Публічна бібліотека №11 ЦБС Солом'янського району міста Києва: "Весь світ театр, а ми в ньому

четвер, 26 березня 2020 р.

"Весь світ театр, а ми в ньому - актори..."

Шекспір сказав:

“Світ – театр і ми всі в ньому актори”.

А Сковорода ще доповнив:

“І кожен грає ту роль, на яку його поставили»

Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів, - ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.
27 березня Міжнародний день театру, який відзначається щорічно з 1962 року, започаткований у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО у 1961 році.

Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) – рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою.

Батьківщиною театру всі вважають Грецію, хоча згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери і пов’язана з Єгиптом.

Але саме у Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм.

Театральне мистецтво України теж бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття). Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, у Полтаві — в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

В 1918 році, коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль»). Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.