Медовий Спас

14 серпня – Медовий або Перший Спас.

Першим з трьох літніх свят на честь Спасителя є Медовий спас. Свято Маковея — це поєднання двох світів, тобто народних українських традицій та християнських легенд. Не дивно, що українці відзначають три Спаса саме в серпні — це місяць нового врожаю та щедрості природи. У серпні збирають свіжий мед, саме до Першого Спаса, достигає багато овочів та фруктів, збирають врожай горіхів. І, звісно, збирають мак, звідки й народна назва, Маковея. Християнське трактування назви — що в цей день вшановують пам’ять семи мучеників Маккавеїв. Також, християни відзначають походження чесних древ Животворчого Хреста.

В давні часи, у Києві, де Магдебурзьке право існувало до 1834 року, на Маковія святкувався своєрідний "День Києва". Зранку хресний хід представників усіх київських цехів на чолі з митрополитом і київським духовенством йшов до фонтану Самсона на Контрактовій площі.

 Урочисте водосвяття відбувалося біля джерела поруч із пам'ятником Магдебурзькому праву. Цього дня обов'язково був парад міського війська з гарматами й кавалерією, святковий салют, великий магістратський бенкет в ратуші й святкові обіди братчиків у цехах.

Вранці до церкви приносять святити, звісно, мак та мед нового врожаю і, обов’язково, воду. Мед не слід забирати додому. Після освячення, його треба віддати нужденним, або залишити, як милостиню, у церкві. Також, святили різні квіти (особливо волошки й чорнобривці) й оберіг із трав, що називався Маковійчиком. Оберіг роблять із голівок маку, чорнобривців та жоржини, гвоздик та волошок, полину та інших цілющих трав. Маковійчики також несуть святити до церкви.

В Україні до цього свята пекли пироги і коржі з маком. Традиційні букети на Поділлі називалися "маковійками". Їх носили до церкви дівчата, перед цим ситно поснідавши – щоб наступний рік був врожайним. Освячену макову головку також клали під подушку дітям, які погано засинають. Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як цілюще зілля, яке давали хворій худобі. А освячений у церкві мак використовували для охорони житла від нечистої сили. Висушений маковійчик краще всього поставити на підвіконня.

Дивись, дитино, чорнобривців цвіт.

Його переплету в букетик з маками.

Ось деревій. Їм лікуватись слід,

Коли у тебе пальчики подряпані.

Оце полин. Пахучий та гіркий.

Тобі ще рано знати стан полинний.

А ще він лікувальний. І такий –

Як справжній символ неньки-України.

Стійкий. Незламний. Жовто-золотий.

На синім небі так яскраво квітне!

Солодкий дух у нього та гіркий.

Чужим – табу, а до своїх привітний.

Васильки… Чуєш, дому аромат?

А ось і миколайчики блакитні.

І колоски. Біжи, дитино, в сад,

Я бачила, що айстра там розквітла!

І кетяг горобини ось, дивись —

Родину укріпляє, думи-мрії.

Ну, що, моя хороша, посміхнись!

Ходімо! Нині - свято Маковія.

Скорботна свічка пам'яті святої

                                                 

29 липня 1921 року в Україні почався голод. Катастрофічна посуха 1921 - 1923 років була ускладнена господарською руїною повоєнного села та репресивною, антилюдяною політикою тодішніх очільників Кремля, що прагнули придушити опір з боку селян.

Раднарком УСРР видав наказ “Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років”. Під цим розуміється абсолютно насильницьке вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, яка начебто вироблялась українцями понад споживчої норми. Звісно, що “норма” встановлювалась. Спочатку забирали хліб і зерно, а потім — картоплю, м’ясо та інші сільськогосподарські продукти й усі види сировини тваринного походження.

У районах, де селяни чинили озброєний опір, використовувалися червоноармійські частини. Тому через воєнні події на території України основний тягар припав на зернові райони Росії. Щойно активні військові дії було припинено, більшовицький уряд постановив вилучити залишки хліба в українському селі.

Влітку 1921 року радянські республіки вразила велика посу­ха. Від неї постраждала половина засівних площ радянських республік, зокрема, в УСРР — степові й частково лівобережні губернії. Під впливом цих факторів врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно впала. Попри це, 29 липня 1921 року політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій зобов'язувалося зібрати в УСРР 100 млн пудів продподатку із врожаю 1921 року.

Рада з праці та оборони випустила спеціальну постанову “Про застосування надзвичайних заходів при вилученні продпродатку”. Там прямим текстом йшлося про те, що у села та “волості”, які чинили опір наркомпродівцям, дозволяється введення військових частин. Вони мали право “вживати найрішучіших заходів примусового характеру”, тобто використовувати зброю, щоб змусити селян виконувати волю влади.

 16 січня 1922 року Політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод в Україні. До цього інформація була заблокована. Усім газетам до цього моменту було заборонено висвітлювати реальну ситуацію в південних губерніях. Існував тільки “заклик до боротьби з голодом в Росії”, а в Україні була “боротьба з неврожаєм”.

У серпні 1922-го, коли закордонні організації почали працювати в повну силу, вони годували 1,8 млн жителів неврожайних губерній проти 400 тис., забезпечуваних “комітетом допомоги голодуючим” від офіційної влади. Роль закордонних організацій у рятуванні людей була вирішальною. Вони надавали десятки мільйонів пайків проти десятків тисяч пайків від “офіційників”. Тільки із закордонною допомогою вдалося подолати страшне масове голодування.

Від мрії до професії.

  У житті кожної людини не так вже багато ситуацій, коли доводиться здійснювати глобальний вибір, який впливає на всю подальшу долю. Один з них- це вибір майбутньої професії. Людині, що обирає свій професійний життєвий шлях, потрібно розібратися у величезній різноманітності сучасних професій, зрозуміти їх зміст і реально оцінити свої можливості, здібності, інтереси. 

  У світі нараховується понад 50 тисяч професій.Кожного року деякі з них зникають, натомість з'являються інші.

  Щороку у світі збільшується кількість нових професій, і Україна також не виняток. Звісно ж, поява свіжих видів занять призводить до зникнення застарілих, однак число вакансій все одно вражає.

Що ж таке професія?
Професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації.
Робота є статистичною одиницею, що класифікується відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання.
Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією.
Спеціалізація пов'язана як з необхідною галуззю знань, використовуваними інструментами чи устаткуванням, так і з продукцією, яка виробляється, або надаваними послугами і відповідає певною мірою деталізованому колу професійних завдань та обов'язків.
  “Усі професії та професійні назви робіт, які офіційно застосовуються в Україні, внесено до Національного класифікатора ДК 003:2010 “Класифікатор професій”. Наразі він налічує близько 9 тисяч професій та видів робіт.

Затребувані професії в Україні 2021:

• IT-фахівці;
• Аналітики Big Data;
• Лікарі;
• SMM спеціалісти;
• Аграрії;
• Робітничі професії;
• Архітектори;
• Дизайнери;
• Сфера обслуговування.

  Прислухайтеся до себе і власних переваг та здібностей. Думайте, аналізуйте, вибирайте! І пам’ятайте про головне – яку б професію ви не вибрали, прагніть стати дійсно незамінним фахівцем у своїй справі!

  В рамках освітнього проєкту на допомогу українській школі "Інвестуємо в інтелект", для дітей ми підготували відео про професії та цікаву вікторину для всіх...

«Світ професій» вікторина 

Хай мій клич зірветься у високість...

 Олена Теліга була непересічною особистістю: вольовою, емоційною, твердою в переконаннях, за визначен­ням одного з її сучасників, “ніжністю у силі". Літературні критики порівнюють її творчість із художнім доробком Лесі Українки, яких зближує і споріднює промете­ївський пафос, життєствердні інтонації, поєднані з жіночою ніжністю і відданістю. Поетесу називають найбільш значущою жінкою в українській літературі після Лесі Українки.

Олена Теліга (справжнє ім'я - Олена Іванівна Шовгенева) народилася 21 липня 1906 року у  Петербурзі в родині відомого гідролога й українофіла Івана Шовгенева. Коли Україна отримала шанс на незалежність, Іван Шовгенев всю родину перевіз до Києва і став міністром в уряді Української Народної Республіки.

Олена разом з матір’ю і молодшим братом вирушає до Подєбрад (Чехословаччина), де батько, який емігрував раніше, працює ректором  Української господарської академії. Вона вступає на історико - філологічне відділення Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. 

У Чехословаччині дівчина спілкувалася з емігрантами з більшовицької Росії, часто відвідувала їхні вечірки. На одному з таких заходів почали насміхатися з української мови. Дівчина піднялася, стукнула кулаком по столу і сказала: «Ви - хами! Ця собача мова - це мова мого батька і моєї матері. Я більше вас знати не хочу». Відтоді Олена розмовляла, а згодом й друкувалася у чеській газеті, виключно українською мовою. Для неї це питання було принциповим. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста - літературознавця.

 Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, також емігрантом, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл.

 У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно - освітній референтурі.

Через три з чимось місяці після прибуття до Києва Олену Телігу було заарештовано у приміщенні Спілки письменників, що містилася на вулиці Трьохсвятительській. 

Восени 1941 року вона прибула в окупований Київ, очолила Спілку письменників і журнал “Літаври”. Теліга вірила, що по війні Україна буде суверенна і поширювала ці ідеї. Поетеса не виконувала вказівки німецької влади, тому одного дня її арештували. Олену з товаришами розстріляли в Бабинім Яру. Олені було лише 36… Разом з дружиною до останнього був і її чоловік Михайло. Під час затримання він представився письменником, щоб бути разом з коханою. Один гестапівець згодом казав, що й між мужчин не бачив таких мужніх, як ця жінка. Їй тоді йшов 36-й рік.

Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку; проте вона знала, на що йде, втікати не збиралася.

Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів “празької школи”. За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби її поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності, — то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов’язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки (всі вони вийшли після): “На чужині” (1947), збірка “Олена Теліга” (1977), “Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича” (1994), збірник “О краю мій” (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

Боєць отримавши листа...

 80 років тому, 11 липня 1941 року почалася героїчна оборона Києва, що тривала 71 день до 19 вересня 1941 року.

Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників, та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога більше 70 днів.

Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.

У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.

Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ.

У результаті Київської оборонної операції загинули командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос, член Військової ради секретар ЦК КПУ Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал Тупиков та багато інших командирів і політпрацівників. Південно-Західний фронт втратив від 500 до 665 тис. чол., більшість з яких потрапила у полон.

Генерал - полковник Кирпонос

Генерал Тупіков

Про 71-денну оборону Києва в підручниках з історії Великої Вітчизняної війни згадок мало. Згідно радянської історіографії результати боїв виглядають таким чином – ми намагалися, зробили все що було в наших силах, оскільки сили були надзвичайно нерівні, ми програли.

Тріумф німецької зброї в цій битві не заперечити, але треба відмітити і успіхи та героїв. Про масовий героїзм не йдеться, так як 665 тисяч полонених перекреслюють всю радянську пропаганду. Але героїзм однозначно був, його проявляли як рядові бійці, так і генерали. Хочу навести приклади героїзму, які найбільш вразили.
Ось яку історію подає генерал Артеменко, котра сталася при захоплені окунівського плацдарму. На перешкоду німецьким танкам був виставлений лише один артилерійський дивізіон. Одну з його батарей атакувало не без успіху  десять танків. Двоє з них артилеристами було зупинено, решта вогнем знищила батарею і рухалася в тил радянських військ. Коли вони наблизилися до рубежів щойно знищеної батареї прямою наводкою вдарила замаскована гармата, біля якої стояв один вцілілий воїн. Ним одразу було знищено дві машини. Німецькі танки відкрили шквальний вогонь, але гармата продовжувала вогонь, знищивши ще один танк. Також вогонь по гарматі відкрила ще й група німецьких автоматників, котра обійшла позицію з тилу. Коли закінчилися снаряди, поранений артилерист просто встав, помахав кулаком наступаючому противнику та ввійшов у палаючу позаду нього хату. Коли прийшла запізніла допомога, в окопі знайшли єдиного вцілілого бійця цієї батареї, котрий повідомив прізвище героя – Бригада, дійсно він бився за цілу бригаду, вибравши смерть полону.
Ще один випадок "звичайного подвигу". 29 серпня німецькі передові частини вирвалися майже не зустрічаючи опору на лінію Тупичів-Куликівка і просувалися на Вихвостів. Радянські підрозділи поспішно відступали. В Куликівці залишився відставши від свого підрозділу один солдат, можливо тому, що при зрості 160 см він обслуговував кулемет моделі Дегтярьова, котрий важить 17 кілограм. Але це не суттєво важливо, залізши в дупло дерева кулеметним вогнем на кілька годин він закрив дорогу німецьким підрозділам. Після того, як німецькі солдати таки вбили нескореного бійця, їхні втрати становили лише вбитими 55 чоловік .

Ціна цього подвигу в тому, що в цей час кожна година золота. Вбитого червоноармійця німці заборонили хоронити, оскільки всі вбиті та поранені до війни з СРСР, пройшли Варшаву та Париж, це були справжні аси.

 Так билися звичайні солдати. Ні для кого не є секретом, як загинули всі штабні офіцери Київського округу на чолі з Кирпоносом. 26 вересня після того як бій стих місцеві жителі побачили тіла героїв, які не випускали зброю з рук, у магазинах не було жодного патрону.

Серед командування своє ім’я в історію заніс також генерал М. І. Потапов. Хоча він і не поліг в бою, а навіть побував в німецькому полоні, його боявся і поважав противник. Так, офіцер Вермахту Вернер Хаупт у своїх спогадах згадує його як молодого і найталановитішого генерала, 5-а армія якого своїми фланговими ударами наносила велику шкоду німецьким комунікаціям.

За даними гітлерівської Німеччини, опублікованими вже 27 вересня, в Київському котлі 665 000 захоплено в полон, знищено-захоплено 884 танки, 4000 гармат, не обрахована кількість бойової техніки, зброї, боєприпасів, транспортних засобів.

Великий трудівник пера

 Валентин Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року у селі Заїчинці Полтавської області. Сорок років (з 1953 року) жив і працював у Дніпропетровську, де й розпочався його творчий шлях.  У 1954 році закінчив Дніпропетровську середню школу.  1971 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького. Працював у радгоспі, на ряді підприємств Придніпров'я, в редакціях обласних газет, видавництві „Промінь”. У 1989 - 1993 роках був головою Дніпропетровської організації Спілки письменників України. Працював в адміністрації Президента України головним консультантом (1993-1994). У 1996 - 2001 рр. — секретар Національної Спілки письменників України, член її Президії і Вищої Ради. Нагороджений орденами рівноапостольного князя Володимира Великого (І, II, III ступенів) та святого архістратига Михаїла, Почесною грамотою і медаллю Кабміну України та іншими відзнаками.

Загалом у письменника Валентина Чемериса вийшли історичні твори, фантастика, гумор, романи - ессе. Також він видав 20 веселих збірок - гуморески, пародії, веселі повісті. 

Також В. Чемерис є автором багатьох романів, зокрема, історичних - "Ольвія", "Скандал в імператорському сімействі", "Смерть Атея", "Генерали імперії" та інших.

В.Чемерис – автор ряду творів для дітей. 

Повість „Аравійська пустеля”,  вміщена в підручнику з української літератури для 5-го класу, уривок з роману „Ольвія” – в хрестоматії української літератури для 7-8-х класів, у 4-му класі вивчається оповідання „Три секунди на вибір”, також твори із збірки “Візантійський кінь”.

"Лицар з кульчиць"

"Як стати щасливим"

"Вітька + Галя"

"Візантійський кінь"

"Три секунди на вибір"

"Аравійська пустеля"

"Ольвія"

"Смерть Атея"

"Княгиня і хан"

  Цікаві факти з життя письменника 

• У Валентина Чемериса було 3 псевдоніма: Грицько Псьол, Сидір Хоролець і В. Заїченський.

• В період з 1993 по 1994 р.р. працював в Адміністрації Президента України головним консультантом Президента з питань літератури.

• Свій творчий шлях Валентин Чемерис розпочав виключно як сатирик – гуморист, а вже потім розвинув власні здібності у інших жанрах.

• За фахом Валентин Чемерис - журналіст.

• Після смерті своєї дружини Валентин Чемерис запевняв, що більше ніколи не одружиться, бо такої жінки, як вона, просто не існує.

Пропонуємо Вам перевірити себе на знання творів В.Чемериса у нашій вікторині: