в місті Єлисаветграді. Серед своїх ровесників вирізнявся надзвичайною пам'яттю та любов'ю до книжки, змалку любив ризиковані ігри, був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий, дуже любив батьків. Саме їхня тяжка доля заронила ненависть до гнобителів, до суспільної несправедливості, до приниження людської гідності. Він наполегливо вчився, досконало оволодів декількома мовами — російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. Уже в старших класах він доєднується до революційних організацій та починає писати перші твори.1902 року було надруковано перше оповідання «Сила і краса».З 1906 року виходять друком п'ять книжок його оповідань. Ім'я Винниченка стає популярним, про нього позитивно відгукується критика. Романи В. Винниченка користуються небаченим попитом, драматичні твори з успіхом ідуть у театрах Києва, Харкова та ін.містах, їх перекладають і ставлять у Європі. Винниченко,як один із лідерів УСДРП і знаний письменник, став постаттю, якій довірили владу.
Український державний діяч і письменник очолив перший український уряд, створений у 1917-му Центральною Радою. Він був головним автором усіх декларацій, універсалів та законодавчих актів Української Народної Республіки. Усе життя він самовіддано обстоював два ідеали: національний та соціальний (розвиток національної мови, культури, українську демократичну державність і визволення гнобленого простолюду, соціальну справедливість). Такими близькими і взаємопов'язаними вони здаються. Але й В. Винниченкові, і всьому нашому народові доля судила жертвувати одним заради іншого, а в результаті втратити й те, і те. Через зовнішню інтервенцію та помилки власного уряду Україна втратила незалежність. І більшовики,і потім нацисти, пропонують Винниченку високі урядові посади, але він відмовляється і їде жити у Францію, проте залишається найпопулярнішим автором. Його книжки видавалися багатьма видавництвами й величезними накладами. Лише протягом 1926-1928 роках побачило світ «Зібрання творів» В. Винниченка в 28 томах.
Письменник помер 6 березня 1951 р. у своїй оселі.
В 1933 році В. Винниченко написав відкритого листа до московських вождів, у якому звинуватив їх в організації геноциду проти української нації. За це сталінська влада назвала письменника «старим вовком української контрреволюції», його гонорари було скасовано, видання творів припинено, усі книжки вилучено з бібліотек і знищено, навіть згадувати його ім'я заборонялося. Так тривало понад півстоліття. Письменник залишається без засобів до існування, самотнім (більшість українців-емігрантів ставиться до нього як до зрадника). Проте він знаходить сили жити. Допомагають вірна дружина, творчість і давня селянська працьовитість. Винниченки за останні гроші купують занедбану садибу в м. Мужені на півдні Франції. Самотужки ремонтують будинок, розводять сад і город (своє обійстя лагідно іменують «хутір Закуток».
В нашій бібліотеці проходить виставка присвячена Володимиру Винниченку.
Спадщина майстра вражає — і якісно, і кількісно. Протягом свого життя В. Винниченко написав понад 100 оповідань, п'єс, сценаріїв, статей та памфлетів, тритомний історико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну філософську працю «Конкордизм», 14 романів (11 із них — за кордоном), 40 записних книжок «Щоденника» (від 1911 до 1951 р.), майже 10 романів і досліджень залишилися в начерках.
Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» були перекладені європейськими мовами, їх ставили в театрах багатьох країн. Так само неодноразово перекладали його романи. На екранах Німеччини в 1922 р. демонструвався фільм «Чорна Пантера». П'єси В. Винниченка постійно ставили в театрах (до початку 1930-х років), зокрема такі геніальні режисери, як М. Садовський та Г. Юра, Л. Курбас; співпрацювали з драматургом К. Станіславський та В. Немирович-Данченко.
Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» були перекладені європейськими мовами, їх ставили в театрах багатьох країн. Так само неодноразово перекладали його романи. На екранах Німеччини в 1922 р. демонструвався фільм «Чорна Пантера». П'єси В. Винниченка постійно ставили в театрах (до початку 1930-х років), зокрема такі геніальні режисери, як М. Садовський та Г. Юра, Л. Курбас; співпрацювали з драматургом К. Станіславський та В. Немирович-Данченко.
Митець захоплювався не тільки літературною творчістю, а й малярством.
Він створив понад сто картин. Це — акварельні й олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції, окремі символістські малюнки («Паща», «Зусилля», «Янгол сучасності»).Його роботи не раз експонувалися у Франції й за її межами, зокрема у Львові.
Їхню мистецьку досконалість визнавали видатні художники, зокрема П. Сіньяк, П. Пікассо, С. Гординський, а також мистецтвознавці.
«Дивись, яке прекрасне видиво природи!». Це були останні слова в житті Володимира Винниченка.
Немає коментарів:
Дописати коментар