Город – це три в одному: солярій, фітнес і тренажерний зал

    07 жовтня в бібліотеці № 11 відбулося засідання клубу "6 соток".

Урожай здебільшого прибраний. Начебто можна передохнути. Але... Роботи в саду й на городі ще багато, якщо, звичайно, думати про справжній урожай у наступному сезоні. Тому доведеться підготувати землю й сад до зимівлі і до весни. 

На городі в цей час обробляють ґрунт, що звільнився, під посадки майбутнього сезону. Землю перекопують на глибину порядку 25-30 см, вносять органічні або мінеральні добрива, але грудки при цьому не розбивають. У цьому випадку земля краще промерзне й накопичить більшу кількість вологи при весняному таненні снігу. Попутно підготовляють грядки для підзимової сівби холодостійких культур. Таких як цибуля, буряк, салат, редис, морква, селера, кріп, петрушка, шпинат та інші. Безпосередньо саму сівбу звичайно проводять у листопаді з настанням стійкого похолодання, коли температура ґрунту знизиться до мінус 2-3 градусів. 

Час висаджувати щавель, ревінь, естрагон та інші культури діленням кущів зі старих посадок. 

З усієї присадибної ділянки збирають опале листя й закопують його в огірковий парник або складають у компостну купу. Насадження цибулі, коренеплодів, меліси, залишені на зимівлю, накривають листям. 

Збирають моркву, буряк, редьку зимову та інші овочі. Зібрані овочі закладають на зберігання. У поліетиленові мішки набирають землю для висаджування навесні розсади в кількості як мінімум 6 відер. Причому землю потрібно брати з незараженої фітофторою ділянки, із внесенням суперфосфату з розрахунку 1 ст. ложка на відро. 

Якщо земля сильно насичена вологою, її перекопування можна залишити ближче до холодів. А ось ягідники чекають турботи. Потрібно обрізати після листопаду малину, аґрус і смородину. Листопад підказує нам, що рослина готова до зимівлі, іде на спочинок. От і слід вирізати старі гілки, укоротити занадто довгі. 

Восени висаджують садові дерева, такі як яблуня, вишня та груша. Можна спокійно висаджувати в цей період аличу, шовковицю й горобину. Прекрасно переносить осінню посадку значна частина сортової сливи, а також кущі ягідників. 

Досвідченими садівниками давно відзначено, що садові дерева можна висаджувати аж до глибокої осені. Висаджені восени плодові дерева, як правило, дають більший і соковитіший урожай.

      

"Країна дитинства". Виставка дитячих робіт

Країна дитинства - 

Планета щасливих людей.

Країна дитинства - 

Це світ фантастичних ідей.

Країна дитинства - 

Тут раді ми друзям усім.

Країна дитинства - 

Для нас ти, немов, рідний дім.

Протягом чотирьох жовтневих днів (01.10 - 04.10) в бібліотеці проходить виставка дитячих робіт "Країна дитинства", в якій беруть участь діти нашого мікрорайону.

Бабин Яр – біль нашої пам’яті

27 вересня у бібліотеці провели День скорботи. Також відбулася тематична виставка приурочена до дня трагічних подій кінця вересня 1941 року, коли Зондеркомандою 4а Айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції порядку полку поліції "Південь" в урочищі Бабин Яр було розстріляно близько 34 тисяч євреїв.

Біль, яку відчуває кожне живе серце, згадуючи цю трагедію, звучить в сумних рядках Ірини Васильківської:

Бабин Яр

Зелене руно м'яко схили вкрило.
Пташиний щебет шириться над ним.
Блакитне небо розгорнуло крила
Над місцем тихим, праведно-сумним.

Тут є про що сказати ревній музі,
Гортаючи столітній календар.
Лежить отут у святості і тузі
Ганебна пляма в серці - Бабин Яр.

Запікся на історії скрижалях,
Закарбувався болем у віках
Рік сорок перший: вересень безжальний
І в тисячах очей предсмертний жах.

Страшні останки - черепи і кості –
В землі не тліють, - пам'ять стережуть.
Щоб людство більш не знало голокостів,
Про Бабин Яр не сміємо забуть.

Його вічний слід на Землі

25 вересня в бібліотеці №11 з нагоди сторіччя від дня народження  Василя Олександровича Сухомлинського пройшов літературний перегляд творів видатного педагога.

Василь Олександрович залишає свій слід у серці кожної людини, яка доторкнулася до його творчості.  Ми будемо керуватися його крилатими висловами:

•  Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе. 

• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини. 

• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. 

• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний. 

• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість. 

• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя. 

• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

Мирний дім під мирним небом

23 вересня в бібліотеці пройшла бесіда-обговорення до Міжнародного дня миру. Після бесіди діти малювали своє бачення миру.

__________

Три найсолодші літери в житті -
Як колискову, що співала мати
У стомленному самозабутті -
МИР на землі потрібно зберігати.

__________

   Міжнаро́дний де́нь ми́ру встановлений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН від 30 листопада 1982 року і відзначається в 3-й вівторок вересня. 

    Генеральна Асамблея в резолюції 55/282 від 7 вересня 2001 року ухвалила, що починаючи з 2002 року Міжнародний день миру буде щорічно відзначатися 21 вересня. 

    Асамблея заявила, що День Миру буде відзначатися як день глобального припинення вогню і відмовлення від насильства, запропонувавши всім державам і народам дотримувати припинення воєнних дій протягом цього дня. 

     Тепер щороку в Міжнародний День Миру ООН люди більш ніж у 100 містах по усьому світі беруть участь у Ході, висловлюючи безумовну підтримку Організації Об'єднаних Націй у її роботі, спрямованої на мир у всьому світі. 

    Хода Миру — це можливість для людей усіх національностей, культур та ідеологій виразити готовність об'єднати зусилля для встановлення міцного миру. У 2004 році Хода Миру пройшла в 110 містах 25 країн на 5 континентах. 

Українці нескорені

    20 вересня в бібліотеці пройшла година історичної пам'яті до Дня партизанської слави.

    22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001. 

   Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...». 

   Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001. 

  Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом. 

   Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака. 

   Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів. 

   До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму. 

   Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи. 

  У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР). 

  У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро. 

   У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера. 

  У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника. 

  Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині. 

  Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками. 

   Подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави.

Виставка робіт Катерини Баужі "Моя Україна"

З 16 по 20 вересня 2018 року у бібліотеці №11 проходить виставка робіт української художниці Катерини Баужі.

   Катерина Баужа (дівоче прізвище - Зайчук) народилася 5 травня 1952 року на Черкащині в селі Баштечки у великій родині. Ще з дитинства Катерину хвилювала красота та велич рідного краю. Це був її дім, її життя. 

   Шістнадцятирічною дівчинкою Катя приїхала до Києва з мрією стати художником. І де б їй не приходилося працювати, мрія її не залишала. Спочатку це були невеликі роботи для подарунків родичам з квітами, пейзажами, морем. Пізніше, в 2000-х роках відбувається перехід наївного малювання на інший рівень, деякі роботи Катерини Баужі експонувалися на кількох міських художніх виставках. 

   Всі роботи Катерини пронизані любов’ю до рідної землі, до свого народу. Саме тому картини художниці так чіпляють за душу.

Знань світ перед тобою

03 вересня в бібліотеці №11 відбулася інформаційно-літературна година з нагоди першого свята осені - Дня Знань.

В Україні день 1 вересня з давніх-давен - не просто початок осені. 

Для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів це справжнє свято - День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни. Чому новий навчальний рік починається саме в перший день осені? З XV століття новий рік на Русі починався 1 вересня, а всі школи в ті часи були церковними, тому за парти учні сідали саме з церковного нового року. За іншою версією, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для сім'ї можна було саме в цей час. В інших країнах немає єдиної для всіх дати. Наприклад, у Німеччині та Франції навчальний рік починається в період із серпня до кінця вересня, в Італії - 1 жовтня, в Японії - 1 квітня, у Грузії - 20 вересня. В Іспанії початок нового навчального року досі залежить від строків збирання врожаю, і в кожній провінції країни ця дата своя. В Австралії, на протилежному боці земної кулі, починають учитися в лютому, тобто, за їхнім календарем, - у кінці літа.

Незалежна і Єдина Наша ненька - Україна

23 серпня в бібліотеці провели інформаційну годину присвячену Дню Незалежності України.

День Незалежності України широко відзначається по всій країні. Це день, коли вшановують пам’ять героїв минулого України, тих, хто воював та помер, щоб забезпечити країні таку жадану ними незалежність.

Хоча українці завжди мали свою мову та культуру, вони рідко мали свою незалежну національну державу. Впродовж століть вони були підвладні Росії, Польщі, Туреччині та іншим іноземним державам.

З початку 1800-х років Україна перебувала в основному під контролем Російської імперії, хоча деякі її найзахідніші частини контролювалися Австро-Угорською імперією. Після першої світової війни та громадянської війни в Росії, українці намагалися втекти від російського контролю. Однак до 1922 р. Польща контролювала значну частину Західної України, тоді як Радянський Союз контролював решту.

Коли Радянський Союз почав слабшати у 1980-х роках, українці знову відчули можливість спробувати отримати незалежність. 16 липня 1990 р.  парламент оголосив незалежність. Ось чому перше святкування Дня незалежності було проведено 16 липня. Після перевороту та спроби відновити жорсткий комуністичний контроль у Москві, парламент знову оголосив незалежність 24 серпня 1991 року. Рішення тоді було затверджено народом на грудневому референдумі того ж року, де 90 відсотків людей проголосували за незалежність.

Хреститель на Київських узгір’ях

День Хрещення Київської Русі — України — державна пам'ятна дата в Україні на честь Хрещення Русі, що відзначається щорічно 28 липня — у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира.

Державне свято встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі-України». В Указі сказано:

« Ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, громадськості постановляю установити в Україні День хрещення Київської Русі-України, який відзначати щорічно 28 липня, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Київської Русі »

26 липня у бібліотеці проходила тематична виставка з нагоди 1030-річчя Хрещення Київської Русі в рамках якої відбулася доповідь-екскурс щодо історії утвердження християнства на Русі. 

Адже, це був тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гунів (в інших джерелах — болгар), союзу племен змішаного праслов'яно-тюрко-угро-фінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).

У будь-якому випадку можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві Київської Русі існувала велика кількість різних віровчень і напрямків, серед яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волзькій Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), юдаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, перед Володимиром Великим, постало складне завдання — вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну частину своїх прибічників на землях Русі — християнства грецького або латинського, ісламу чи юдаїзму як державне віровчення.

Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руському.

До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), «Послання до смоленського пресвітера Фоми» наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154 р.), «Послання до братії» Луки Жидяти, «Пам'ять і похвалу Володимирові» Якова Мниха (11 ст.), «Повість временних літ» і «Житіє Феодосія Печерського» Нестора (бл. 1056-після 1113 рр.), «Києво-Печерський патерик» та інші.

Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих (Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енциклікою патріарха Фотія (датована 866—867 р.), творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів — архієпископа Бруно (974—1009 рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших. Докладні дані про хрещення Русі подав арабський хроніст Яхія Антіохійський, видані в Росії як «Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхьи Антиохийского» (1883).