"Чорна Іліада" українського народу.

Голодомор 1932-1933 років – одна з найтрагічніших подій за всю історію нашої країни. Пам’ять жертв Голодомору вшановують щороку в четверту суботу листопада. 
 Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Убивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані, масовий голод був також на Поволжі (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.  Різниця полягає лише в масштабах злочину.

 На думку більшості істориків,причиною виникнення в Україні та інших частинах СРСР голоду стала примусова і репресивна політика хлібозаготівлі,яку проводила комуністична влада. За даними історика Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі, відповідно до яких, кожен селянин повинен був здавати певну норму зерна.У селян, які не могли здати цю норму, забирали всю худобу та іншу їжу. Дороги у великі міста були перекриті, а тих, хто намагався прорватися, розстрілювали на місці. Така політика продовжувалася протягом 17 місяців.Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було. У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом.

 Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки", накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.

 Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйона людей. Голодомор визнали геноцидом українців 24 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.