Автор книги був учасником тих революційних подій початку ХХ століття. В ній висвітлюється життя українських патріотів і відчайдушна боротьба холодноярівців за свободу.
«Воля України-або смерть!» на холодноярському прапорі — це не «прапорова деклямація» наших «куренів смерти», що давно вже порозбігалися...
Юрій Горліс-Горський, зміг донести до нас історію про грізну і таємничу силу під назвою "Холодний Яр".
Одним із осередків українського повстанського руху проти більшовиків - знаходиться в Урочищі " Холодний Яр", на Черкащині.
Прочитавши книгу "Холодний Яр" , зразу ж хочеться відвідати ці місця.
Всім привіт! Сьогодні розкажу вам про книгу
Стефана Граньє "Думай і дій, як кіт".
Чи можуть коти навчити вас життя?
"Спочатку Бог створив людину, проте, побачивши, наскільки вона слабка, дав їй кота. " Воррен Екстайн
Стефан Ґраньє спостерігає за своїм котом, Зіґґі -15 років і щодня відкриває щось нове.
Коти вільні, спокійні, розумні, елегантні, горді, тобто мають усі ті якості, які можуть допомогти в житті, і до яких ми повинні прагнути. Без сумніву, кіт має краще життя, а ніж ми з вами! Так чому ж не брати з нього приклад?
Автор виділив 40 особливих рис характеру, які властиві всім кішкам. І саме ці риси можуть допомогти людям в складних життєвих ситуаціях, на робочому місці, в колі сім’ї або в спілкуванні з друзями.
Книга дає абсолютно новий погляд на життя і на те, як зробити його простіше. Придивіться ближче до цих домашніх вихованців, ймовірно вони зможуть багато чому вас навчити.
📕 Книга дуже позитивна та цікава, читається просто та швидко.
Рекомендую!
Джейн Остін "Гордість і упередження"
Що можна сказати про роман? Він бездоганний. З перших сторінок книги, читач потрапляє в атмосферу ХІХ століття, занурюєшся в англійський колорит та романтичну атмосферу епохи. Тут дами в гарних довгих платтях граційно витанцьовують на балах, джентльмени проводять вечори за картковими столами; жінки, яких понад усе цікавить, як видати заміж своїх доньок, та дівчата, які марять танцями та офіцерами. Вся атмосфера книги вражає своєю розміреністю з усіма балами, обідами, музичними вечорами, компліментами та реверансами. Аж поки в центрі сюжету не опиняються двоє людей: Еліза та Дарсі. Історія їхнього знайомства, стосунків вносить певну динаміку роману, за якою з цікавістю спостерігає не одне покоління читачів. Що може стати на шляху до щастя? Соціальна нерівність? Гордість? Зарозумілість? Упередженість? За романтичним фасадом епохи ховається світ, заснований на вузьких стереотипах та переконаннях, нерозумних формальностях, які часто суперечать здоровому глузду. Майорат, де спадщина переходить не рідним донькам, а далекому спадкоємцю чоловічого роду. Шлюб у той час – це не завжди по любові, а радше вигідний економічний союз.
Джейн Остін чудова письменниця, розумна, дотепна, смілива. Її далекоглядністю та мудрістю не можливо не захоплюватись, адже в той час жінці було так важко реалізовуватись та мати свою думку, а єдиною перспективою було вигідне заміжжя. Як добре, що часи змінюються і вже не так, як колись.
Рекомендую!
Бет О"Лірі "Квартира на двох"
Іноді моя душа потребує подібних книг. Легенька, мила, тепла, зворушлива і дуже затишна. Хоча, з приводу легкості, тут можна і посперечатися. За історією про кохання і розставання можна прочитати про емоційне насильство (але, можливо, це лише моє прочитання, я в кожній книзі можу знайти якийсь глибокий сенс).
Головна героїня після сварки з хлопцем мусить шукати собі нове житло. Зняти квартиру самостійно вона не може – надто маленька зарплатня. Ідеальним варіантом стає ділити квартиру з незнайомцем (при чому, ділити нічого наче й не треба, адже за умовою договору вони можуть користуватися квартирою у різний час доби). Але, як відомо, ніколи не знаєш, де тебе чекає твоя доля. І абсолютно несхожі між собою люди, весела і активна Тіффі та спокійний, тихий, замкнутий Леон виявляють, що вони просто створені один для одного.
Цікаво було читати про те, як починалось їхнє знайомство. Оці маленькі записочки, залишені у квартирі – дуже мило і романтично, як на мене. Подобається мені і те, що історію почергово розповідають обидва головних герої – так ми можемо подивитися на події з різних ракурсів, та й емоції та почуття обох героїв стають більш зрозумілими.
Якщо ви шукаєте якусь серйозну книгу, де є багато страждань, трагедій, чогось такого драматичного і епохального – вам не сюди. Але гарно провести час, читати з посмішкою на обличчі, отримати купу позитивних емоцій – заради цього книгу варто купити. І так, чудесне оформлення, книгу приємно тримати в руках.
Рекомендую!
Оксенія Бурлака "Поцілунок був не останнім"
Я підліток, проте на мою думку цей твір можуть читати в більш дорослому віці і це буде корисно, якщо ви зможете побачити всі проблеми твору. Також мені було складно читати його на початку, адже автор використовує безліч неологізмів, проте чим далі, тим їх менше і тим легше читання.
Я була в пошуках романтичного твору, так як в мене вони закінчилися, наткнулася на цю книгу в сторіс, як відгук. І це саме те чого я бажала, навіть більше! Це саме той випадок коли реальність краща за очікування.
Головна героїня навчається в гімназії, проте її батька садять у в’язницю. Через нестачу коштів, вони з мамою переїжджають до бабусі і дівчинка починає відвідувати звичайну місцеву школу. Квартирка маленька – що незвичайно для неї, тому в пошуках місця вона сідає на східці, де й знайомиться з Стасом.(проблема високого та низького світу) В школі дуже добре видно проблему між платними та безкоштовними школами ( навіть зацікавленість вчителів, і ви ніколи не зможете переконати мене в тому що це через заробітню плату, адже в моїй школі є лише один( Проте Є!)зацікавлений вчитель). В Льолі з’являється безліч проблем (булінг), але турбувати вразливу маму в якої теж є проблеми вона не хоче,і все намагається вирішити сама.
Твір легкий, але має важку проблематику і я вдячна автору за таку подачу, він торкається самої душі і довго не відпускає.
Рекомендую!
Джоан Гарріс "П'ять четвертинок апельсина"
Джоанн Гарріс вже чотири роки моя найулюбленіша письменниця, тож другий її роман, перекладений українською, я очікувала із нетерпінням. І не прогадала. Після "Шоколадної трилогії" (яку не можна читати без чогось смачненького під рукою, а подекуди вона взагалі ототожнює тебе з вічно-голодним вовком), "П'ять четвертинок апельсина" водночас і наче протвережує від романтики, якою так часто послуговується Гарріс, і заглиблює у ще густіший вир почуттів та відчуттів, ніж це спостерігалося у попередніх її романах. Додайте до нього дійсно несподівану кінцівку - і вуаля!
До речі, за бажання визначити найкращі і найвідоміші твори цієї письменниці, варто брати до уваги хитромудре сплетіння з п'яти книг, яке, тим не менш, вважається двома окремими трилогіями і персонажі якого пов'язані між собою. "Шоколадна" і "Трилогія "Їжа"". Ознайомлюватися з ними можна і окремо, та якщо вам хотілося б з усією повнотою збагнути середовище, яке свого часу так добре вивчила на собі Джоан, я б порадила читати ці книги у такому порядку: Шоколад - Ожинове вино - П'ять четвертинок апельсина - Льодяникові черевички - Персики для месьє кюре. А ще 2019-го року з'явився "Полуничний злодій", продовження до вже згаданої саги, то раджу запастися солоденьким та схрестити пальці в надії, що колись українською будуть перекладені всі її частини.
Втім, я відхилилася від теми. ...Якщо не бавлять щирою любов'ю чи бодай належною увагою як брат із сестрою, так і власна матір, найперший жест доброти у твій бік породжує цілком виправдане та попри те егоїстичне дитяче бажання: нехай той, хто простяг мені руку, належить тільки мені й нікому більше! Надто якщо це чоловік, який і сам ще досі наполовину дитина, а ти схожа на хлопчиська навіть більше, ніж твій старший брат. От і випливає з нього перше дитяче кохання - геть неусвідомлене, жадібне і... цілковито заборонене патріотизмом та холодною "благочестивою" зверхністю французького села часів Другої Світової. Та нікому було повчати Фрамбуазу Дартижан, як поводитися із тими, хто нахабно вдерся до Ле-Лавез і, можливо, навіть убив колись її батька. До того ж, холодний, а подекуди цинічний і навіть жорстокий характер матері дається взнаки мало не в кожній незвичайній ситуації в її житті, через що труднощі повоєнних часів головна героїня переносить стійкіше від своїх родичів. Тому й совість жінки до старості залишається майже чистою - хіба тільки вона винуватить себе за те, що сталося з Рен-Клод. Образ Томаса Лейбніца письменниця залишає до половини загадковим - незрозуміло, чи він був однозначно негативним персонажем, чи все-таки нацистська система його не поглинула? Він показує себе як талановитий лицедій та водночас душа компанії, але щирості ці риси йому аж ніяк не надають. Він із тих, хто живе переважно завдяки своїй харизмі: крутиться в окупованому селі як вугор, вербуючи шпигунів серед тих, на кого найменше звертають увагу і подеколи винагороджуючи їх майже недосяжними "скарбами". Тож наживку ковтають усі троє маленьких Дартижанів - і найперша Фрамбуаза. Мабуть, саме тому, наче насміхаючись, смерть його Джоан зображує з погляду воєнного стану мало не глузливо - загинув навіть не на полі бою, а зачепився за корінь та захлинувся! Але за цю наглу смерть ле-лавезцям довелося розплатитися дорожче, ніж ті могли б собі уявити.
Відверто кажучи, довго не могла збагнути, чому ця книга називається "П'ять четвертинок апельсина", і навіть довгоочікуване пояснення, що один апельсин розділили саме на таку кількість частинок, одну з яких Фрамбуаза приховала, аби "знешкоджувати" контроль матері, мене не вдовольнило. Навіть попри те мені весь час здавалося, ніби авторка врешті решт повідомить ту причину, з якої Мірабель Дартижан так ненавиділа ці фрукти - за цим-бо однозначно мусила стояти якась історія! Аж ніяк, цього не сталося. Мабуть, це було одне з двох маленьких розчарувань у сюжеті. Другим була відсутність пояснення, як саме Поль та Фрамбуаза врешті позбулися Люка та Лори... А от що не сподобалося загалом, так це наявність суржику та де-не-дне неправильний переклад реалій.
Замовимо слово й за родичів. Ця книга - ще один яскравий приклад того, як поступово втрачається зв'язок між близькими та цілими поколіннями. Гірка ж іронія полягає в тому, що часом це трапляється чисто з людської упертості, жадібності та банальної боягузливості. Обране Джоан тло подій тільки допомагає відтінити ці огидні риси - найгірше-бо завжди випливає у скруті. А от якій саме - серед набурмосених мешканців села Другої Світової війни чи самовпевнених святенників та шибайголів дев'яностих років - неважливо. Людська психологія з роками змінюється не надто сильно. І, куди б не поїхав, якого б віку не був - самотність. Убивча самотність, відігнати яку може тільки той, хто дасть шанс скинути з себе тягар, що каменем лежав на душі більше п'ятдесяти років...
Рекомендую!
Запрошуємо почитати

Немає коментарів:
Дописати коментар