Демократія — не закон більшості, але захист меншості.
Право громадян брати участь в управлінні державними справами та право на звернення до відповідних органів влади з метою захисту своїх прав та інтересів гарантовано у ст. 38 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами».
Альбер Камю
До Міжнародного дня демократії в нашій бібліотеці провели день інформування. Бібліотекарі всім читачам, які завітали до нас нагадали що таке демократія, та роздали листівки-пам'ятки "Інструменти впливу громадян на місцеву владу"
"Законні методи впливу на владу"
Слово «демократія» походить від двох давньогрецьких слів, що позначають «народ» і «влада», і традиційно перекладається як «влада народу». Під цим терміном мається на увазі політичний режим, в основі якого лежить метод колективного прийняття рішень з рівним впливом учасників на результат процесу або на його істотні стадії.
Демократія заснована на вільному волевиявленні народу і тісно пов’язана із забезпеченням правопорядку та здійсненням прав і основних свобод людини. Сучасне суспільство відносить демократію до універсальних цінностей і принципів.
Зв’язок між демократією і правами людини зафіксована в статті 21(3) Загальній декларації прав людини, яка говорить: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити собі вираження в періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».
Життя таке, що люди, котрі живуть у демократичному суспільстві, повинні виконувати роль найактивніших охоронців власної свободи і знаходити власні шляхи до ідеалів, закріплених у Загальній декларації прав людини ООН: «Визнання невід'ємно притаманної гідності та рівних і невід'ємних прав усіх членів людської спільноти є першоосновою свободи, справедливості й миру у світі».
Демократія може бути двох видів – пряма і представницька.
При прямій демократії громадяни мають змогу брати участь у знаходженні суспільних рішень не через обраних чи призначених посадовців, а особисто. Саме тому така демократія називається прямою, або безпосередньою. Найефективнішою така система є для нечисленних угруповань, тобто коли всі люди можуть зібратися в одному приміщенні і обговорити відповідні питання й ухвалити рішення шляхом більшості голосів. Так, наприклад, грецькою державою у давні часи керувала Рада з 500 громадян. Усі важливі питання, навіть схвалені Радою, виносились на народні збори всіх громадян для голосування.
З 17 століття здійснення безпосередньої демократії стає вже неможливим – немає такої площі, на якій зібрались би всі громадяни, ані стільки часу, щоб усі могли взяти участь у дискусії з державних питань. Демократія набуває представницького характеру. Народ – тобто всі громадяни – здійснює владу подібно до того, як це відбувалося у стародавній Греції, але робить це не безпосередньо, а через своїх представників, яких обирає. На парламент, що складається з представників, обраних народом, покладається обговорення важливих для держави питань і прийняття політичних рішень від імені всіх громадян. Під час регулярних виборів громадяни висловлюють підтримку тим чи іншим кандидатам у члени парламенту шляхом голосування «за» чи «проти».
З 19-20 ст. Безпосередня та представницька форми демократії часто поєднуються. Поєднанні вони і в сучасній Україні. Дехто вважає, що влада народу за представницької форми – фікція: громадянин бере участь в управлінні державою лише в той момент, коли вкидає бюлетень до виборчої урни, а потім уся влада зосереджується в руках політиків. Однак насправді політики не можуть нехтувати волею громадян-виборців. У сучасних демократіях гарантом народовладдя є здатність громадян контролювати владу через парламентські комісії, громадські організації, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації.
В основу демократії покладено такі принципи, як влада більшості й права особи.
Демократія виходить із того, що одним із головних її завдань є захищати такі основоположні права людини, як свобода слова і віросповідання; рівне право на законодавчий захист; можливість організовувати політичне, економічне і культурне життя суспільства та брати активну участь у ньому.
Демократичне суспільство регулярно проводить вільні й справедливі вибори, у яких може брати участь кожен член суспільства, що досягнув відповідного віку.
Громадяни в демократичному суспільстві мають не лише права, але й обов'язок брати участь у роботі політичної системи, яка натомість захищає їхні права і свободи.
Демократичне суспільство сповідує такі принципи, як толерантність, співпраця і компроміс.
Зв’язок між демократією і правами людини зафіксована в статті 21(3) Загальній декларації прав людини, яка говорить: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити собі вираження в періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».
Життя таке, що люди, котрі живуть у демократичному суспільстві, повинні виконувати роль найактивніших охоронців власної свободи і знаходити власні шляхи до ідеалів, закріплених у Загальній декларації прав людини ООН: «Визнання невід'ємно притаманної гідності та рівних і невід'ємних прав усіх членів людської спільноти є першоосновою свободи, справедливості й миру у світі».
Демократія може бути двох видів – пряма і представницька.
При прямій демократії громадяни мають змогу брати участь у знаходженні суспільних рішень не через обраних чи призначених посадовців, а особисто. Саме тому така демократія називається прямою, або безпосередньою. Найефективнішою така система є для нечисленних угруповань, тобто коли всі люди можуть зібратися в одному приміщенні і обговорити відповідні питання й ухвалити рішення шляхом більшості голосів. Так, наприклад, грецькою державою у давні часи керувала Рада з 500 громадян. Усі важливі питання, навіть схвалені Радою, виносились на народні збори всіх громадян для голосування.
З 17 століття здійснення безпосередньої демократії стає вже неможливим – немає такої площі, на якій зібрались би всі громадяни, ані стільки часу, щоб усі могли взяти участь у дискусії з державних питань. Демократія набуває представницького характеру. Народ – тобто всі громадяни – здійснює владу подібно до того, як це відбувалося у стародавній Греції, але робить це не безпосередньо, а через своїх представників, яких обирає. На парламент, що складається з представників, обраних народом, покладається обговорення важливих для держави питань і прийняття політичних рішень від імені всіх громадян. Під час регулярних виборів громадяни висловлюють підтримку тим чи іншим кандидатам у члени парламенту шляхом голосування «за» чи «проти».
З 19-20 ст. Безпосередня та представницька форми демократії часто поєднуються. Поєднанні вони і в сучасній Україні. Дехто вважає, що влада народу за представницької форми – фікція: громадянин бере участь в управлінні державою лише в той момент, коли вкидає бюлетень до виборчої урни, а потім уся влада зосереджується в руках політиків. Однак насправді політики не можуть нехтувати волею громадян-виборців. У сучасних демократіях гарантом народовладдя є здатність громадян контролювати владу через парламентські комісії, громадські організації, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації.
Засади демократії
Демократія – це спосіб врядування, при якому реалізовувати владні повноваження та нести громадянську відповідальність (безпосередньо або через вільно обраних представників) є прерогативою всіх дорослих членів суспільства.В основу демократії покладено такі принципи, як влада більшості й права особи.
Демократія виходить із того, що одним із головних її завдань є захищати такі основоположні права людини, як свобода слова і віросповідання; рівне право на законодавчий захист; можливість організовувати політичне, економічне і культурне життя суспільства та брати активну участь у ньому.
Демократичне суспільство регулярно проводить вільні й справедливі вибори, у яких може брати участь кожен член суспільства, що досягнув відповідного віку.
Громадяни в демократичному суспільстві мають не лише права, але й обов'язок брати участь у роботі політичної системи, яка натомість захищає їхні права і свободи.
Демократичне суспільство сповідує такі принципи, як толерантність, співпраця і компроміс.
Демократія як народовладдя характеризує політичний режим, від якого залежить функціонування літератури в суспільстві (умови освіти і розвитку таланту, можливість співіснування різних літературних напрямів, течій, стилів; ставлення до художніх експериментів; книговидавнича справа). Гарантовані демократичними суспільствами свободи слова, друку, зборів, соціальна, національна, релігійна рівноправність, відсутність цензури — все це визначає передумови розквіту таланту і розвитку літератури. Політичний плюралізм у демократичних суспільствах зумовлює і естетичний плюралізм. З другого боку, художня література впливає на демократизацію суспільства, в якому панує деспотизм, самодержавство, тоталітаризм, формуючи духовний світ читачів, утверджуючи ідеали свободи, незалежності.
Законодавство України надає громадянам широкі можливості щодо участі в процесах ухвалення рішень на місцевому рівні. Основними нормативно-правовими актами, які визначають інструменти участі, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Статути територіальних громад.
Інструменти впливу громадян на місцеву владу:
✋Громадські слухання – право громадян на зустрічі з депутатами,іншими посадовими особами місцевого самоврядування міста;
👆громадські ради;
✋електронні петиції;
👆консультацій з громадськістю - місцева влада зобов’язана проводити консультації у формі громадського обговорення щодо усіх проектів нормативно-правових та регуляторних актів, а також програм розвитку;
✋місцеві ініціативи - проєкти громадського бюджету;👆 звітування органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб перед громадою;
✋державний веб-портал бюджету для громадян.
Немає коментарів:
Дописати коментар