Творча зустріч з Андрієм Кокотюхою

Для учнів 5-6 класів гімназії НВК "Ерудит", з метою познайомити з творчістю українських сучасних авторів та популяризувати читання сучасної літератури для дітей та юнацтва бібліотекарі запросили відомого письменника Андрія Кокотюху.

Андрій Кокотюха — український письменник, сценарист, журналіст, автор історичних, детективних, кримінальних романів, повістей та оповідань, творів для дітей. Його твори вражають захоплюючим сюжетом та динамікою розвитку подій. Володар багатьох премій та почесних нагород, серед яких декілька номінацій «Коронації слова». В дитинстві Андрій мріяв працювати у бібліотеці.

Автор розповів учасникам зустрічі коли почав читати, писати, в якому віці написав свій перший художній твір, про своє дитинство, історію написання перших книг.

Попри короткий час уроку, Андрій Анатолійович поспілкувався з кожним із учнів.

Автор розповів, як пишеться детектив. Разом з учнями, на задану тему, спробували створити свій сюжет детективу.

Попри тривогу, зустріч відбулася в теплій творчій атмосфері. Діти мали змогу ознайомитися з творами автора, цікавими робочими моментами, захоплюючою працею сценариста, а також почути відповіді на питання, які їх цікавили.

На згадку про зустріч всі охочі мали змогу придбати книги Андрія Кокотюхи та отримати автограф від автора.

“Подвиг людської мужності”

   

14 грудня в Україні традиційно відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – людей, котрі ціною свого життя і здоров’я змогли здолати страшну трагедію XX століття, щосталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС.

Ця пам’ятна дата була затверджена Указом Президента України 10 листопада 2006 року. Саме 14 грудня було офіційно повідомлення про завершення будівництва саркофага над зруйнованим, у результаті вибуху, четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Насамперед, це день мужніх та самовідданих людей, які прийняли доленосний виклик – захистити не тільки Україну, але й усе людство від руйнівного впливу зруйнованого внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС енергоблоку .
Аварія, що сталася в квітні 1986 р. на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, стала однією з найбільших катастроф в історії людства.

 26 квітня 1986 р. приблизно о 01:23 на четвертому енергоблоці стався вибух. На цей момент у реакторі було близько 200 т урану. Внаслідок аварії було зруйновано обшивку, через відсутність захисної оболонки у повітря здійнялися 60 т радіоактивних речовин. Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту – до 10 км.
Ще 2 дні керівництво колишнього союзу інформацію про цей вибух від світу приховувало.
Радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху, накрила не лише Україну, Білорусь та росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й частину Югославії, Болгарії, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен...
Пожежа на енергоблоці тривала 10 днів. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня .

До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в нашій біблотеці відбулася виставка - память на якій розміщені документальні і художні твори, що висвітлюють важливі питання стосунків людини з мирним атомом і жахливі наслідки аварії, фотографії тих, хто ціною власного життя врятував світ, статті з періодичних видань про соціальний захист постраждалих в аварії.

Сьогодні ми згадуємо не лише героїв-ліквідаторів, що гасили пожежу й евакуювали людей 36 років тому. Але й віддаємо шану робітникам українських АЕС, які продовжують працювати, щоб не допустити нової ядерної катастрофи — попри дула російських автоматів та загрозу смерті під обстрілами. Військового значення Чорнобильська АЕС не мала. Але зона відчуження була зручною для наступу на Київ та обстрілу міста. Тим більше окупанти знали, що українські військові не відкриють вогонь у відповідь: снаряди могли потрапити в енергоблок.
  Інша мета окупантів — влаштувати провокацію на ЧАЕС та звинуватити в цьому ЗСУ. Потім пропаганда подала б це як використання ядерної зброї, яку Україна нібито секретно розробляла. 

 Дії окупантів вже отримали назву — «ядерний тероризм». Зробивши українські АЕС своїми військовими цілями, росія порушила норми міжнародного права про мирне використання атомної енергії.

"СЛОВОСПІВ у ЗСУ" зустріч з Дмитром Лінартовичем.

"За нами правди сила!.. "

З метою формування патріотичного виховання і знайомства зі справжніми героями України, в таких час, доречно проводити зворушливі зустрічі з воїнами ЗСУ.
На наше запрошення до нас завітав Дмитро Лінартович ‒ заслужений артист України, член Національної спілки кінематографістів України, актор театру, кіно та дубляжу, воїн Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що триває.

Такі зустрічі, особливо сьогодні, мають величезне значення для формування світогляду, цінностей та ідентичності наших підлітків. 
У 2022 році, після російського вторгнення в Україну, він спочатку брав участь в обороні Києва у складі ТРО, а потім у складі десантно-штурмового наступального підрозділу, воював на Херсонському напрямку, в районі Бахмута, а потім у Соледарі. Зазнав поранення в боях за Соледар. 

На зустрічі, Дмитро Костянтинович презентував свою книжку "Словоспів".  Заспівав гостям пісні власного твору доповнивши інформацією про історію їх написання і розповідав учням про свій творчий та бойовий шлях, читав власні вірші. розповідав про дублювання відомих фільмів("Тачки", "Я легенда", "Марвел", "Трансформери" та інші. 
Найетапніша його кіноробота — втілення образу військового льотчика Івана Додоки у фільмі Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». 
Наприкінці заходу всі охочі поставили актору запитання, що їх цікавили, на які він радо відповів,   підписав книги та сфотографувався з усіма охочими. 
Присутні щиро подякували Дмитру за виступ.

“Написане залишається назавжди”

  

13 грудня 1893 року – у Тростянці на Сумщині в родині вчителів народився Микола Хвильовий (Микола Фітільов), український прозаїк, поет, публіцист. Мав брата Олександра і трьох сестер. Ніхто не знає, чому батьківське прізвище Фітільов він змінив на Хвильовий. Скоріше за все, це була спроба втекти від батьківської дивакуватості. Той учителював у Тростянці. Хвалився своїм аристократичним походженням. Але обожнював народників і напивався до нестями. Коли майбутньому письменнику виповнилося 11, сім'я розпалася, і всі п'ятеро дітей залишилися на руках матері Єлизавети Іванівни. 10 років Фітільови жили в Зубківці – невеликому маєтку Миколиної тітки в лісі під Охтиркою.

    З 1921 року активно заявив про себе, як один із організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій. Почав друкуватися в газетах, журналах і альманахах. Тут у його голові осідають протилежні політичні ідеї: більшовицька й українська національна. Помирити їх не зможе до кінця свого життя.

             В нашій бібліотеці проходить виставка книжок.

Червоного кольору Хвильовий не любив, бо червоний навіював неспокій. Любив синій, блакитний - колір спокою, рівноваги, гармонії.

Світ у якому жив Микола Хвильовий не прагнув гармонії, тільки тоталітаризм з неминучою втратою особистої та творчої свободи. Втрата творчої свободи для Хвильового означала смерть.
"Перед нами стоїть питання: на яку зі світових літератур взяти курс? – пише в той час.
– У будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування.
Європа – це досвід багатьох віків, грандіозної цивілізації. Європа – це Гете, Дарвін, Байрон, Ньютон...".
Свій памфлет назвав "Геть від Москви!"
Його примушують зректися цих слів. Цькування припиняється, але ненадовго. У листі до Михайла Ялового Хвильовий пише: "Ми написали "зречення"? Написали. Чого ж іще від нас вимагають? Лизати комусь задницю чи що?"
   Навесні 1933-го письменник об'їжджає десятки сіл навколо Харкова. Хоче побачити, що там діється. Бо з вулиць міста щодня прибирають тисячі знесилених від голоду людей та сотні трупів. Італійський консул у Києві Сержіо Граденіго писав послу Італії : "Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, що призведе до зміни її етно­графічного характеру. В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то й про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням".
  У другій половині квітня 1933 року Михайла Ялового, близького друга та соратника Хвильового було заарештовано. Його було звинувачено в шпигунській діяльності та підготовці замаху на Павла Постишева й засуджено до 10 років виправно-трудових таборів.

Голод та початок арештів друзів остаточно зруйнували емоційний стан Хвильового. Він знов узяв до рук пістолет...

  13 травня в гості до ­нього прийшли письменники Микола Куліш і Олесь ­Досвітній. Говорили про те, як допомогти Яловому. ­Вирішили йти до прокурора Верховного суду Ахматова. Зібралися по домівках. У цей час Хвильовий вийшов до сусідньої кімнати.
"Ми не звернули уваги, – свідчила його дружина Юлія Уманцева. – Почули постріл, прибігли – лежить".
У передсмертній записці Хвильовий написав:
"Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? ­Нічого не розумію. За ­гене­рацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий.
Сьогодні прекрасний сонячний день.
Як я люблю життя – ви й не уявляєте.
Сьогодні 13-те. ­
Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число?
­Страшенно боляче.
Хай живе комунізм.
Хай живе соціалістичне будівництво.
Хай живе ­комуністична партія".

Окрему записку написав до пасербиці Любові Уманцевої, яку називав Любистком:

"Пробач мене, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінченний роман, між іншим, учора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив – значить, уже знайшов у собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю".

Любові Уманцевій письменник заповів усі авторські права своїх творів. Про цей лист Уманцева дізналася лише 13 грудня 1985 року, коли в Києві проходив вечір пам'яті, присвячений 95 - річчю з дня народження Миколи Хвильового.

У ніч на 14 травня він лежав у власній квартирі на столі у труні. На правій скроні отвір прикривала просочена кров'ю вата. На лівій – велика ґуля від кулі, що не вийшла наскрізь, застряла в черепі. Письменника поховали на міському цвинтарі. Невдовзі там розбили парк. Могилу Хвильового зрівняли із землею.

 Микола Хвильовий вірив у життя, у безсмертя творчого слова, яке володіє магією особливого впливу на людину і суспільство: "Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово!"

Зимова казка

Майже цілий рік усі дорослі та діти з нетерпінням чекають на зимові свята. Урочисті дні зими, такі як День Святого Миколая, Новий рік, Різдво та Водохреща, приносять веселощі та розваги.

Ми організували виставку дитячих малюнків, яка проходить в нашій бібліотеці "Зимова казка". 

Переглядаючи роботи запрошуємо вас поринути у казкову, зимову пору року разом з нами. 

На цій виставці представлені роботи учнів Київської дитячої школи мистецтв №1  Солом'янського району. 

Представлені роботи демонструють розмаїття творчих досягнень, створюючи барвистий світ натхненних образів. В своїх роботах, діти виразили свої почуття і захоплення від зимової природи, намалювали улюблених героїв своїх творів. 

 

Зима вступила в свої права. А це значить, що попереду на школярів чекає безліч цікавих справ, заходів, новорічних сюрпризів.

Різдвяно-новорічний куточок бібліотеки запрошує своїх користувачів у зимову казку!

Підлітки та закон.

Положення про права людини, що містяться у статтях Статуту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права — міжнародного захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини — визнання людської гідності кожної особи.

10 грудня в Міжнародний день прав людини провели день інформування, підліткам роздали пам'ятки "Підлітки і закон", розповіли які права та обов'язки мають підлітки, яку відповідальність несуть діти, основні види покарань,  які застосовуються до неповнолітніх.    

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин — людина, яка законом визнається юридично належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина — у конституції певної держави.

Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини, серед яких:

• Європейська Конвенція захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року;
• Женевська конвенція про захист прав людини під час збройних конфліктів; 
• Декларація прав дитини; 
• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; 
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.  

Від народження кожна дитина має загальні права, включаючи право на життя, ім'я, громадянство, піклування та опіку, достатній життєвий рівень (для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку), захист від усіх форм насильства, особисту недоторканність, гідність та доступ до медичної допомоги. Ці права супроводжують людину протягом усього її життя.

Інші права набуваються з віком, а деякі з них змінюються або припиняються з досягненням відповідного віку.

У сучасному світі, де ставлення до дітей у рази покращало порівняно хоча б з минулим століттям, законодавство йде назустріч підростаючому поколінню та закріплює права та обов’язки підлітків юридично.

Ми ще раз нагадаємо про права і обов'язки учнів.


Обов’язки учнів
1. Виконувати статут школи.
2. Оволодівати знаннями.
3. Не пропускати уроки, не запізнюватися на заняття.
4. Приходити до школи охайними, в шкільній формі.
5. Акуратно вести щоденник і подавати його за першою вимогою вчителя.
6. Брати активну участь у житті школи, підтримувати і примножувати традиції школи, брати активну участь у позакласній і гуртковій роботі.
7. Бути ввічливим у спілкуванні з учителями, з повагою ставитись до батьків. Проявляти милосердя, турбуватися про молодших.
8. Гідно поводити себе, дотримуватися культури поведінки.
9. Бережливо ставитись до державного, суспільного і особистого майна, охороняти природу.
10. Діяти завжди на благо колективу, турбуватися про честь і підтримку традицій школи.
11. Підкорятися вказівкам та розпорядженням директора школи, педагогічної ради, а також постановам шкільного самоврядування.


Права учнів


1. На захист прав особистості і ввічливе ставлення до себе.
2. На вибір факультативів, гуртків, екзаменів із окремих предметів і складання екстерном
програми НФН.
3. На відкриту оцінку своїх знань, отримання
об’єктивної оцінки із предметів.
4. На завчасне повідомлення про строк контрольної роботи, вимагати проведення не більше двох контрольних робіт у день і не більше п’яти контрольних робі у тиждень.
5.Вносити пропозиції в раду, адміністрацію школи по покращенню програмного навчання і виховання.
6. На забезпечення якісним харчуванням.
7. Висловлювати класному керівнику, директору, вчителям свої проблеми і отримувати від них допомогу, пояснення, відповіді.
8. Відкрито висловлювати свою думку стосовно життя школи, не принижуючи гідності інших.
9. Представляти школу в конкурсах, оглядах, змаганнях та інших заходах відповідно зі своїми можливостями і вміннями.
10. На звільнення від уроків згідно заяви батьків.

Права дитини - права людини"

10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини: цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини - перший універсальний міжнародний акт з прав людини.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.

Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.

Щоб виховувати почуття власної гідності, свободи та рівності, ми організували в бібліотеці "Годину права" для дітей. Ми познайомили дітей з історією прав людини у світі та "Конвенцією про права дитини". Говорили про основні права людини та обговорювали, які права та обов'язки мають діти молодшого шкільного віку.

В основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша – це людська гідність, а друга – рівність.
"Права людини — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві". Тобто ми всі живемо не на безлюдній планеті, а з іншими людьми. Тому нам треба якось і собі чимало дозволити, й іншим людям те ж саме гарантувати, і при цьому не пересваритися.

Останнім часом численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність, як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.Тому як ніколи суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі. 

“Титан української справи”

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на Харківщині. Українську мову вивчив всупереч батьковій забороні. Поштовхом до цього став "Кобзар" Т. Шевченка. Глибоко співчуваючи знедоленому простому люду, критично ставлячись до тогочасного суспільного ладу, Б. Грінченко підтримує зв'язок з гуртком революційних народників, читає і розповсюджує заборонену літературу (женевські видання позацензурних статей Михайла Драгоманова, популярні брошури Сергія Подолинського "Про багатство та бідність", "Про Правду" — самі назви яких вже розкривають їх зміст). У 1879 році юнака заарештовують (не без до­помоги батька, наляканого вільнодумством сина) і допитують у в'яз­ниці. Ця обставина мала сумні наслідки — виключення з гімназії, заборона продовжувати навчання, постійний жандармський нагляд, набута у тюрмі хвороба легень ( взимку в камері робили сильний протяг, що і стало в майбутньому причиною сухот письменника). Вийшовши з в'язниці, Б. Грінченко займається самоосвітою, успішно вивчає німецьку та французьку мови. Майбутній письмен­ник остаточно утверджується на позиціях інтелігента-народника, просвітителя. Він наполегливо шукає практичної реалізації своєї всебічно продуманої культурно-освітньої програми.

Важливе місце у цій програмі надавалося книжкам для народу, зокре­ма для дітей. У Харкові письменник видає три книжки для народного читання — художні "Бідний вовк", "Два морози"

 і науково-популярну брошуру "Про грім та блискавку". Грінченко мріяв скласти таку популярну бібліотеку для простих людей, яка б допомогла здобу­ти хоча б елементарну освіту. Він складає іспити на народного вчите­ля і розпочинає педагогічну діяльність на селі.

А як педагог відзначився прогресивними поглядами, дбав про розвиток національної школи за широкою програмою, гостро критикував існуючу самодержавну систему освіти.

"Яка тепер народна школа на Вкраїні", "Народні вчителі і українська школа, "На беспросветном пути"(російськомовна) - ці праці засвідчували його погляди. Він написав підручники "Читанка" і "Рідне слово", "Українська граматика до читання й писання".
Усе життя Б. Грінченко втілював ідею створення національної школи.

В нашій бібліотеці проходить книжкова виставка присвячена письменнику та народному вчителеві Б.Д.Грінченку

Він зробив вагомий внесок у справу систематизації української народної просвіти, визначив наукові підходи щодо організації шкільного навчання, закладав основи української педагогіки.

Працюючи на посаді завідувача відділу народної просвіти Чернігівського губернського земства, у підготовлених доповідях Борис Грінченко постійно ставить питання про створення сільських, учительських, учнівських бібліотек та земських книжкових складів. Він домагався, щоб у кожній бібліотеці "…було усе, що треба для такої початкової загальної просвіти, од котрої можна було б перейти до просвіти вищої".

Великого значення Борис Грінченко надавав не тільки книзі, а й народному театру як важливим чинникам освіти. Він провів перше соціологічне дослідження про народні читання, вплив книги на сільського читача, яке описав у праці "Перед широким світом". На посаді земця в Чернігові Борис Грінченко велику увагу приділяв організації народних труп. Він і сам виконував роль Мартина Борулі в однойменному спектаклі Чернігівського народного театру. Своє дослідження освітньої ролі театру вмістив у статті "Народные спектакли"(російськомовна). Друга книга "Педагогічної спадщини" містить також малознані статті письменника, опубліковані ним у київських часописах.

Важливою частиною спадщини Б.Грінченка є його народопросвітницькі твори. Просвітник розумів: "У нас, українців, справа просвіти є справою національного відродження". Він склав програму просвітньої роботи, головна мета якої – підняти народ із темряви, щоб він став повноправним членом європейської спільноти. Письменник розробив тематику науково-популярних книг: про природу, про історію, про відомих людей та просвітня література для дітей і виконував її впродовж свого короткого віку.
Саме він створив у Чернігові перше в Східній Україні видавництво популярної дешевої літератури для народного читання. Кошти на видавництво надав Іван Череватенко (1865-1893) – драматург-початківець. Наклад чернігівських видань (майже 50 книг) складав біля 200 тис. примірників.

Продовжив цю роботу Б.Грінченко в організованій і очолюваній ним київській «Просвіті», де побачили світ ще 35 народопросвітніх статей та книг. 

Неймовірно напружена праця разом із тяжким особистим горем, що спіткало письменника (майже одночасна смерть єдиної доньки, онука й матері Грінченка), загострили набуту у в'язниці хворобу легень — ту­беркульоз. На позичені гроші Грінченко у вересні 1909 р. їде лікуватися до Італії, де тяжко переживає розлуку з Україною, звістку про закриття «Просвіти», утиски демократії.
Помер письменник 6 травня 1910 ро­ку в м. Оспедалетті. Тіло його перевезено до Києва й поховано на Байковому кладо­вищі.