Українське житло

Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами.
За значенням і граматичними ознаками займенникові слова поділяють на чотири групи:
Ті, що співвідносяться з іменниками (відповідають на питання хто?, що?) я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, казна-що, казна-хто, ніхто, ніщо
Ті, що співвідносяться з прикметниками (відповідають на питання який? чий?) мій, твій, ваш, наш, їхній, той, цей, дечий, чийсь, нічий, ніякий
Ті, що співвідносяться з числівниками (відповідають на питання скільки? котрий?) скільки, стільки, скількись, казна-скільки, котрий, котрийсь, декотрий, котрий-небудь, ніскільки
Ті, що співвідносяться з прислівниками (відповідають на питання як? де? коли? куди? звідки? з якою метою?): так, там, тут, туди, тоді, звідти.
За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяють на розряди:особові - указують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вониЗверни увагу!
Для виявлення ввічливого ставлення до співрозмовника в українській мові займенники ти, твій замінюють займенниками Ви, Ваш у звертаннях до однієї особи. Ці займенники пишуться з великої літери:
Зворотний - зворотний займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.себе
взаємніодне одного, одне другого
Указують на приналежність предмета будь-якій особі: мій, наш, твій, ваш, його, її, їхній, змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її — незміннімій, твій, ваш, наш, його, її, їхній
Вказівні цей, той, такий указують на один предмет, стільки — на невизначену кількість.
Займенники цей, той (отой), такий змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінкацей, сей, осей, той, такий
Означальні вказують на ознаку предмета (весь, сам, самий, всякий, кожний, інший, жодний) і змінюються, як прикметникивесь, всякий, кожен, самий, сам, жодний, інший
Питальні містять у собі запитання про особу (хто), предмет (що), ознаку (чий, який, котрий), кількість (скільки). Уживаються тільки на початку у питальних реченнях: Скільки зірок на небі? Хто написав цей твір?
Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий — за родами, числами й відмінками, як прикметники.хто?, що?, скільки?, котрий?, чий?
Відносні (ті самі, що й питальні) уживаються тільки для поєднання простих речень у складне.Зверни увагу!
В український мові відносний займенник «що» збігається за написанням і звучанням зі сполучником «що», який також з’єднує залежне речення з головним у складному.Якщо ми можемо слово «що» замінити синонімічним йому «який», то це займенник:
Приклад: Вона так гарно намалювала сімейку грибів-боровиків, що (які) стали в коло на лісовій галявині (В. Чухліб).
Коли ж така заміна неможлива, то «що» — сполуч ник:
Приклад:І знали ми, що слави нам не буде (І.Франко)хто, що, скільки, котрий, чий (інколи два розряди об'єднують у питально-відносний)Неозначені вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість, утворюються додаванням часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, -сь до питальних займенників: будь-хто, що-небудь, казна-скільки, хтось, абиякий, дехто.
Неозначені й заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні, від яких вони утворюютьсяабихто, абищо, деякий, дечий, хтось, щось, котрийсь, будь-хто, будь-що, скільки-небудь, казна-скільки, хтозна-як
Заперечні вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості, утворюються додаванням префікса ні до питальних займенниківніхто, ніщо, ніяк, ніскільки, аніщо, анічий, аніякий

Ой, калета, калета, із чого вилита

Напередодні зимових свят у бібліотеці для дорослих №11 відбувся культурно-розважальний захід для учнів 2–3 класів школи №324. Ми поринули у світ українських народних традицій, щоб разом відсвяткувати Свято Калити— одне з найвеселіших молодіжних свят, яке відзначають у ніч з 29 на 30 листопада.

Мета заходу:

Продовжувати знайомити дітей з народними звичаями, традиціями рідного краю, популяризація книг, зокрема з особливостями святкування дня Андрія. Сприяти відродженню традицій нашого народу.

Бібліотекарі ознайомили дітей з постаттю Святого Андрія Первозванного та розповіли, як колись молодь проводила вечорниці: співали, вигадували жарти, грали в ігри та навіть ворожили на долю. 

Учні також дізналися, що саме на свято Андрія традиційно випікали обрядовий корж — Калету. Цей корж, що символізував народження сонця, мав круглу форму з отвором у центрі, яка надавала йому особливого магічного значення.

Дітям стало цікаво дізнатися не лише про традиції, а й про старовинний рецепт калети, у якому майже всі інгредієнти мають число «три» — символ гармонії та оберегу.

Древній рецепт калити від дослідниці обрядових страв Ганни Бут

Щоб спекти справжню калету, беремо:

3 стакани борошна 

12 ложок молока, або сироватки

2 яйця. Одне з них йде в тісто

3 ложки маку, який попередньо треба запарити, так само, як і родзинки

неповний стакан цукру 

3 ложки олії

горіхи

1 чайну ложку соди, яку слід погасити оцтом

3 ложки меду. Якщо мед дуже густий, то його можна розвести в сироватці

корицю, ванілін.

Іноді місили тісто на відварі любистка – щоб хлопці любили.

Найбільше вражень подарували ігри та розваги, які ми випробували разом. Маленькі гості із захопленням приміряли на себе ролі пана Калетинського та пана Коцюбинського. Коли калету підвішували високо, то щоб вкусити її, треба було підскочити на коцюбі, ще й не розсміятися. Це зробити непросто, корж гойдався, а іноді його ще й на мотузці писар то опускав, то піднімав, коли прибулий на кочерзі ротом хапав ту калету.

 

Не оминули увагою й інші давні дівочі традиції: ворожіння на калеті, балабушках, варениках та навіть на черевичках. Діти сміялися, дивувалися і з захопленням слухали історії про те, як колись молодь дізнавалася свою долю.

На Чернігівщині, Полтавщині популярним був такий спосіб ворожіння: все товариство (дівчата і хлопці) знімали свої пояси, скочували їх і кидали у решето (сито або ночви). Тоді той, хто держав решето, підкидав ним: як випаде парубоцький пояс — ожениться цього ж року, як дівоцький — вийде заміж.

Наприкінці нашої зустрічі ми обговорили важливість шанування й збереження українських традицій, а також те, як читання книг допомагає краще пізнавати історію та передавати її майбутнім поколінням.

Такі заходи не тільки приносять задоволення, але й навчають. Ми твердо віримо, що навіть коротка подорож у світ Андріївських вечорниць може стати для дітей джерелом натхнення читати більше українських книг і глибше цікавитися культурною спадщиною нашого народу.

-

 📚✨ Андріївські вечорниці в бібліотеці №11

27 листопада в бібліотеці для дорослих №11 відбулося культурно-пізнавальне свято для учнів 2–3 класів школи №324 — Андрія та Свято Калити!

Разом із дітьми ми пірнули у світ українських традицій:
🌞 дізналися, чому калита має форму сонця;
📖 почули цікаві історії про Святого Андрія;
🎭 пограли в старовинні забави — «кусання калити» викликало найбільше сміху!
🔮 випробували давні ворожіння з черевичками, балабушками та таємничими кухликами.

Малеча відкривала для себе, як святкувала молодь багато століть тому — і як важливо берегти наші звичаї сьогодні.

Такі зустрічі — це поєднання гри, радості та пізнання світу через традицію і книги.
Нехай українська культура живе в серцях маленьких читачів! 💙💛

#АндріївськіВечорниці #Бібліотека11 #Калита #УкраїнськіТрадиції #ПодіїДляДітей #ЧитаємоРазом #КультураУкраїни #Школа324

Загадки-викрутаси

Багато людей, чомусь вважають, що загадки — це розвага для дітей. Але насправді, вони можуть бути прекрасним способом розваги і для дорослих. Загадки з секретом — це не просто спосіб розваги. Відпочиваючи в розслабленій атмосфері, людина, сама того не помічаючи, тренує свій мозок. Мислячи і розмірковуючи, людина вчиться і дізнається щось нове, а значить стає мудрішим.

Щонеділі в нашій бібліотеці №11 відбуваються мовні активності в рамках проекту "Мовограй". Під час цих зустрічей бібліотекарі разом з відвідувачами покращують знання української мови та вивчають її історію. Сьогодні ми зосередилися на загадках. 

Цікавий факт:  Загадки виникли в прадавні часи, коли ще вірили в духів і магію слова і використовувалися не для розваги. Люди зазвичай уникали називати духів їхніми справжніми іменами, щоб не накликати ненароком лиха. Добирали натомість описові словесні формулювання, наприклад, «Той, що живе в лісі» (Дух лісу), як спосіб заплутування злих духів, здатних нашкодити їхньому господарству. Ці описові означення стали основою перших загадок.

Перші загадки в Україні з'явилися ще за часів Київської Русі! Вони були популярні у творах Данила Заточника, видатного книжника та мислителя. У епоху Відродження до цього жанру зверталися філософи Київської школи, зокрема Іван Калимон та Станіслав Оріховський.

Загадки в українській літературі: справжній розквіт у 17-18 століттях. Цей період відзначається активним розвитком романтизму, коли письменники звертаються до народної творчості, фольклору та міфології. Вони починають збирати та записувати усні народні загадки, що призводить до появи перших збірок. Ці твори стають безцінним джерелом для дослідників та шанувальників фольклору.
Першими виданнями українських загадок стали книги Г. Ількевича "Галицькі приповідки і загадки" (1841) та М. Номиса "Українські приказки, прислів’я і таке інше" (1864), які містили не лише загадки, а й інші зразки народної мудрості. Значний внесок у збереження фольклору зробила також праця П. Чубинського "Труды этнографическо-статистической экспедиции…" (1877), що включала великий обсяг фольклорного матеріалу, зібраного під час експедицій по Україні.
Іван Франко мав великий інтерес до жанру загадки. У своїй незавершеній праці "Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних" він досліджував цю тему, і збережені фрагменти свідчать про глибину його задуму. Франко та інші українські автори, зокрема С. Васильченко, не лише збирали загадки, а й активно використовували їх у своїй творчості, надаючи своїм творам унікального колориту та філософської глибини.
    

Що ж таке загадка? Це розповідний або питальний вислів, що потребує відгадування. Більшість загадок побудовано за принципом перенесення ознак одного предмета на інший на основі їхньої схожості. Щоб знайти відповідь на питання, поставлене в загадці, слід зіставити між собою різні життєві явища та виявити схожість між ними. Наприклад, у загадці «Один баранець пасе тисячі овець» образами з господарського життя позначено місяць і зорі. Картина нічного неба, яка постає в нашій уяві, співвідноситься з конкретними життєвими реаліями, представленими в загадці. У часи, коли виникла ця загадка, подібне зіставлення (місяць — баранець, зорі — вівці) було поширеним, загадку легко відгадували. Пізніше загадки стали використовуватися у весільних обрядах,також для захисту молодої сім’ї.

    Пам’ятаймо, що народні загадки відображають життя й побут певної епохи та середовища. Через це нам не завжди легко знайти відгадку, оскільки деякі слова й поняття в давніх народних загадках уже не настільки актуальні, застаріли або й зовсім вийшли з ужитку.
    Магічна роль загадок з часом була втрачена, але загадки не забулися. У наш час вони мають переважно виховне та розважально-ігрове призначення. Загадки вчать мислити образно, нестандартно, розвивають допитливість, спостережливість, кмітливість.

Спробуйте і ви розгадати деклька простих загадок: 

• У лісі народився, на воді зріс, у вогні згорів.  
• Один одному на зустріч ідуть 2 людини. Обидва абсолютно однакові. Питання, хто з них перший привітається? (Відповідь — більш ввічливий.)
•  В 12-поверховому будинку є ліфт. На першому поверсі живе всього 2 людей, від поверху до поверху кількість мешканців збільшується вдвічі. На якому поверсі в цьому будинку частіше інших натискається кнопка виклику ліфта? 
• Карлик живе на 38 поверсі. Щоранку він сідає в ліфт, доїжджає до 1-го поверху і йде на роботу. Ввечері він заходить в під’їзд, сідає в ліфт, доїжджає до 24 поверху, і далі до своєї квартири йде пішки. 

Питання, чому він так робить? 

Летіть, жайворонки весну зустрічати

Не можна оминути народні традиції, що супроводжували свято весняного рівнодення! Весняне рівнодення – особливий день, коли природа прокидається, а тепло нарешті приходить!

В 2025 році день весняного рівнодення, або Сонцеворот припадає на 20 березня, об 11:01 (за східноєвропейським часом). Саме в цей момент Сонце перетне небесний екватор, вирівнюючи тривалість дня і ночі.
Дослідники вважають, що деякі традиції трансформувалися з язичницьких у християнські.
Цей день символізує початок астрономічної весни, коли дні стають довшими, а природа оживає.

На запрошення бібліотекарів, до бібліотеки завітали учні молодших класів 324 школи, щоб дізнатися про українські традиції на свято Рівнодення. Бібліотекарі розповіли про історію та звичаї святкування, а також виготовили з тканини жайворонків, щоб діти могли вийти на вулицю і співати веснянки, закликаючи весну. Вони також читали легенди та веснянки.

Наші предки відчували тісний зв'язок з природою і ще до появи календаря святкували весну за допомогою сонця. Вони використовували сонце як мірило для вимірювання найважливіших подій року. В українському народному календарі цей день також відомий під іншими назвами: весняне сонцестояння, Лазаря, сороки ("Сорочини", підмітивши, що сорока в цей день кладе на гніздо сорок гілочок), жайворонка. Цей день завжди асоціювався з відродженням природи та початком нового життя, тому не дивно, що він супроводжується багатьма прикметами та цікавими традиціями.

                         

Традиційно в цей день пекли булочки у формі птахів - жайворонків. Діти бігали селом з пташками на паличках, співаючи заклички, щоб "приблизити" їх до неба. Після ритуалу пташок споживали.

Також у булочки ховали різні дрібниці: ягідки, нитки, цибулини. За тим, що кому випадало, визначали подальшу долю.

Дівчата співали веснянки, а чоловіки розпалювали багаття, через які стрибали, щоб захистити худобу від хвороб.

Весняне рівнодення є важливим моментом у багатьох культурах, символізуючи відродження та початок нового року. У стародавніх вавилонян цей день відзначався як початок календарного року. У Японії весняне рівнодення є національним святом, а в юдейській традиції пов'язане зі святом Песах, що символізує вихід євреїв з Єгипту. У Китаї в цей день популярна гра з яйцями: потрібно поставити яйце вертикально. За легендою, тим, кому це вдасться, обіцяна удача.

Народні прикмети, пов’язані з днем весняного рівнодення:

Дме південний вітер – літо буде спекотне.

День похмурий – треба чекати на приморозки.

Горизонт синій – швидко прийде тепло.

З півдня вже повернулися жайворонки – також до швидкого потепління.

Бурульки капають – урожай льону буде рясним.

Нехай цей день принесе вам радість і нові починання!

Давайте зберігати ці традиції разом!

Прийди весно з радістю.

Масляна – одне з найдавніших слов’янських свят, яке досі відзначається в останній тиждень перед Великим постом.

В Україні назва «Масляна» походить від слова «масний», тобто містить жир, олію. Адже в останній тиждень перед постом вживали багато жирних страв. Сім днів поспіль було дозволено їсти олію, яйця та молочні продукти.

У святі тісно переплетені елементи язичницької міфології та християнства. Ще за дохристиянських часів Масляна відзначалася на честь весняного рівнодення, яке вважалося початком нового року. З приходом християнства церква зберегла старий звичай зустрічі весни, але приурочила його до початку Великого посту.

Сенс свята зберігався і був загальним всім. У цей час не можна було робити важку домашню роботу — рубати, ткати, прясти, білити, шити і вишивати.

Універсального обряду та способу святкування Масляної для всієї України ніколи не було.

В нашій бібліотеці провели літературно-народознавчі оповідки та пограли в  традиційні ігри. 

Присутні дізналися про походження свята, пограли в народні ігри та забави : різні естафети

 

кидання черевика, метання сніжок та інші забави

 

 
Традиційні страви Масляної.

Українці щодня готували миску вареників із сиром, щедро политих вершковим маслом чи сметаною. Існували приказки: «Чекайте, вареники, прийде й на вас Масниця!», «Давши Бог — Масниці діждали, то вареників ся понаїдали!». Крім вареників з сиром, на свято готували:

мандрики (пампушки, які готували із розчиненого в сметані сиру, пшеничного борошна та яєць);

гречані млинці;

пшеничні налистники із сиром;

сирники;

запіканки із сиром, з яйцями;

запечені молочні каші;

галушки в молоці;

локшину в молоці;

запечені вареники (вареники відварювали, поливали олією та сметаною, а потім запікали в печі)

білий борщ (з додаванням сироватки, вершків, сметани чи молока)

молочний кисіль («крохмаль»);

малаї (хліб невеликих розмірів або коржик з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна)
https://www.bbc.com/ukrainian/features-51614712