це пише у своїй статті «Несколько слов о Тарасе Шевченко» Крапівіна: «Як його не відмовляли, але в наступну за тим неділю, він побажав улаштувати «знатний» бенкет для всієї навколишньої дітвори, а дітвори було в нього знайомої мало не півсотні. Сам вибрався до міста на ринок і повернувся звідтіль, таки пішки, й так навантажившися великими й малими вузлами та пакунками з різними ласощами та цяцьками, що ледве приплетався до ґаночка, увесь спотілий і запорошений..., проте, веселий і вдоволений з наступного свята... По обіді з'явилася договорена перекупка з ручним візком, в якому були яблука, груші, пряники, бублики та рум'яні «закордонні» булочки, - й бенкет бучно відбувся на вигоні...».

Чай з ромом чи ром з чаєм - що полюбляв пити Тарас Григорович
Поет Тарас Шевченко при житті дуже любив два напої - неміцну каву зі збитими вершками та чай.«Джерело натхнення» – так Шевченко називав чай із самовара. Однак у чай він любив додавати ром, до того ж у такій кількості, що його друзі жартували: мовляв, Тарас п'є не чай із ромом, а ром із чаєм. Історик Микола Костомаров згадував, що за довгими вечірніми розмовами Тарас міг випити з десяток склянок такого коктейлю, але дійсно п’яним він бачив поета лише одного разу. За словами сучасників, письменник не був ідеальний і дуже любив випити.
Цей напій Шевченко по-справжньому оцінив на засланні і після того пив його до кінця життя.

Рецепт чаю з ромом
Інгредієнти:
1 чайна ложка чорного чаю;
150 мілілітрів окропу;
30 мілілітрів рому;
мед до смаку;
паличка кориці.

Каву Тарас Григорович теж любив. Захопився нею в Академії мистецтв - кава піднімала тонус й підтримувала працездатність студентів-художників. Найбільше полюбляв каву по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.
Але й міцнішими напоями любив почастуватися Тарас Григорович. Зокрема він полюбляв лафіт (популярне на той час червоне вино), чихир, джаксон, лікер, різні наливки: вистоялка, слив’янка, вишнівка, лимонівка, англійський портер «Браунстут Берклей Перкенс і компанія», італійське лакріма-крісті, яке пили під макарони і стофатто, джин, вина херес й мадера, горілка, «стуканець», пиво, мед, квас, шампанське для особливо урочистих подій.
Однак, треба зауважити, що Шевченко завжди знав міру. Як вказував у своїх спогадах приятель Кобзаря, Федір Лазаревський: «Кожен келих «робив його більш розслабленим й надихав, надавав більше задушевності й неуявної чарівності, але душа його завжди знала міру».

"Товариство мочимордія"
Десь на початку 1840-х або наприкінці 1830-х років на Лівобережній Україні виникло неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми, яке мало назву «Товариство мочимордія».
Традиційно мочиморд характеризували як компанію, ядро якої складали українські ліберальні поміщики, які мали маєтки на Пирятинщині, а також на Чернігівщині й Київщині. Це були поміщики і воднораз богемники: брати Віктор, Михайло і Платон Закревські, історик, етнограф, поет і музикант Микола Маркевич, художник і письменник граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла та деякі інші, між ними й сам Тарас Шевченко.
Знайомство Шевченка із мочимордами як товариством (декого з них він знав раніше) сталося 29−30 червня 1843 році на балу в поміщиці пирятинського повіту Тетяни Густавівни Волховської в с. Мосівці. Туди Тарас прибув уже як популярний автор разом із знаним письменником Євгеном Гребінкою. Мочиморди одразу прийняли гостя до свого товариства: «Тарас Шевченко ще в будинку Волховської був посвячений у мочимордії. Він там у перший же день пройшов весь курс цієї премудрої науки» (Ґео Шкурупій).
Афанасьєв-Чужбинський називав товариство: «Тісний гурток розумних і шляхетних людей, переважно гуманних, які користувалися загальною прихильністю».
Мочиморди займались традиційною справою – пиятикою. Традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, як от бали, вони доповнили своїми власними атрибутикою, обрядами, традиціями. Мочиморди, як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої потішні церемонії.
Товариство мало яскраву пародійну основу. Вже сама назва походила від словосполучення "мочити морду", тобто — пити алкоголь, натомість слова "пиячити" їхня спільнота уникала. В протилежність угрупуванню існувало й сухомордіє або сухориліє, що означало — не пити.
Були в мочиморд і свої обряди та ступені. В нагороду за ревність існували нагороди: сивалдай (тобто сивуха) в петлицю, бокал на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса.
Відповідно до заслуг (тобто спроможності випити) члени товариства носили титули мочемордія, високомочемордія, п’янійшества і високоп’янійшества. Старійшиною (великим маґістром) мочиморд був тоді Віктор Закревський, що носив титул високоп’янійшества й заслужив великий штоф через плече. Шевченка ж називали «Гетьманом». Цей титул він отримав за уміння гарно писати лист до своїх братчиків, закликаючи їх зібратись на чергове «засідання» товариства, та за вміння довго тримати «бесіду».
У листопаді 1843 року Шевченко писав у листі до Віктора Закревського: «Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугою битий Т. Шевченко».

Слово «Бог» у творах Т.Шевченка зустрічається майже 630 разів; у творах Тараса Шевченка згадується понад 80 різних рослин, а верба – аж 40 разів; найбільше пам’ятників Шевченку у Галичині (500 ), де він ніколи не був.

Тарас Шевченко ніколи не був одруженим і не мав дітей, але це не означає, що поет не мав нащадків. У нього було 23 племінника і близько 90 внучатих племінників. Дослідники налічують понад 1300 нащадків братів та сестер Тараса, у багатьох із яких була цікава доля.

Так, його небіж Йосип Шевченко став активним учасником російсько-турецької війни та героєм Болгарії. Внучатий племінник Олег Лундстрем був керівником джазового оркестру в Китаї. Онук сестри Шевченка Катерини Фотій Красицький також став художником. Він видав перший художньо-методичний підручник українською мовою "Рисування та малювання".

https://youtu.be/rrM8r5MI_0I?si=hu3WTIvDCKmgO18Y

Бажаємо, щоб цінні спогади та враження від літературного портрету поета-генія трималися в серцях кожного учасника цього заходу надовго. Нехай творчість Шевченка завжди надихає та пробуджує у нас почуття патріотизму та любові до рідної культури.

Лялькова мрія: робимо свою Барбі

На майстер-класі "Лялькова мрія: робимо свою Барбі", який відбувся в бібліотеці для дітей до дня Барбі, учасники мали можливість створити свою власну унікальну ляльку з використанням доступних матеріалів. За допомогою паперу, тканини, кнопок, ниток та інших різноманітних матеріалів, діти виявили свою творчість і уяву, створюючи неповторні і креативні ляльки.

Кожна дитина мала можливість придумати дизайн одягу, кольори та аксесуари для своєї ляльки, що дозволило кожному учаснику виразити свою індивідуальність. В результаті у кожного дитячого художнього твору була своя особлива аура та стиль.

Майстер-клас "Лялькова мрія: робимо свою Барбі" став важливою нагодою для дітей не лише поринути у світ художньої творчості, але й дінатися історію виникнення ляльки Барбі та виявити свої таланти і навички ручної праці. Завдяки цьому заходу діти змогли відчути себе справжніми дизайнерами. 

Барбара Міллісент Робертс (а саме так звучить повне ім’я ляльки Барбі) "народилася" у 1959 році у штаті Вісконсин, США. Створила її Рут Хендлер – 43-річна підприємиця, засновниця компанії іграшок Mattel. Ідея створити пластикову ляльку з жіночою фігурою та текстильним знімним одягом у жінки виникла, коли вона спостерігала за грою доньки Барбари. (Ось до речі на чию честь названа лялька!). Рут презентувала нову іграшку на дитячому ярмаркові у Нью-Йорку. Барбі була у смугастому купальнику та на підборах. Цікаво, що спочатку лялька була у двох варіаціях – блондинка і брюнетка. Ні батькам, ні інвесторам новинка не сподобалася.Проте потужна реклама все змінила. Наприкінці 60-х Барбі вже була найпопулярнішою лялькою. Щороку компанія продавала близько мільйона іграшок. Такому успіху сприяло те, що жодна лялька в світі не мала такої кількості аксесуарів: від шпильок для волосся до іграшкових будиночків і автомобілів. До створення одягу для ляльки причетні аж 75 дизайнерів!

З еталону жіночої краси Барбі перетворилася на подружку, що розважає та розвиває. Гра ляльками корисна для дітей обох статей. Вона розвиває дрібну моторику, пам’ять, увагу, фантазію, креативність. Спонукає малюків проговорювати думки та виражати емоції, вчить діяти в тій чи іншій побутовій ситуації. Ляльки розвивають соціальні навички через гру. Іграшки-професії знайомлять малюків з різними сферами діяльності людини. Особливо вони є корисними у віці від 3-х до 7-ми років, коли дитина активно соціалізується. Колекціонування Барбі розширює кругозір, розвиває такі важливі для дорослого життя якості, як винахідливість, терпіння, цілеспрямованість. Воно вчить планувати та систематизувати, проявляти ініціативу у пошуках нових зразків. А ще будь-яке колекціонування дає можливість проявити лідерські якості, урізноманітнити ігри з друзями.

Цікаві факти про ляльку Барбі:
- Перша Барбі, створена Mattel, коштує зараз 10 тисяч доларів. Найдорожчу ляльку вартістю 302,5 тисячі доларів прикрашає рожевий діамант.

- На 50-ту річницю іграшки "Маттел" і "Фіат" випустили особливу рожеву версію авто Fiat 500, інкрустовану стразами.

- Параметри (обсяг грудей, талії, стегон) класичної Барбі становлять 97/45/82 см. Зріст – 172 см. З такими формами народжується лише одна на сто тисяч жінок.

- Ляльку з гнучкими колінами та тілом, що згинається в області талії, розробив Джек Райан – екс-співробітник Пентагону. У 2000 році на тілі білявки з’явився пупок.

- Найпопулярніша модель, що розійшлася тиражем 10 млн, Барбі з волоссям до п’ят, випущена тридцять років тому.

- Барбі ніколи не виходила заміж, не має дітей і не була вагітною. Вона є власницею найбільшого гардеробу в світі (понад мільярд вбрань) і змінила понад 200 образів.

- Повнувата лялька не мала комерційного успіху. Її продаж скоротився на 15%.

- У мусульманських країнах Барбі заборонена. Але є схожі на неї ляльки – зі скромнішими формами, вдягнені у хіджаб чи чадру.

- Українська олімпійська чемпіонка 2008 року Ольга Харлан отримала персональну копію ляльки Барбі від американської компанії Mattel. Лялька-фехтувальниця увійшла в серію Role Models, яку почали випускати на честь Міжнародного дня жінок. Харлан стала першою українкою, яка потрапила в цю серію. Шаблістці вручили персональну ляльку, яка виглядає, як сама спортсменка в екіпіруванні. У серпні 2023 року ексклюзивну ляльку "Барбі" на честь фехтувальниці Ольги Харлан продали з аукціону за $10 400 (382 601 гривню) — гроші передали клініці BODRO у Волинській області, що займається реабілітацією військовослужбовців.

Крім Харлан, спеціальну ляльку від всесвітньо відомої компанії отримували ще дев'ять спортсменок, серед яких футболістка Аманда Анрі, легкоатлетки Айрін Палшіте, Діна Ешер-Сміт і Малайка Міхамбо.

- Дизайнерські Барбі – окремий сегмент колекційних ляльок, їх створюють в обмеженій кількості за участю відомого модельєра або будинку моди.
Для багатьох збори лімітованих серій Барбі – це не тільки заняття для душі, але й вигідне капіталовкладення. Якщо зараз купити колекційну Барбі, то цілком ймовірно через кілька років її вартість зросте на порядок.

Перо письменника - голос епохи

З нагоди Всесвітнього дня письменника, який відзначають щорічно 3 березня, бібліотекарі  Публічної бібліотеки №11, провели захопливу інтерактивну гру "Перо письменника - голос епохи".

 Бібліотекарі поділилися історією створення цієї події та цікавими фактами про українських письменників!  Цей день об'єднує журналістів, істориків та блогерів, які обговорюють сучасні літературні тенденції, нагороджують найталановитіших авторів та насолоджуються новими віршами і уривками романів. 

Цю подію заснував ПЕН-клуб (міжнародне об’єднання письменників) у 1986 році. В Україні свято з'явилося лише у 2012 завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой. 

Учасники мали змогу поринути у світ літератури, розгадати цікаві загадки, взяти участь у вікторинах та дізнатися більше про життя та творчість відомих письменників.

Гра була не лише розважальною, але й пізнавальною. Учасники дізналися багато цікавих фактів про історію літератури, різні літературні жанри та стилі.

Учасники також мали змогу проявити свої творчі здібності, взявши участь у літературних конкурсах.

Ми вдячні всім, хто долучився до нашого заходу! Сподіваємося, що інтерактивна гра "Перо письменника - голос епохи" надихнула вас на нові літературні відкриття.

Пригоди у царстві Природи

Пригоди у царстві природи: як школярі відсвяткували Всесвітній день дикої природи у бібліотеці №11

3 березня, у Всесвітній день дикої природи, бібліотека №11 перетворилася на справжній центр пригод для школярів! Ми провели розважально-розвиваючий квест «Пригоди у царстві природи», який подарував дітям незабутні враження та нові знання.

Учасники квесту:

• складали пазли із зображеннями диких тварин;
• виконували цікаві завдання на кмітливість та логіку;
• здійснили захоплюючу подорож материками світу, дізнаючись про їхню природу та мешканців.

Школярі з ентузіазмом розгадували загадки, відповідали на запитання вікторини та дізнавалися багато нового про різноманіття нашої планети.

Ми впевнені, що такі заходи допомагають дітям:
розширити світогляд;

викликати інтерес до читання;

розвинути пізнавальний інтерес;
виховати любов та повагу до природи.

Бібліотека №11 дякує всім учасникам квесту за активну участь та позитивний настрій!

Ідеї для натхнення , як почати весну

 Нарешті весна не тільки на вулицях, а й на календарях. Кажуть, що початок нової пори року – це як понеділок, тільки в кілька разів значущіше. Тому коли, як не в перші дні весни, треба вирішити, що робити протягом трьох місяців.

Отож, навесні 2025 треба:

1. Записатися у волонтери і/або донатити на військо. Ворога зможемо подолати тільки спільними зусиллями.

2. Почати любити себе. Не відкладати до пенсії

3. Завести нові знайомства. Бажано офлайн. 

4. Зробити листівку своїми руками. Або намалювати картину. Нейронні зв'язки у мозку подякують.

   Сьогодні в нашій бібліотеці пройшла майстерка для дітей з виготовлення крафтових листівок. Чому саме крафт? Цей вид робіт добре підходить в якості душевної розрядки. Це ручна робота. Вони можуть бути на білому тлі акварельними фарбами або акриловими; на коричневому пакувальному папері; з використнням аплікації кольоровим папером, тканиною, стрічками, нитками. Завжди створюється унікальний малюнок та неповторне оздоблення. Можуть бути, як площинними так і об'ємними.Такі листівки називають "живими" та мало кого залишають байдужими й отримують багато схвальних відгуків.

Діти з задоволенням вирізали та створювали свої композиції весняних квітів, розвиваючи естетичний смак, вміння користування ножицями. Вчилися поєднувати кольори та рівномірно розприділяти елементи на поверхні листівки.

Ви також можете приєднатися до цього творчого процесу, а потім перейти до пункту 5 і подарувати декілька приємних хвилин дорогій для Вас людині.

5. Підписати і відправити паперову листівку друзям/родині, які зараз розкидані по світу

6. Зустріти сонце на даху чи на балконі. 

7. Випити каву на набережній внизу біля річки.

8. Навчитися готувати нову страву. Вигадати свою власну.

9. Відмовитися від чіпсів і кока-коли. 

10.Знайти кафе, в якому ще не були. Зробити селфі.

11. Почати бігати вранці. 

12 .Покататися на велосипеді. Це не тільки фізична, але й психологічна радість.

13. Сходити на мистецьку виставку. 

14. Купити нову пару яскравого взуття.

15. Віддати непотрібні речі. Комусь вони стануть у нагоді, а у вашому просторі з'явиться місце для доброї енергії.

16. Зібрати гроші на добру справу.

17. Поїхати у Львів. Відчути себе ніби в іншій країні.

18. Посадити маленьке дерево

19. Збудувати шпаківню.  

20.Почати вивчати іноземну мову. Це ваше майбутнє, як би патетично це не звучало.

21. Нарешті почати вчитися чомусь новому. Є багато курсів і безкоштовних. Погугліть.

22. Вивчити кілька досі вам невідомих українських слів. Почати використовувати.  

23. Обійти всі вулиці міста, коли зацвітуть дерева. Надихнутися.

24.Відчути запах весни. Ковід минув, органи нюху відновилися (ГРВІ не рахується).

25. Зрозуміти, що цьогорічна весна прийшла, незважаючи ні на що. Слава ЗСУ і нам, українцям!

Кулінарне мистецтво слова

2 лютого У бібліотеці №11 відбувся мовний захід – «Кулінарне мистецтво слова», справжня мовна кухня, де українське слово поєдналося зі смаками традиційних страв. Цей захід став частиною нашого мовного простору, спрямованого на вивчення та вдосконалення української мови в цікавій і творчій атмосфері.

Українська кухня — це не просто їжа, а культурний код нації, що передає багатовікові традиції та родинне тепло. Деякі страви навіть визнані нематеріальною культурною спадщиною України!

На заході ми відкривали сторінки минулого через історію їжі, осмислюючи силу нашого народу, який завжди зберігав традиції та мову, навіть у найважчі часи.

Основи українських кулінарних традицій були закладені понад 9 тисяч років тому трипільцями, які навчилися випікати хліб. Спочатку хліб був прісним, згодом з'явилася закваска, а перші вироби виготовлялися з житнього борошна. У різних регіонах України до хліба додавали різні інгредієнти, що призвело до великого різноманіття.

У листах на батьківщину він відзначав багатства цього краю. «Можливо, що мені вдасться Вам подякувати за цю приятельську послугу, як Ви приїдете на Україну, в цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготування хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати самі прості речі. Чи так воно само й на Литві? Готуєте Ви там каші на 77 відмін?» - писав Бальзак у листі до пані Ширковичевої в 1848 році.


Основний спосіб приготування їжі в Україні визначається конструкцією домашнього вогнища. У нас це закрите вогнище — вариста піч, що зумовило популярність вареної, тушкованої та печеної їжі.

Ці традиції сформували унікальні смакові стереотипи. Навіть чумаки, що возили сіль з Криму, та запорозькі козаки у походах готували куліш, кашу та галушки у тимчасових печах — кабицях. А з дичини зазвичай варили юшку, а не смажили на рожні.

У літописі (Літопис Руський. Роки 1224 — 1244.) 1240 року зазначено, що в Київській лаврі випікали хліб із медом.

У XV—XVII століттях в Україні почали активно використовувати гречку для виробництва круп і борошна, що призвело до появи різноманітних страв, таких як гречаники, вареники та каші. 

Також у цей період українські вареники, які виникли з турецької страви дюш-вара, набули національних рис завдяки використанню традиційних начинок, таких як вишні, сир, цибуля та шкварки.

 На заході відвідувачі дізналися, які українські страви мають корені в інших культурах!  Провели незабутню гастрономічну подорож Україною, граючи в цікаві ігри. 

"Кулінарні фразеологізми":

"Садити на хліб та на воду" — карати кого-небудь голодом, обмежуючи найнеобхіднішим у їжі.

"Дати хліб у руки" — забезпечити кого-небудь роботою, заробітком; допомогти здобути спеціальність, освіту.

"Розхльобувати кашу" – розбиратися з наслідками своїх або чужих дій.

"Як оселедців у бочці" – дуже тісно, в тісноті.

"Ні риба ні м'ясо" - безхарактерна людина, що не має власної думки.

"Аж з медом та з маком" - сказати щось облесливо, нещиро, удавано доброзичливо

Сьогодні ділимося з вами 10 цікавими фактами про українські народні страви, які здивують вас своєю унікальністю та багатством смаків!

Борщ — король української кухні

Український борщ визнаний ЮНЕСКО нематеріальною спадщиною людства! Це не просто суп, а страва, яка має понад 300 варіантів приготування. У кожному регіоні його готують по-своєму: з квасолею, чорносливом, грибами чи навіть рибою.

📜 Рецепт борщу – традиційної нематеріальної спадщини

Інгредієнти:
✔ 500 г буряка
✔ 300 г капусти
✔ 300 г картоплі
✔ 200 г моркви
✔ 200 г цибулі
✔ 2 ст. л. томатної пасти
✔ 300 г м’яса (за бажанням)
✔ 3-4 зубчики часнику
✔ Сіль, перець, лавровий лист
✔ Зелень, сметана (для подачі)

Приготування:
1. Відваріть м’ясо, щоб отримати ароматний бульйон.
2. Наріжте буряк і тушкуйте його з томатною пастою.
3. Додайте в бульйон картоплю, моркву та цибулю, а через 10 хвилин – капусту.
4. Додайте тушкований буряк і спеції, варіть ще 10 хвилин.
5. В кінці додайте часник та зелень. Дайте борщу настоятися 20 хвилин.

Вареники — символ достатку

Ця страва асоціюється з добробутом та святами. Вареники можуть бути з різними начинками: картоплею, сиром, вишнями, капустою. У деяких регіонах їх називають «пирогами».

Пампушки — ідеальне доповнення до борщу

Ці маленькі пухкі булочки з часником роблять борщ ще смачнішим! Вони можуть бути як солоними, так і солодкими.

Котлета по-київськи — світова гастрономічна зірка

Хрустка скоринка та ніжне куряче м’ясо з вершковим маслом всередині — страва, яка підкорила ресторани всього світу.

Голубці та їхні давні корені

Хоча схожі страви є в інших кухнях світу, українські голубці вирізняються ніжністю капустяного листя та унікальними начинками, зокрема гречкою та грибами.

Куліш — козацька страва

Цей густий пшоняний суп із салом та м’ясом був улюбленою їжею запорозьких козаків. Його й досі готують на природі.


Медовик — солодка гордість України

Торт на основі медових коржів та ніжного сметанного крему — справжній символ домашнього затишку.

Вергуни — традиційні українські солодощі

Ці хрусткі смажені смужки тіста, посипані цукровою пудрою, нагадують французькі «бенье» або польські «фаворки».

Коржі та паляниці — традиційний хліб українців

З давніх часів українці пекли коржі з борошна та води. Паляниця ж стала одним із символів України.

 

Квас — давній український напій

Наші предки варили квас із житнього хліба, буряка чи фруктів. Він не лише чудово втамовує спрагу, а й корисний для травлення. Хоч як дивно, але найбільшу славу українській кухні принесли не борщ, вареники та пампушки із салом, а котлети по-київськи! За звання батьківщини цієї страви борються Україна, Німеччина, Франція, росія та навіть США!


Нематеріальна культурна спадщина України! (щоб перейти за  посиланням натиснісніть на  виділені слова підсвічені іншим кольором)


Українська кухня – це більше, ніж просто їжа. Це наша історія, культура та частина національної ідентичності. Діліться улюбленими українськими стравами в коментарях!