Різдвяний віночок

Сьогодні в бібліотеці відбувся майстер-клас для дітей молодших класів, який провели пані Наталія та Єлизавета.

 

Серед новорічної мішури, блиску ялинкових прикрас, блискучих гірлянд і інших атрибутів свята особливе місце займає різдвяний вінок. Різдвяний вінок – це не просто прикраса, водночас він і родинний оберіг, і символ надії на щастя, благополуччя, і достаток, а також запрошення для гостей. У древніх слов’ян вінок імовірно символізував закінченість роду і захист від темних сил.

Традиція прикрашати їм вхідні двері або святковий стіл прийшла до нас із західних країн не так давно.
Але вже стала досить популярною: адже це не просто прикраса - а древній і дуже глибокий символ одного з найбільш шанованих в християнстві свят, в якому знайшли відображення основні принципи релігії.
Ще в давнину вінок, зазвичай із лаврового листя, був символом перемоги. Пані Наталія розповіла легенду про Різдвяний вінок, та значення кожного елементу на віночку.

 

Різдвяний вінок з чотирма свічками асоціюється з земною кулею і чотирма сторонами світу. Коло символізує вічне життя, яке дарує Воскресіння, зелень — колір життя, а свічки — світло, яке освітить світ в Різдво.

Першу свічку запалюють в неділю за чотири тижні до Різдва, як символ світла, яке прийде в світ з народженням Христа. Кожної наступної неділі запалюють ще одну свічку. В останню неділю перед Різдвом запалюють всі чотири свічки, щоб освітити місце, де знаходиться вінок (це може бути вівтар церкви або обідній стіл).

Вважається, що кожна з деталей віночку має особливий сакральний сенс.
Шишки – зародження нового життя, процвітання та довголіття.
Лаванда – здоров'я.
Ягоди глоду – радість.
Ялівець – надія.
Горіхи - міць
Кедр - означає здоров'я та зцілення
Верба - символ безперервності й постійності життя
Калина - символ вогню, сонця
Апельсин - символ родючості
Червоні стрічки - символізують кров розп’ятого Христа.
Шишки, фрукти та горіхи нагадують про народження та відродження.

Під керівництвом досвіченого майстра, в атмосфері бібліотечної казки кожен мав можливість проявити власний креатив й уяву. Віночки вийшли дуже красивими, святковими, і разом з тим затишними і домашніми.

Зараз передноворічні свята, далі будуть новорічні та різдвяні, наші захисники не всі зможуть відсвяткувати вдома. Щоб хочь трохи зігріти їхні серця, бібліотекарі та наші відвідувачі виготовили новорічні сувеніри для наших захистників. Учні 1-го класу 324 школи передали свої малюнки та поробки.

 Нехай кожен з них у ці складні важкі часи відчує частинку тепла і затишку, турботи і піклування. Разом ми сила! Крокуємо до Перемоги Разом!

"Новорічно-різдвяна майстерня"

Іграшки так хвилювались:

«Ми на ялинку зачекались,

Її так хочем прикрашати

І з Новим роком всіх вітати»

Грудень місяць у самому розпалі, саме час подумати про головний символ свята-новорічну ялинку. Коли вона з'являється в будинку, вся його атмосфера наповнюється трепетним очікуванням чудес і передчуттям зимової казки. Чому саме ялина стала символом Нового року? 

Багато років тому, коли людство перебувало в зародковому стані свого розвитку при самому примітивному способі життя, одним з об'єктів поклоніння для людей було дерево. Його одухотворяли і наділяли «високодуховними» властивостями.  Згідно з деякими легендами, в різних варіаціях вважалося, що дерево - це істота, в якому мешкають душі наших померлих близьких. Або ж на гілках дерев ховаються духи і знаходять тут зручний притулок. Ось чому в давнину люди почали прикрашати дерева, щоб "задобрити" цих духів. Адже вони можуть бути як доброзичливими до живих, так і агресивні.
І з точки зору таких вірувань, звичайно, вічнозеленим деревам відводилася особлива роль. Це свого роду диво-все в'яне, ялини, сосни, гвоздика і так далі. Життя сяє взимку і влітку.  Так, стародавні люди вірили, що це тому, що вони були обрані Сонцем.
В бібліотеці провели майстер клас "Новорічно-різдвяна майстерня" з виготовлення прикрас із паперу на ялинку. 

Присутні дізналися, якими іграшками прикрашають лісову красуню у різних країнах світу.    
Німці першими ввели моду на прикраси. У Німеччині різдвяну ялинку спочатку прикрашали справжніми яблуками, а коли через один рік їх урожай не вдався, то виникла ідея, прикрашати кулями, які почали видувати склодуви спеціально напередодні свята.
Символ Нового року і Різдва в сучасному католицизмі – омела: за переказами, ця рослина здатна відігнати злих духів і принести удачу. 
Скандинави теж почали прикрашати свої будинки і різдвяні ялинки слідом за німцями. У Скандінавських країнах головним героєм новорічного свята є омела - трав'яниста рослина, створююча своєрідні «мітли» на верхівках дерев. Її гілочки звичайно покривають червоною і «срібною» фарбою, підвішують до них стилізовані зображення двох сердець і прикрашають стрічками.
У Швеції, наприклад, було модно прикрашати фігурками з соломи. А ще поруч з нею ставили солом'яну козу.
Сучасні німці люблять прикрашати різдвяну ялинку фігурками казкових героїв, де одним з головних персонажів завжди є Лускунчик. 
Перша ялинка була встановлена у Франції в саду Тюільрі. Дотепер у Франції, в Провансі на ялинку за традицією вішають яскраво розфарбовані яєчні шкаралупи.
Китайці використовують символ наступного року і прикрашають новорічне дерево фігурками тварин, а також підвісками, де пишуть побажання на наступний рік. 
Англійці прикрашають ялинку гілочками та вінками омели, а ось в Іспанії досі популярні їстівні прикраси.
Японці прикрашають маленькими лялечками та ліхтариками, і звичайно ж, фігурками орігамі – у цьому мистецтві їм немає рівних.
В Україні спостерігається своєрідна еклектика: хтось прикрашає на західний лад, хтось любить східні традиції, а хтось прикрашає ляльками-мотанками як наші предки.

Творча зустріч з Андрієм Кокотюхою

Для учнів 5-6 класів гімназії НВК "Ерудит", з метою познайомити з творчістю українських сучасних авторів та популяризувати читання сучасної літератури для дітей та юнацтва бібліотекарі запросили відомого письменника Андрія Кокотюху.

Андрій Кокотюха — український письменник, сценарист, журналіст, автор історичних, детективних, кримінальних романів, повістей та оповідань, творів для дітей. Його твори вражають захоплюючим сюжетом та динамікою розвитку подій. Володар багатьох премій та почесних нагород, серед яких декілька номінацій «Коронації слова». В дитинстві Андрій мріяв працювати у бібліотеці.

Автор розповів учасникам зустрічі коли почав читати, писати, в якому віці написав свій перший художній твір, про своє дитинство, історію написання перших книг.

Попри короткий час уроку, Андрій Анатолійович поспілкувався з кожним із учнів.

Автор розповів, як пишеться детектив. Разом з учнями, на задану тему, спробували створити свій сюжет детективу.

Попри тривогу, зустріч відбулася в теплій творчій атмосфері. Діти мали змогу ознайомитися з творами автора, цікавими робочими моментами, захоплюючою працею сценариста, а також почути відповіді на питання, які їх цікавили.

На згадку про зустріч всі охочі мали змогу придбати книги Андрія Кокотюхи та отримати автограф від автора.

“Подвиг людської мужності”

   

14 грудня в Україні традиційно відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – людей, котрі ціною свого життя і здоров’я змогли здолати страшну трагедію XX століття, щосталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС.

Ця пам’ятна дата була затверджена Указом Президента України 10 листопада 2006 року. Саме 14 грудня було офіційно повідомлення про завершення будівництва саркофага над зруйнованим, у результаті вибуху, четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Насамперед, це день мужніх та самовідданих людей, які прийняли доленосний виклик – захистити не тільки Україну, але й усе людство від руйнівного впливу зруйнованого внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС енергоблоку .
Аварія, що сталася в квітні 1986 р. на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, стала однією з найбільших катастроф в історії людства.

 26 квітня 1986 р. приблизно о 01:23 на четвертому енергоблоці стався вибух. На цей момент у реакторі було близько 200 т урану. Внаслідок аварії було зруйновано обшивку, через відсутність захисної оболонки у повітря здійнялися 60 т радіоактивних речовин. Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту – до 10 км.
Ще 2 дні керівництво колишнього союзу інформацію про цей вибух від світу приховувало.
Радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху, накрила не лише Україну, Білорусь та росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й частину Югославії, Болгарії, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен...
Пожежа на енергоблоці тривала 10 днів. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня .

До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в нашій біблотеці відбулася виставка - память на якій розміщені документальні і художні твори, що висвітлюють важливі питання стосунків людини з мирним атомом і жахливі наслідки аварії, фотографії тих, хто ціною власного життя врятував світ, статті з періодичних видань про соціальний захист постраждалих в аварії.

Сьогодні ми згадуємо не лише героїв-ліквідаторів, що гасили пожежу й евакуювали людей 36 років тому. Але й віддаємо шану робітникам українських АЕС, які продовжують працювати, щоб не допустити нової ядерної катастрофи — попри дула російських автоматів та загрозу смерті під обстрілами. Військового значення Чорнобильська АЕС не мала. Але зона відчуження була зручною для наступу на Київ та обстрілу міста. Тим більше окупанти знали, що українські військові не відкриють вогонь у відповідь: снаряди могли потрапити в енергоблок.
  Інша мета окупантів — влаштувати провокацію на ЧАЕС та звинуватити в цьому ЗСУ. Потім пропаганда подала б це як використання ядерної зброї, яку Україна нібито секретно розробляла. 

 Дії окупантів вже отримали назву — «ядерний тероризм». Зробивши українські АЕС своїми військовими цілями, росія порушила норми міжнародного права про мирне використання атомної енергії.

"СЛОВОСПІВ у ЗСУ" зустріч з Дмитром Лінартовичем.

"За нами правди сила!.. "

З метою формування патріотичного виховання і знайомства зі справжніми героями України, в таких час, доречно проводити зворушливі зустрічі з воїнами ЗСУ.
На наше запрошення до нас завітав Дмитро Лінартович ‒ заслужений артист України, член Національної спілки кінематографістів України, актор театру, кіно та дубляжу, воїн Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що триває.

Такі зустрічі, особливо сьогодні, мають величезне значення для формування світогляду, цінностей та ідентичності наших підлітків. 
У 2022 році, після російського вторгнення в Україну, він спочатку брав участь в обороні Києва у складі ТРО, а потім у складі десантно-штурмового наступального підрозділу, воював на Херсонському напрямку, в районі Бахмута, а потім у Соледарі. Зазнав поранення в боях за Соледар. 

На зустрічі, Дмитро Костянтинович презентував свою книжку "Словоспів".  Заспівав гостям пісні власного твору доповнивши інформацією про історію їх написання і розповідав учням про свій творчий та бойовий шлях, читав власні вірші. розповідав про дублювання відомих фільмів("Тачки", "Я легенда", "Марвел", "Трансформери" та інші. 
Найетапніша його кіноробота — втілення образу військового льотчика Івана Додоки у фільмі Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». 
Наприкінці заходу всі охочі поставили актору запитання, що їх цікавили, на які він радо відповів,   підписав книги та сфотографувався з усіма охочими. 
Присутні щиро подякували Дмитру за виступ.

“Написане залишається назавжди”

  

13 грудня 1893 року – у Тростянці на Сумщині в родині вчителів народився Микола Хвильовий (Микола Фітільов), український прозаїк, поет, публіцист. Мав брата Олександра і трьох сестер. Ніхто не знає, чому батьківське прізвище Фітільов він змінив на Хвильовий. Скоріше за все, це була спроба втекти від батьківської дивакуватості. Той учителював у Тростянці. Хвалився своїм аристократичним походженням. Але обожнював народників і напивався до нестями. Коли майбутньому письменнику виповнилося 11, сім'я розпалася, і всі п'ятеро дітей залишилися на руках матері Єлизавети Іванівни. 10 років Фітільови жили в Зубківці – невеликому маєтку Миколиної тітки в лісі під Охтиркою.

    З 1921 року активно заявив про себе, як один із організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій. Почав друкуватися в газетах, журналах і альманахах. Тут у його голові осідають протилежні політичні ідеї: більшовицька й українська національна. Помирити їх не зможе до кінця свого життя.

             В нашій бібліотеці проходить виставка книжок.

Червоного кольору Хвильовий не любив, бо червоний навіював неспокій. Любив синій, блакитний - колір спокою, рівноваги, гармонії.

Світ у якому жив Микола Хвильовий не прагнув гармонії, тільки тоталітаризм з неминучою втратою особистої та творчої свободи. Втрата творчої свободи для Хвильового означала смерть.
"Перед нами стоїть питання: на яку зі світових літератур взяти курс? – пише в той час.
– У будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування.
Європа – це досвід багатьох віків, грандіозної цивілізації. Європа – це Гете, Дарвін, Байрон, Ньютон...".
Свій памфлет назвав "Геть від Москви!"
Його примушують зректися цих слів. Цькування припиняється, але ненадовго. У листі до Михайла Ялового Хвильовий пише: "Ми написали "зречення"? Написали. Чого ж іще від нас вимагають? Лизати комусь задницю чи що?"
   Навесні 1933-го письменник об'їжджає десятки сіл навколо Харкова. Хоче побачити, що там діється. Бо з вулиць міста щодня прибирають тисячі знесилених від голоду людей та сотні трупів. Італійський консул у Києві Сержіо Граденіго писав послу Італії : "Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, що призведе до зміни її етно­графічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то й про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням".
  У другій половині квітня 1933 року Михайла Ялового, близького друга та соратника Хвильового було заарештовано. Його було звинувачено в шпигунській діяльності та підготовці замаху на Павла Постишева й засуджено до 10 років виправно-трудових таборів.

Голод та початок арештів друзів остаточно зруйнували емоційний стан Хвильового. Він знов узяв до рук пістолет...

  13 травня в гості до ­нього прийшли письменники Микола Куліш і Олесь ­Досвітній. Говорили про те, як допомогти Яловому. ­Вирішили йти до прокурора Верховного суду Ахматова. Зібралися по домівках. У цей час Хвильовий вийшов до сусідньої кімнати.
"Ми не звернули уваги, – свідчила його дружина Юлія Уманцева. – Почули постріл, прибігли – лежить".
У передсмертній записці Хвильовий написав:
"Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? ­Нічого не розумію. За ­гене­рацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий.
Сьогодні прекрасний сонячний день.
Як я люблю життя – ви й не уявляєте.
Сьогодні 13-те. ­
Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число?
­Страшенно боляче.
Хай живе комунізм.
Хай живе соціалістичне будівництво.
Хай живе ­комуністична партія".

Окрему записку написав до пасербиці Любові Уманцевої, яку називав Любистком:

"Пробач мене, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінченний роман, між іншим, учора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив – значить, уже знайшов у собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю".

Любові Уманцевій письменник заповів усі авторські права своїх творів. Про цей лист Уманцева дізналася лише 13 грудня 1985 року, коли в Києві проходив вечір пам'яті, присвячений 95 - річчю з дня народження Миколи Хвильового.

У ніч на 14 травня він лежав у власній квартирі на столі у труні. На правій скроні отвір прикривала просочена кров'ю вата. На лівій – велика ґуля від кулі, що не вийшла наскрізь, застряла в черепі. Письменника поховали на міському цвинтарі. Невдовзі там розбили парк. Могилу Хвильового зрівняли із землею.

 Микола Хвильовий вірив у життя, у безсмертя творчого слова, яке володіє магією особливого впливу на людину і суспільство: "Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово!"

Зимова казка

Майже цілий рік усі дорослі та діти з нетерпінням чекають на зимові свята. Урочисті дні зими, такі як День Святого Миколая, Новий рік, Різдво та Водохреща, приносять веселощі та розваги.

Ми організували виставку дитячих малюнків, яка проходить в нашій бібліотеці "Зимова казка". 

Переглядаючи роботи запрошуємо вас поринути у казкову, зимову пору року разом з нами. 

На цій виставці представлені роботи учнів Київської дитячої школи мистецтв №1  Солом'янського району. 

Представлені роботи демонструють розмаїття творчих досягнень, створюючи барвистий світ натхненних образів. В своїх роботах, діти виразили свої почуття і захоплення від зимової природи, намалювали улюблених героїв своїх творів. 

 

Зима вступила в свої права. А це значить, що попереду на школярів чекає безліч цікавих справ, заходів, новорічних сюрпризів.

Різдвяно-новорічний куточок бібліотеки запрошує своїх користувачів у зимову казку!