“Прапорові барви України”

  Кожного року 23 серпня Україна відзначає День державного прапора. Сьогодні по всій Україні та в багатьох країнах світу українці піднімуть тисячі жовто-блакитних прапорів.

   Існують державні символи, які згуртовують націю, уособлюючи її минуле, сьогодення і майбутнє. Державний Прапор України – один із них. Для українців жовто-блакитний стяг – це символ боротьби, перемоги і любові до своєї країни, національної єдності і традицій державотворення.

Колектив нашої бібліотеки вносить свій посильний вклад в наближення перемоги .Сьогодні бібліотекарі здійснили онлайн бібліо-десант в садочок 687.

    Мета заходу: продовжувати збагачувати знання дітей про державні символи України (Прапор, Гімн, Герб). Закріплювати знання про рідну землю, про Україну, в якій живе український народ. Спонукати до запам'ятовування інформації, віршів, загадок, прислів'їв про державні знаки, а також майстер клас  - аплікація: "Прапор України".

 

 

Національний стяг завжди з нами під час святкових та сумних подій. І сьогодні під жовто-синім прапором українські війська звільняють від загарбників нашу країну. Ми віримо, що невдовзі він замайорить всюди і на тимчасово окупованій території України.

Історія
  Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій. Слов'яни обожнювали свої прапори і вірили, що у воєнний час вони є найсвятішими від усіх ідолів.
   Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: "наволочив стяги" – що означало прикріпити їх до держаків, і "поставити стяги", що символізувало готовність війська до бою. Окремі сучасні дослідники виводять традицію вживання жовто-синіх кольорів ще з язичницьких часів. Вона органічно вплелася у християнську релігію, і сьогодні в православних храмах Вогонь і Вода – найбільші святості, які виражаються через жовту і блакитну барви. За правилами векселогії порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз – першим називається той колір, який є верхнім, і т.д. На доказ історичного коріння традицій поєднання синьо-жовтого кольорів на Україні свідчить і те, що заснованому місту Львову в 1256 році надавався герб, на якому зображений золотий лев на блакитному тлі. Ці ж кольори поєднувалися на прапорах Руського Воєводства за часів Речі Посполитої. Прапори (корогви) набули широкого застосування в героїчну козацько-гетьманську добу. Корогва – найзначніша святиня українського козацтва. На ній найчастіше золотом вишивався образ Покрови – Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, Запорозької Січі. Розуміючи значення, яке надавали козаки корогві, польська шляхта намагалася, аби на знак перемир'я козаки завжди видавали її. З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Із проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.

  Шануймо цей символ нашої держави, адже це ознака гідного ставлення до України і до себе як представника української нації. Нехай завжди в наших серцях живе почуття гордості за нашу державу, а прапор майорить над мирною, щасливою і сильною країною.

Обереги. Мак.

Продовжуємо знайомити з  українськими оберегами

Мак іздавна пов’язаний з богами, війнами, міфологією та мистецтвом.
В українській міфології ця квітка має дуже багато значень. Це символ сонця, нескінченності буття та життєвої скороминущості, пишної дівочої краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті.
Спостерігаючи за рослинами, люди надавали їм символічного значення. Так квіти передавали найрізноманітніші почуття й емоції. Важливу роль відігравав колір рослини, який міг кардинально змінити значення квітки. Наприклад: звичайний польовий мак говорить про солодкі мрії; червоний – висловлює величезне задоволення; біла квітка натякає на безнадійність почуттів, а жовта означає успіх і багатство.

Наші предки ототожнювали мак зі швидкоплинністю дівочої краси, адже тендітні пелюстки так легко обсипаються, як і швидко згасає жіноча молодість. Казали: «Дівка, як маків-цвіт». З незрілим маком пов’язували образ юнака, що дурманить голову молодим дівчатам.

Також квітку вважали символом родючості й міцного роду, оскільки в кожній квітці поміщається сімсот, сімсот дві або сімсот три зернини. Тому особливо сильний мак-самосів ніколи не знищували, де б він не зійшов. Вірили, що освячений мак, насипаний під порогом, мав здатність не пускати до хати людей із лихими помислами.

Улітку, на свято Маковія (14 серпня) було заведено святити в церкві квіти – чорнобривці, гвоздики, волошки та мак. Цієї пори мак уже дозрівав, отож це своєрідне свято макового врожаю. Мак як оберіг використовували і при створенні маковійчика. Маковійчик – це букет із квітів і трав, який збирали на свято Маковія, святили в церкві й потім тримали за божницею. Він слугував оберегом, захищав хату від злих сил, а разом із тим ставав домашньою аптечкою. У центрі розташовували головки зрілого маку (непарну кількість), довкола – гілочки з плодами глоду, горобини, шипшини, калини, вільхи, далі – квіти і трави.  Обв’язували червоною ниткою. Коли в родині хтось хворів, брали з маковійчика «свячений шматочок» потрібної рослини, додавали у цілющий відвар і таким чином лікувалися.

Квітку маку як оберіг вишивали на одязі. Його зображення на вишиванці оберігало від злого ока. Також він означав незнищенну пам’ять роду. Саме тому дівчата, чиї рідні загинули на війні, із сумом вишивали червоні маки та вплітали ці квіти у вінок. Макову квітку в оздобленні стиглого колосся зображали на весільному рушнику «Хліб-сіль». Таке поєднання означало багатство, родючість і достаток у родині. 

Ще в українських родинах готували обрядову страву – шулики, або ж – ламанці. Для цього пекли прісні пшеничні коржі, кришили їх у миску і поливали смачною підливкою з товченого маку, меду та води.

Тісто для коржів робили пісним і прісним, бо ж два тижні тривав піст – Спасівка, навіть виникла приказка: «Із води та муки пече баба шулики». Тісто треба було замішувати круто, і місити, доки не стане пластичним і не липнутиме до рук. Потім розкачували корж товщиною «у два пальці», кололи виделкою та надрізати хрест-навхрест, аби зручніше було ламати. Випікали в печі до рум’яної кірочки, а, вийнявши, накривали рушником, аби не пересихав, до повного остигання. Тим часом розтирали в неполив'яній макітрі мак, додавали меду і води, поки не ставало, як молоко, а тоді заливали цим уже вистиглі та дрібно поламані коржі й перемішували.
Насіння маку в нашому краї використовували в кулінарії, у давні часи – переважно в обрядовій. Мак був ритуальною їжею, пов’язаною з культом мертвих, тому розсипане макове насіння сприймалося як жертовна їжа для пращурів. Хоча у прислів’ях мак найчастіше позначає відсутність чогось, зокрема їжі – «і макової росинки у роті не було»; «одержав дулю з маком», «сім літ мак не родив, і голоду не було», проте, за міфологічними уявленнями, на тому світі все навпаки. Тому він сприймався як повноцінна їжа для померлих. В українській народній кухні мак додавали в ті страви, які здавна вважалися ритуальними: кутя, пиріжки, вареники, коржі, бублики з маком.

Часом на пасках із маку робили хрестик. Усі ці страви у давні часи приносили в жертву духам померлих предків. Колективне споживання такої страви мало відродити померлого в тілах інших людей і в такий спосіб, через його посередництво, поєднати людську спільноту зі світом пращурів.
На Святвечір, коли відбувалася спільна вечеря родини, на яку, за уявленнями людей, збиралися також і духи всіх померлих предків, варили кутю – кашу з пшеничного або ячмінного зерна, приправлену товченим маком.

Спеціально для душ кутю й узвар ставили колись на підвіконнях. По одній ложці куті разом із іншими стравами роздавали всім тваринам, що були в господі, це мало принести їм здоров’я в новому році. Коли сідали за святкову вечерю, то першу ложку куті підкидали до стелі – щоб добре велося в господі. Якщо кутя прилипне до стелі, то наступного року буде багатий урожай.

Мак – це більше, ніж просто красиві квіти; він є символом історії, культури, медицини та мистецтва. Різноманітність видів, яскраві кольори та багатогранність використання маку роблять його предметом постійного захоплення та дослідження.

Цікаві факти про мак

• Існує понад 70 видів маку, кольори яких варіюються від темно-фіолетового до червоного, помаранчевого, жовтого і білого.
• Квітки маку мають від чотирьох до шести пелюсток з численними тичинками, що оточують зав’язь. Зав’язь перетворюється на кулясту капсулу, що містить багато дрібного насіння.
• Мак вирощують понад 3 000 років. 
• Символ пам’яті
• Опійний мак є джерелом опію, з якого отримують морфін, героїн, кодеїн і папаверин. Морфін утворюється з молочного латексу в насіннєвій головці опійного маку.
• Насіння маку використовується як ароматизатор у хлібі, булочках і тістечках. З нього також виготовляють макову олію, яку використовують у кулінарії, художніх фарбах і милі.
• Мак багатий на поживні речовини. Насіння маку є чудовим джерелом основних поживних речовин, включаючи харчові волокна, корисні жири, вітаміни (особливо вітаміни групи В) та мінерали, такі як кальцій, фосфор, магній і цинк.
• Макові зерна містять антиоксиданти, такі як олеїнова та лінолева кислоти, які допомагають знизити рівень поганого холестерину та підвищити рівень хорошого холестерину в крові.
• Незважаючи на свій невеликий розмір, мак має відносно високу калорійність – близько 525 калорій на 100 грамів.
• Перший британський урожай маку: у 19 столітті британські садівники намагалися виростити опійний мак, але його знищили зайці.

У царстві лева.

До Всесвітнього дня лева бібліотекарі провели літературні читання для дітей дошкільного віку. Познайомили з цим небезпечним і витонченим царем звірів.

Чи знаєте ви пучок хвоста лева?

На кінці довгого рухомого хвоста лева є пучок чорного хутра (зліва). Дитинчата часто граються такими чубками дорослих левів, навчаючись хапати здобич. 

Цікаві факти:

З плином історії левів тримали вельможі, багатії та королі. На Далекому Сході леви були популярними серед індійських принців. У Європі ці тварини часто були символами королівських родин.

У XIX столітті процвітала торгівля левами, яких постачали з Африки. Тварини були живим товаром, ціна на них була відносно низькою, а чимала кількість їх гинула ще при транспортуванні.

Незважаючи на те, що ці тварини є символами сили та величі, ми потребуємо їх захисту. У зв'язку з розвитком цивілізації зменшилися мисливські угіддя диких тварин, а отже, і кількість представників цього виду зменшилася. У наш час леви виживають в дикій природі в національних парках Африки і Північно-Західної Індії. А залишилося менше 20 тисяч особин. 

Леви - це хижі і небезпечні тварини. Окрас тварин допомагає їм, коли хижак виходить на полювання. Лев ідеально зливається з оточуючим середовищем, гасаючи африканською саваною у пошуках поживи. Про це все і ще багато, багато чого цікавого сьогодні дізналися дітки.  

Всі бажаючі можуть завітати до нашої бібліотеки і прочитати пізнавальні книжки.

Діти ставили цікаві запитання, от наприклад: "Чому леви постійно сплять?" Бібліотекарі розповіли,  що ці хижаки нагадують домашніх кішок. У спеку вони можуть спати до 20 годин на добу, тобто майже весь день. Таким чином вони економлять сили для полювання, яке відбувається переважно вночі. Леви чудово бачать у темряві. Їх зір у 7 разів кращий за людський. Протягом дня тільки небезпека або сонячне світло можуть змусити їх піднятися. У другому варіанті хижак відходить в тінь, де продовжує дрімати. 

Всі разом читали нові історії про добре відомих героїв, 

сучасних українських авторів,  і навіть заспівали пісню про тварин.  Всім дуже сподобалася казка про Старого Лева, що святкуватиме свій день народження. 

 "У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев оселитись давно вже хотів.

Хоч був він царем, та не звіром страшним,

А добрим напрочуд, до того ж, старим.

У Відні колись він отримав освіту,

За час царювання об’їздив півсвіту,

У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,

Бував у Венеції, бачив Париж,

Останнє кохання зустрів на Бродвеї —

Чимало побачив наш Лев дивовиж..."

Що відбувалося далі ... дивіться у нашому відео.

«Несподіваний та загадковий Любко Дереш»

 10 серпня 1984, в м. Пустомити, Львівської області, народився  - Любомир Андрійович Дереш. 

Любко Дереш — прозаїк, есеїст, сценарист, лектор, куратор, розробник інноваційних підходів у творчості, один із найвідоміших сучасних українських авторів. В бібліотеці експонується книжкова виставка, де всі охочі можуть ознайомитися з творчістю письменника.

 Любомир Андрійович закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету. "До економічної освіти мене схилили батьки, щоб міг себе фінансово утримувати. А я мріяв бути хірургом або психіатром. Бо ці напрямки медицини приносять гострі відчуття”. У приватному Університеті ефективного розвитку здобув фах ”організатор психотехнологічної процедури”.

Як професійний письменник почав писати дуже рано – у 15

років. Його першим великим твором став роман «Культ». Однак книжка не вийшла друком, поки автору не виповнилося 18 років. Ця робота була опублікована в журналі «Четвер» у 2002 році.

 Герої творів Любка Дереша - підлітки, які переживають період самопізнання, залишаються самими собою в різних ситуаціях, намагаються зрозуміти світ і шукають істину. Підлітки в його романах вживають лайливі слова та сленг, експериментують з наркотиками і потрапляють у всілякі дивні історії. Їхня поведінка переконлива і реалістична, але водночас у романах Любка Дереша присутній елемент містики. Дереш вміє інтригувати, провокувати і ставити питання, на які не завжди є однозначні відповіді. Використовуючи прості авторські прийоми та особливі виражальні засоби, письменник створює нову реальність, в якій вигадка тонко переплітається з дійсністю. У своїх романах письменник плекає власну філософію та міфологію, яку читачі впізнають як почерк письменника.

Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, польська, італійська, сербська тощо). 

Любко Дереш є третім сучасним українським письменником, якого видано французькою мовою. 

У 2023 році планувався  вихід в прокат фільму «Трохи пітьми» за однойменним романом Любка Дереша.

Екранізувати твори наших українських авторів – це надважливе завдання. Адже у такий спосіб ми формуємо власне культурне поле і свою ідентичність.    

 

Події фільму розгортаються у Карпатах, де на фестиваль самогубців приїжджають шестеро майбутніх мерців. Усі вони мають власні причини вкоротити собі віку. Під час фестивалю кожному з них належить пережити внутрішнє переродження. Мазохістка, екстрасенс, програміст, двоє дівчат-наркоманок, та панк з глибокою душевною травмою беруть участь у сеансі шаманського зцілення, який призводить до несподіваного фіналу.Талановитий і дещо загадковий Любко Дереш продовжує писати. 

"Війна 2022"

Війна в Україні очима сучасних українських письменників і поетів. 

До книжки ввійшли фрагменти щоденників, есеї та вірші.

До антології увійшли твори Вікторії Амеліної, Софії Андрухович, Юрія Андруховича, Катерини Бабкіної, Юрія Винничука, Павла Вишебаби, Лариси Денисенко, Любко Дереша, Сергія Жадана, Олександра Ірванця, Павла Казаріна, Катерини Калитко, Ліни Костенко, Галини Крук, Василя Махно, Олександра Михеда, Володимира Рафєєнка, Марʼяни Савки, Ірини Славінської, Ірини Цілик, Артема Чапая, Артема Чеха, Гаськи Шиян та інших відомих авторів.

"Там, де вітер"

Друга половина 2010-х, Київ. Напередодні Нового року Макс отримує пропозицію від студентки-першокурсниці Аліси поїхати з молодою рок-командою в тур в ролі ґонзо-журналіста, аби відродити свій статус ікони контркультури. Макс спершу відмовляється, однак несподіваний скандал у фейсбуку, в якому Максові нагадують про його пасивність у часи Майдану та ідеологічну невизначеність під час АТО та війни, відтак критична оцінка його начерків до нового роману з боку його літературної агентки, зрештою, і штовхають Тарнавського погодитися на поїздку.

Рок-гурт, з яким він вирушає у тур із заходу на схід України, виявився не дуже вмілим організатором спільної поїздки, тож головному героєві доводиться взяти на себе роль лідера, який може врятувати групу від повного фіаско. Мандрівка з підлітками-першокурсниками стає для молодого письменника дорогою дорослішання і прощення, зокрема й спробою пробачити собі помилки юності.

  "Спустошення"

Спекотний серпневий день. Троє чоловіків опиняються на одній лінії подій. Кожен здійснює відчайдушну спробу змінити власний сценарій, сценарій людей навколо, сценарій історії. Відомий журналіст Федір Могила влаштовується помічником серйозного інвестора, який бажає вкрай швидко сформувати ринок психотехнологій. Вони вступають в альянс із колишнім працівником радянських закритих лабораторій, професором Гуровим, щоб здійснити інноваційний прорив. Однак кожен із учасників цього союзу, як виявляється, має приховані мотиви. Що це? Сценарії, запущені з аномальної Зони? Постінформаційний апокаліпсис? Чи жадоба сенсу, щоби вистояти у боротьбі зі Звіром, якого Гайдеґґер називав Ніщо?

                                    "Поклоніння ящірці"                                    Що це за книжка? Це детектив? Так, тут є: жага вбивства, намагання вбивства, плани вбивства і, власне, саме вбивство. Але це НЕ детектив. Це молодіжна проза для неформалів? Так, тут є: секс, наркотики, музика, панк, андеграунд — все, що потрібно молодому неформалу. Але це НЕ молодіжна проза для неформалів. Це роман про конфлікт поколінь? Так, тут є: непорозуміння між дорослими і підлітками, небажання жити так, як живуть батьки. Але це НЕ роман про конфлікт поколінь. Що ж це таке? Ми могли б вам розказати, але краще дізнайтесь самі. Любко Дереш, «По­клоніння ящірці» — це те, що потрібно читати...

 

«Миротворець» 

Це дуже дивна історія, сумна та загадкова Вона не має ані свідків, ані спостерігачів, але ж звідкись ми її знаємо. Що насправді спричинило дивовижне перетворення молодого аспіранта Віденського університету, лінґвіста, безтурботного молодика Стефана Лянґе, що занурило його у чужу долю, піднесло аж до самого Бога, а відтоді призвело до його кінця чи-то початку?

"Триціліндровий двигун любові"

«Трициліндровий двигун любові» є збіркою вибраних творів, які не друкувалися в окремих виданнях. Зібравши під однією обкладинкою твори трьох авторів, видавництво мало на меті показати широкій читацькій аудиторії дещо незвичний ракурс творчості цих письменників. Пропоноване видання, поза сумнівом, має ексклюзивний характер, оскільки в ньому вміщено ранні "армійські" оповідання Юрія Андруховича, зібрано есеїстику Любка Дереша та представлено "свіжу" прозу Сергія Жадана.

"Лише коли ми разом, коли ми підтримуємо один одного, ми здатні знаходити вихід із ситуації. " 

                   Любко Дереш

“Котики-патріотики”

8 серпня відзначається Міжнародний день кішок. Заснований він з ініціативи Фонду захисту тварин Америки. Багато країн також присвячують дні вусатим улюбленцям.
   Скільки котів у світі?
Україна у 2006 році входила в 10 країн з найбільшою кількістю населення котів, ставши домом для 7 350 000 домашніх котів, але втратила цей статус. Загалом у світі налічується більше 600 млн свійських котів.

   Чому кіт нявкає вночі?

Ваш кіт може нявкати вночі, тому що він відчуває нудьгу, відсутність стимулу, самотність або просто хоче вийти на вулицю.

 Як зробити так щоб кіт спав вночі?

Потрібно привчити кішку до того, що господар прокидається і лягає спати в один і той же час. Перед сном можна вимикати світло, підкликати вихованця до себе і приділяти йому деякий час: пестити, чесати за вухом. Тварина повинна розслабитися і заснути поруч із людиною.

  Чому не можна бити кішок?
Бити тварину, кричати на неї, грубо спихати зі столу, плескати в долоні категорично не можна. Все це може привести до серйозних розладів психіки кота, особливо якщо улюбленець полохливий від природи. Після такого «дресирування» тварина перестане вам довіряти.

  Не тільки люди лякаються вибухів і пострілів у воєнний час. Брати наші менші теж переживають через гучні звуки. Кішки гостро реагують на стрес: у них випадає шерсть, пропадає апетит і виникають проблеми з туалетом. Господар може допомогти тварині легше пережити стрес від гучних звуків.
  Дайте коту спокій
Якщо небезпека вже минула, пролунав сигнал скасування тривоги і вам не потрібно бігти в укриття - не потрібно виманювати кішку і брати її на руки. Це може викликати ще більший стрес. Дозвольте тварині заспокоїтися самостійно і перечекати небезпеку.
  Якщо потрібно виманити кішку
Якщо небезпека застала вас раптово і потрібно терміново бігти в сховище, а улюбленець сховався, доведеться виманювати переляканого кота з його укриття. Говоріть з твариною спокійним і ласкавим голосом. Не показуйте свій переляк і не робіть різких рухів. Спробуйте виманити кота його улюбленим частуванням або іграшкою. В крайньому випадком можна спробувати зловити кішку рушником.
   Як заспокоїти налякану кішку

• Говоріть з твариною спокійним тоном і тихим голосом. Вона не зрозуміє ваших слів, але добре відчуває інтонацію.
• Тихий спів також допоможе коту розслабитися. Можна включити спокійну музику в телефоні.
• Увімкніть телевізор і виберіть якийсь канал про природу. Це допоможе коту відволіктися.
• Почастуйте кішку улюбленими ласощами. Багато кішок люблять варені яйця і вологий корм.
• Перенесіть кішку в окрему кімнату і дайте їй побути на самоті. Замкніть всі двері в її кімнату і закрийте штори.
• Покладіть поруч з кішкою предмет, який пахне її запахом, наприклад, кігтеточку або лежанку.
• Заспокоїти цих тварин допоможе лавандова олія або свічки з лавандою.

До Міжнародного дня котів бібліотекарі здійснили бібліо - десант в дитячий садок.

 Мета заходу: розширювати знання дітей про відому свійську тварину – кішку. Вчити виділяти і правильно характеризувати всі частини її тіла та особливості поведінки, знати чим харчується, як пересувається, яку приносить користь, як людина турбується про неї. Ознайомити дітей із різноманітністю порід кішок. Активізувати словник дітей. Виховувати гуманне ставлення до тварин, почуття відповідальності за тих, кого приручили.

Дітям нагадали, що всю цікаву інформацію можна знайти в книжках. Переглянули ілюстрації та почитали книжку Стіва Паркера"100 фактів.Коти і кошенята"

Обговорили з дітьми як доглядати за домашніми улюбленцями, якими іграшками кіт полюбляє гратися,що їсть і чому дряпається. Діти з задоволенням розповідали цікаві історії з життя своїх пухнастих улюбленців. Дітям розповіли, як під час війни коти допомагають військовим: відчувають і попереджають про обстріл, допомагають ловити мишей в бліндажах, заспокоюють своїм мурчанням та ласкою.

Наостанок, дітям запропонували майстер - клас "Котики - патріотики".

Я молитись мушу. За Україну, за народну душу.

До дня народження Пантелеймона Куліша в нашій бібліотеці проходить виставка.

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 року. Письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач, мовознавець, критик.

   Поетичний доробок Куліша налічує п'ять поетичних збірок "Досвітки", "Хуторна поезія", "Дзвін", "Позичена кобза", "Хуторні недогарки".
   П.Куліш є автором твору "Чорна рада",оповідань "Орися", "Дівоче серце", "Гордовита пара"; драматичних творів "Байда, князь Вишневецький", "Петро Сагайдачний", "Цар Наливай". Перекладів та переспівів, наукових та публіцистичних праць.

  Пантелеймон Куліш був творцем фонетичного правопису, який ліг в основу сучасного українського.
    Згідно з цим правописом:
1. послідовно вживали літеру і на позначення звука [і] з давнього ѣ (літо, сіно, осінь),
2. на місці давніх о, е у новозакритих складах (стілъ, жінка, пічъ) та йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі).
3. вилучено з абетки літеру ы, а замість неї та на позначення звука [и] писали и (синь, лисиця);
4. на місці апострофа в середині і в кінці слів після приголосних використовували ъ (пъятъ, розвъязав, вітеръ, сміхъ).
5. звук [е] передавали через е (друже, сестра).
6. літеру є вживали лише після м’яких приголосних в імен­никах середнього роду (весіллє, третє, щастє), а після голосних – літеру е без відзначення на пись­мі йотації звука [е] (гуляе, думаешь), хоч літера є в попередніх правописах була.
7. відновили ё для сполучень йо, ьо (ёму, слё­зою, тёхнув, народнёго).
8. вибуховий ґ передавали через g (дзиgа, gyля),
9. дієслівне сполучення -ться – через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся – через -шся і -сся (оді­бъешся, вітаесся).
10. паралельно вживали префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися).

Саме Пантелеймон Куліш створив український правопис, який дав оптимальне співвідношення між вимовою та її письмовою фіксацією. Тобто в основі її була жива українська мова, яка збереглася в народних піснях, у фольклорі, у побутовому вживанні. В перспективі цей правопис мав сприяти об'єднанню української нації.

>