25 лютого – 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки,25 лютого 1871 р. – 1 серпня 1913 р.) - видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. З нагоди цієї дати, в нашій бібліотеці представлена книжкова виставка. Бібліотекарі знайомили відвідувачів з життям і творчістю Лесі Українки.
Якою людиною вона була, чим жила, чим цікавилася, що їй боліло та кого вона любила… Ми зібрали кілька фактів із її життя:
· Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.
· Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.
Леся Українка у волинському народному вбранні.
У дитинстві Ларису можна було назвати дитиною- індиго. Вона володіла неймовірними розумовими здібностями. Вже в 4 роки вміла читати, в 6 років – чудово вишивала, а в 9 років з-під її пера вийшов перший вірш. Вона досконало володіла шістьма мовами: українською, російською, італійською, французькою, польською та німецькою, в тому числі латину і грецьку.
· Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.
· Свій творчий псевдонім поетеса запозичила в свого дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).
· У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне, що у Ковельському районі Волинської області.
· За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Лесі Українки, з темно–сірих стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними.
Леся Українка з родичами. Зелений Гай, літо 1906 р. Зліва направо: Перший ряд (сидять): С. М. Драгоманов, Олександра Шиманoвська. Другий ряд (сидять праворуч): Марія Карташевська, Леся Українка. Третій ряд (стоять): К. В. Квітка, Олена Пчілка, Ізидора Косач, Ольга Косач-Кривинюк, М. В. Кривинюк.
Климент Квітка зберіг записи, на яких можна почути голос поетеси. Вони дійшли до наших днів.
· На честь Лесі Українки названо астероїд №2616.
· Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової.
· Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
Боротьба і праця. Такий був сенс усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення. 1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка — видатна поетеса України і жінка з трагічною долею. Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар