22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна щороку відзначає День Соборності.
Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення.
В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній творчості Україна уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.
Від Сяну до Дону дорога лежить,
Розсідланий кінь по дорозі біжить.
Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні. Тоді закарпатці нагадали про волю українців, висловлену 21.01.1919 на з’їзді Всенародних зборів у м. Хуст — про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Тоді ж відбулася 30-тисячна демонстрація українців, які спеціально прибули до столиці Карпатської України.
Передумови:
Після ліквідації Гетьманщини (21 листопада 1764 року указом імператриці Катерини II граф Кирило Розумовський був позбавлений посади гетьмана і була відновлена робота Малоросійської колегії на чолі з генералом Петром Румянцевим, перед яким була поставлена задача підготовки земель Гетьманщини до повної інтеграції до складу Російської імперії. Гетьманщина як організація козацького устрою на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля виникла під час антипольського повстання Богдана Хмельницького) український народ був поділений між двома імперіями – Австрійською та Російською.
У революційний 1917-й внаслідок розпаду самодержавства в Росії і українці, поряд з іншими народами, отримали історичний шанс відновити власну державність. На теренах Наддніпрянщини постала Українська Народна Республіка, яка вже наступного (1918-го) року IV Універсалом Центральної Ради і на мирних переговорах в Бересті твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики. Українська Держава, що наприкінці квітня 1918 р. змінила УНР у формі Гетьманату, оголосила соборність історично-етнографічних земель офіційним курсом державотворчого поступу. Соборницька концепція гетьмана П. Скоропадського ставила за мету і була спрямована на об’єднання в єдиній Українській Державі Бессарабії, Придністров’я, Берестейщини, Гомельщини, Стародубщини, Курщини, Білгородщини, Рильщини, Донщини, Кубані, Криму, Холмщини, Карпатської України, Буковини, Підляшшя, Східної Галичини.
В бібліотеці представлена книжкова виставка, яка "розповість" про події більш детально.
У День соборності головною традицією є створення “живого ланцюга”.
Перший “ланцюг” українці створили 21 січня 1990 року.Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Це була одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій.
Сьогодні Україна переживає важкі часи, тому надзвичайно важливо бути згуртованими й разом формувати національну свідомість і патріотизм нації.
Християнська церква 13 січня відзначає день преподобної Меланії. У сучасній народній традиції ці два свята об’єдналися. Тепер вони називаються Щедрий вечір і свято Маланки. Його також називають Маланьї, Васильєв вечір, Овсінь, Щедрець, Товста кутя.
Попри війну, ми не забуваємо своїх традицій. У читальній залі бібліотеки лунати новорічні віншування, пісні, щедрівки, посівалки. Звичаї, що дісталися нам у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Всі обговорили і ділилися спогадами з дитинства, як весело ходили щедрували, водили "Маланку".
Бібліотекарі також підготували театралізоване дійство, проводили обряд "Водіння кози".
Це дійство, покликане виконувати магічно - заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити відродження землі, рослин і всього живого, людям врожаю та здоров’я.
Коротко про традиційні дійства на Щедрий вечір та свято Святого Василя читайте далі і приходьте за книжками до бібліотеки.
У релігії цього дня вшановують пам'ять преподобної Меланії.
Після прийняття християнства на Русі віруючі почали вшановувати 13 січня пам'ять преподобної Меланії Молодшої. З історії відомо, що жінка жила в ІV-V століттях. Народилась Меланія в сім’ї римського сенатора. Коли батьки померли, вона успадкувала величезне багатство.
Вони розпродують своє майно і на ці кошти опікуються бідними, вдовами, дітьми-сиротами. Меланія заснувала декілька жіночих та чоловічих монастирів. Свято Маланки — покровительки молодих дівчат — увійшло в календар українців десь у середині ХІІІ століття. Більш того, самі святкування та обряди асимілювали із язичницькими різдвяними обрядами, пов’язаними із богинями домашнього вогнища і опікунками жінок.
Традиції та обряди українців: На святковий стіл обов’язково збирається вся сім’я в чистому і новому одязі. Родиною молилися, сідали за стіл, приготувавши дев’ять основних страв, відмінних за своїм складом у різних місцевостях, але обов’язково була присутня щедра кутя, пироги та узвар. Пироги на Щедрий вечір пекли у печі (з м’ясом, яйцями та цибулею, з капустою та картоплею) або смажили на олії. У великі миски їх накладали гіркою як символ достатку родини. У цей вечір господині готували на стіл ситні і багаті частування: ковбаси, свинину, вареники, холодець, млинці. В цей день не бажано готувати рибні страви, оскільки щастя та достаток може поплисти геть з дому. А от м’ясні страви, а особливо зі свинини символізують добробут.
Далі родина вечеряла, приймала щедрівників великих і малих, вітала з іменинами Меланок, в ХІХ — на початку ХХ століття в Україні це ім’я дуже популярне, і опівночі зустрічала Старий Новий рік, бажаючи одне одному щастя, здоров’я на многії літа.
Після заходу сонця напередодні новорічного свята вечірні «обходи» Маланки проходили під акомпанемент щедрівок, величальних пісень, основним змістом яких було прославляння господаря, господині і побажання всіх благ. Відбувалось і перевдягання — маскування, або рядження, коли хлопець переодягався в молодицю — Маланку. Їй зазвичай густо малювали брови, буряком натирали щоки, одягали спідницю, але так, щоб ще виглядали й голі ноги… Створювали такий собі комічний образ неумілої господині, яка все робить не до ладу.
Під кінець Щедрого вечора Маланці пропонували відпочити і відшукували Козу, яка десь «забарилася». Коза з’являлася на першому плані, а їй співали: «Го-го-го, Коза, го-го білая, го-го сірая, ой розходися, розвеселися по всьому двору, по веселому. Де Коза ходить, там жито родить, де не буває, — там вилягає, де Коза ногою, — там жито копою, де Коза рогом, там жито стогом. А в нашій Михайлівці всі хлопці стрільці: стрелили Козу в праве вушко, в самоє сердушко, тут Коза впала, нежива стала. Ой, встань, встань, Козонько…» Оживання кози знаменувало собою оживання навесні ниви, садів, пасовищ, природи.
Молодь всю ніч щедрує, а дівчата займаються ворожінням.
Сни, що сняться у ніч з 13 на 14 січня, вважаються віщими. Тому необхідно прислухатися до своїх снів.
Щедруємо-віншуємо, щоб ваша хата була багата, щоб панували в ній мир, злагода, щоб були усі здорові…
Морозець за щічки нас ой щипає.
Та дзвінка щедрівочка зігріває.
Ми вам щиро на щебечемо любо-щиро
І дощів, і радощів, щастя й миру!
Звечора хлопці готують суміш із добірного зерна і насипають у рукавиці, аби на завтра рано-вранці іти засівати. Перше полазники засівають у себе вдома. Розкидаючи по хаті зерно, віншують:
Сію жито і пшеницю, Най зародить лан пашницю. З Новим роком йду до хати, Що вам маю побажати? Зичу вам усіх гараздів І у хаті, і у ґражді. Зичу урожаю в полі, Статків в хаті і в стодолі.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями.
Поет народився 6 січня 1898 у м. Дебальцеве. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, людина непосидюча й різнобічно обдарована, змінив багато професій: вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Поет пишався, що предки батька з французів на прізвище де Соссюр — дід так і підписувався.
У роду матері – Антоніни Дмитрівни – були євреї, українці, серби, її дівоче прізвище угорське — Локотош.
Природа наділила Володю дивним сприйняттям світу. Рано, ще до школи, відчув магію любові — "солодке й страшне захоплення" закоханість.
Двадцятилітнім Сосюра вступив до гайдамацького полку УНР. Тоді на Донбасі більшовики та червоногвардійці були всім чужі, як і німці. Хлопці-шахтарі записувалися в козаки. "Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами – оселедець, погони та шлик". Пізніше В Сосюра згадував, як вони з Євгеном Маланюком крали яблука в саду у Петлюри.
Усю війну Володька був закоханий у молоду синьооку польку Констанцію, за яку козак-суперник мало не зарубав Сосюру. За ту війну він двічі міг бути зарубаний і двічі розстріляний: і денікінцями, і більшовиками. Сосюра перейшов до більшовиків у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії 1920-го в Одесі. Полк ходив під синьо-жовтим прапором, бо тоді більшовики ще боялися українців.
Першу книгу Сосюри 1919 року видав власним коштом його командир, отаман Волох. Коли 1921 року Володимир прийшов до харківської газети "Вісти", там скаржилися, що доводиться друкувати "різну їрунду". Він сказав: "Не треба їрунду, друкуйте мене!" І приніс написану за ніч поему "Червона зима", що потім стала хрестоматійною. Панянки казали, що в нього "одухотворене лице бандита" й не вірили, що він нікого не вбив на фронті. Чоловіки тих дам теж боялися Володимира: думали, в нього є револьвер. А ще він любив красу. Втім крім краси, він не вмів нічого любити.
Сосюра був трохи містиком. А чим ще можна пояснити його традицію призначати побачення на кладовищі? Коли він призначив побачення "мрійній та ніжній" Наталі Забілі на цвинтарі, поетка замість себе послала чоловіків Саву Божка й Івана Кириленка. Тільки ті побоялися йти - думали, що у Сосюри є зброя.
Перше побачення Вірі Каперівні Берзіній, колишньому політруку червоноармійського ескадрону, Сосюра теж призначив на цвинтарі. Коли вони цілувалися, поруч гробарі почали копати могилу. Їй присвятив знамените "Так ніхто не кохав". Вони одружилися з Вірою у 1922 р., мали двох синів Олега та Миколу. А любов таки вмерла від шовіністичних поглядів дружини:
Ми з тобою зійшлися в маю,
ще не знав я, що значить ідея.
Ти й тоді Україну мою
не любила, сміялася з неї.
Через кілька літ його жінкою була поетеса Олена Журлива, в яку був закоханий і Павло Тичина. Коли багато українських письменників, друзів Сосюри, вже сиділи або були знищені режимом, він утік до Ленінграда, працював там токарем. До Донецька теж тікав — там усі свої, не продадуть петлюрівця.
Але там його підстерегла прекрасна катастрофа: Сосюра зустрів синьооку Марію Данилову. Вона була на 12 літ молодшою, закінчила балетну школу в Києві. У 1931 р. вони одружилися. 15 січня 1932 року народився син Володимир. Життя їхнє було бурхливо-скандальне. Сучасники вважали, що Марія — "сущий диявол", що вона не любить Володимира. Справді, сімейні сварки вибухали часто й гучно. Не раз Марія виривала з рук чоловіка книжку зі словами: "За це тобі гроші не платять! Сідай – і пиши!".
І от збірочка "Серце", знищена й засуджена. У чому тільки не звинувачували Сосюру: від антирадянщини до порнографії, цитуючи:
Ночі йшли похоронні як дзвони,
Дні ішли, як ножі, як вогні...
Раз найшов я твої панталони...
Передерті, холодні, брудні....
На засіданні Спілки дуже несміливо заступилася Наталя Забіла, а єдиний, хто відстояв - циган Володимир Зорін, який ходив разом із Володимиром "на зальоти".
Драматично закінчився скандал із дружиною Івана Кулика: вона посприяла, аби поет потрапив на Сабурову Дачу. І народився сумний жарт: "Божевільний Сосюра пише вірші краще, ніж нормальний Кулик". Але перебування на Сабуровій Дачі, мабуть, і врятувало поета. Він, доведений до відчаю, написав листа Сталіну: "В 1934 году меня исключили из партии как зоологического националиста, а я не мыслю жизни без партии." А в кінці листа: Ты мое единственное спасение и прибежище. Отец! Спаси меня!!!" Цього листа прочитала дружина - Марія Гаврилівна - й уклала до конверта довідку із психлікарні. Відповідь не забарилася, а в ній рукою Сталіна: "Восстановить в партии. Лечить".
Як анекдот ширилися бувальщини, що 1936 р Сосюра з Рильським були на декаді у Москві. Сосюра у готельному номері писав голяка, коли завалив гурт і сказали, що Тичина його образив. Поет у чому був подався розбиратися.
А дома... можливо, то було комуністичне кохання, бо інакше буде незрозумілим усе інше, що сталося з ними. У 1942 р. Сосюра дізнався, що Марія, як агент НКВС мусила доносити на нього та його знайомих, однак не покинув її.
1948 року Марія написала листа голові СПУ О. Корнійчуку. Зізналася, що завербована з 1941 року і змушена "по службі" бувати на явочних квартирах, а люди думають про неї бозна-що. І вона просить Корнійчука якось "розвіяти ці плітки". Можливо, жінка просто не витримала. Корнійчук відніс листа "куди слід". У 1949 р. Марію Сосюру засудили на 10 років за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Із Сосюрою вона розлучилася ще до арешту.
Доки Марія сиділа в таборах, поета, лауреата Сталінської премії цькували за вірш "Любіть Україну!" Через рік по смерті Сталіна Марія повернулася. Казали, що з вокзалу додому Сосюра ніс її на руках. У 1955 р. вони знову офіційно одружилися. Марія пережила Володимира на 30 літ, померла 1995 року.
Кажуть, академік Глушков, батько української кібернетики, вірші Сосюри міг годинами читати напам'ять. А як артистично поему "Мазепа" (присвячену українському гетьману), "Третя рота", вірш "Два Володьки" напам'ять читав В'ячеслав Чорновіл.
Володимир Миколайович 6 січня відзначив свій 67-й день народження і 8 січня офіційно: помер під час другого інфаркту.
В нашій бібліотеці представлена виставка присвячена дню народження Володимира Сосюри.
Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдвяна легенда Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.
Історія свята Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.
Традиція різдвяного святкування Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив).
Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.
Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.
По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.
Коляда Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток.
Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат.
В бібліотеці представлена виставка книжок, присвячена українським традиціям святкування Нового року та Різдва.
1 січня Україна відзначає день народження свого національного героя - Степана Андрійовича Бандери. Бандера залишається ворогом номер 1 усієї російської влади, головним антигероєм російської пропаганди.
Чому Бандера досі лякає росіян і вже майже століття залишається для українців символом боротьби за незалежність? Чому він досі не просто один із персонажів нашого минулого, чому досі у вирі історії та на передовій боротьби?
Бандера народився в 1909-му, тобто ще до Першої світової. Події тієї війни, а згодом української революції 1917–1921 років, стали частиною його дитинства і безперечно вплинули на нього. Бандера належав до покоління тих, хто в силу свого віку не встиг взяти участь в українській революції, але не бажав миритися з її поразкою, прагнув реваншу в боротьбі за свободу. Вони не критикували попередників, а вирішили присвятити життя завершенню їхньої місії. Так в історії з’явилося ціле покоління революціонерів. Для них головною самореалізацією стало створення незалежної України. Роман Шухевич, Олекса Гасин, Василь Кук, Катерина Зарицька, Михайло Колодзінський, Ірина Тимочко-Камінська, Василь Галаса та тисячі інших яскравих людей, які зробили неймовірне. Змусили у роки Другої світової війни рахуватися з українським чинником навіть найбільш потужних гравців. Змусили обидва тоталітарних режими — нацистський та комуністичний — відчути силу українського опору.
І навіть на цьому яскравому фоні Бандера вирізнявся. По-перше — організаційними здібностями. Очоливши ОУН в Західній Україні, він зробив її головним інструментом українського визвольного руху. По-друге, персональна сміливість перетворила його на легенду ще в дуже молодому віці. Відомим на цілу Європу лідер українських націоналістів став, зустрівши смертний вирок у Варшаві вигуком: «Слава Україні!». Йому було 25.
Допоки він сидів у в’язниці, за її мурами уже звучали народні пісні про нього. Українці, нищені терором чужинців, принижувані, прагнули такого героя: молодого, незламного, здатного чинити спротив. Такого, якими більшість із них не змогли стати, але потребували знати, що такі українці є. Смертний вирок замінили на довічне ув‘язнення. Але в 1939 році держава, яка засудила його на вічну тюрму, сама перестала існувати. Бандера знову включився в роботу ОУН. Саме під його керівництвом розгорнуто військовий напрям, результатом чого стало створення Української Повстанської Армії. В кінці 1942-го українці сформували УПА, один з наймасштабніших рухів опору часів Другої світової На цей момент Бандера вже знову був у неволі — цього разу в нацитському концтаборі Заксенгаузен. Нацисти ув’язнили його, коли Бандера відмовився на їх вимогу відкликати Акт відновлення української держави 30 червня 1941 року. Окупанти не бажали бачити незалежної України, тому почали ліквідацію усіх, хто ставив собі таку мету. Тисячі українських націоналістів були вбиті чи ув’язнені протягом 1941–1942 років, але нацисти не змогли зламати українського опору. Через лави повстанської армії пройшло понад 100 тисяч вояків, за підтримку повстанців вороги репресували понад півмільйона українців. Бандеру тим часом утримували в концтаборі. Нацисти могли вбити його кожної миті, але не зробили цього, бо думали скористатися ним політично. Але — ні. Бандера відкинув всі пропозиції співпраці, які йому висунули напередодні кінця Третього Райху.
Після війни він залишився на еміграції, розгорнув роботу Закордонних частин ОУН, які охопили Західну Європу, США, Канаду, Південну Америку, Австралію. Небезпеку, яку для них несла робота Бандери, чітко розуміли в Кремлі. Тож розпочали полювання. Врешті один із замахів кілерів КГБ вдався у 1959 році. Але фізична ліквідація Бандери не змогла зупинити поширення його образу як символу визвольного руху. Навпаки — адже Бандера загинув у боротьбі.
Завдяки українським організаціям в світі уже всі знали про українців та нашу боротьбу за свободу. Тому коли в 1991-му Україна врешті відновила незалежність, почалася хвиля світового визнання української держави. Парадоксально, але до перетворення Бандери у символ українського визвольного руху доклалася й ворожа радянська, а потім російська пропаганда. Після Другої світової бандерівцями стали не лише українці, але й представники народів Балтії, Кавказу та взагалі будь-хто, здатний піднятися проти Кремля.
Нині Москва протистоїть не тільки вільній Україні, а й небезпечним для неї антирадянським настроям. Бо саме ці настрої є найбільшою загрозою для путіна. Тому Кремль досі боїться Бандеру. Бандера — це про те, що українці чинитимуть опір навіть у здавалося б безнадійній ситуації. Бандера — це про величезний потенціал опертя на власні сили, потенціал, який нині в основі успішного спротиву російській агресії, який міняє геополітичне становище України в світі. Бандера — це про гру в довгу, про віру в людей і їхню снагу відстояти свободу. Бандера — це про смерть російської імперії і перемогу України.
Кадиров дуже хоче зустрітися з Бандерою. Збройні сили України можуть організувати цю зустріч. Це може навіть бути зустріч на трьох із путіним, такий собі самміт.
Новий рік - одне з найдавніших свят. Його зустрічають практично в кожному куточку світу.
Незважаючи на те, що це міжнародне свято, Новий рік у різних країнах зустрічають по-різному. В одних містах новорічне святкування схоже з українським, але є країни, в яких святкування відрізняється від звичного стилю часом року і традиціями. Пропонуємо цікаву прогулянку по різних країнах світу аби дізнатися, як відзначають Новий рік і які є традиції у інших людей.
У багатьох країнах Новий рік відзначають в ніч з 31 грудня на 01 січня (за григоріанським календарем). Його символом є прикрашена іграшками та гірляндами ялинка, ароматні цитрусові, шампанське і загадування бажань у новорічну ніч.
А чи знаєте Ви, як зародилася традиція встановлювати в будинку ошатну ялинку? В давні часи існувало повір’я, що рослини з голками (колючі) оберігали житла та проживаючих в них людей від злих духів. Люди були впевнені, що такі рослини заселяли виключно добрі духи, які могли захистити будинки людей від негативних впливів і чорної енергетики.
Новий рік в Україні
Україна має багато різних традицій, але цей Новий рік особливий. Він покладе за основу під бій годинника загадувати одне бажання на всю країну: "МИР, злагода і процвітання для всієї України і для кожного українця"
Новорічні традиції Чехії
Чехія - країна наповнена легендами. Місцеві жителі дуже люблять розповідати цікаві історії з минулого, збираючись великою компанією за святковим столом. Головними стравами Нового року (Сельвестра) є запечений короп, хрін і сочевиця, як символ успіху і процвітання в новому році. А ось готувати птицю заборонено, щоб вона на своїх крилах не забрала благополуччя. З солодощів чехи випікають булочки з корицею, ванільні ріжки і імбирні пряники. Господині печуть їх за старовинним рецептом, а потім пригощають гостей і перехожих на вулиці.Щасливе новорічне число для чехів - 9. Саме така кількість страв має бути приготовлена. За святковим столом також має бути 9 чоловік. Тоді щастя в новому році гарантовано.
Щоб життя було безбідним, люди наповнюють кишені одягу грошима.
Барборки - гілочки черешні, зрізані 4 грудня, обов'язковий елемент свята. Якщо барборка зацвіте перед Різдвом, то сім'ю чекає благополуччя в новому році.
В Чехії старовинні новорічні традиції переплітаються з сучасними. Тут також встановлюється і вбирається ялинка, запускаються грандіозні феєрверки, розспівуєтсья шампанське в новорічну ніч (з 31 грудня на 1 січня). Але замість Діда Мороза і Святого Миколая до дітей поспішає Св. Мікулаш, який також носить червону шубу і червону шапку.
Збереглася в Чехії давня традиція дарувати листівки на Сельвестр. Раніше це були саморобні «посипані» листівки, зараз же їх часто замінюють на електронні. Але в будь-якому випадку вони містять красиві привітання, веселі картинки або спільні фото. В комплекті може йти саморобний ангел і бочонок пива - це також традиційні чеські подарунки.
Новорічні традиції Італії
Італійці з нетерпінням чекають Нового року Capodanno (Каподанно) і починають готуватися до нього заздалегідь. Як і в інших народів, у них також є незвичайні традиції зустрічі новорічної ночі, яких італійці намагаються дотримуватися, щоб наступний рік був вдалим.
Найвідоміша італійська традиція кидати з вікна будинку старі речі. Чим більше непотрібних речей буде викинуто, тим щасливіше стане наступний рік. Подейкують, що зараз цей новорічний звичай потихеньку відмирає, а от що насправді популярно, так це облачення в червоний колір. Жінки, чоловіки, діти, старики одягаються в улюблений колір італійського Діда Мороза - Боббо Натале.Ще одна цікава новорічна традиція в Італії - з'їдати ягоди винограду. Чим більше вдасться їх з'їсти, тим багатшою буде людина у новому році. У Римі прийнято в новорічну ніч стрибати з моста в річку Тібр. У Венеції - обмінюватися поцілунками на площі Св. Марка під дзвін годинника і гуркіт феєрверків. Прекрасне привітання зі святом, чи не так?
Новорічні традиції Данії
Свято Нового року у Данії проходить дуже весело. Слідуючи прадавньою традицією, в новорічну ніч всі жителі вбираються в кумедні шапочки, а святкові столи прикрашаються ріжками і кульками.
Найсмішнішою традицією данців є биття посуду під вікнами сусідів, друзів або родичів. Цікаво спостерігати, як з усіх сторін летять осколки битих тарілок і чашок. Чим більше на наступний день буде осколків, тим щасливішим буде новий рік.А чого варта гра в згортки. Данці приходять в гості зі згортком, в який упакований подарунок, але так, щоб не можна було здогадатися, що саме в ньому лежить.
Гравці кидають кістки і той, кому випаде шістка, забирає собі будь-який подарунок. Гра продовжується до тих пір, поки не подзвонить заведений будильник. Якщо згортки закінчилися, а годинник не продзвенів, тоді починається найцікавіше - відбирання подарунків.
Новорічні традиції Аргентини
Традицією зустрічі Нового року в Аргентині є викидання з вікон старої макулатури. Після новорічної ночі на вулиці можна спостерігати цікаве видовище. Асфальт повністю покритий шаром непотрібного паперу. Це була б найулюбленіша традиція офісних співробітників у всьому світі.Вважається, що якщо в переддень Нового року аргентинцеві обійти навколо житла з валізою, то наступний рік пройде в пригодах і поїздках.
Новорічні святкування у Китаї
Серед усіх народів світу китайський Новий рік найяскравіший. Це свято означає завершення зими і початок весни. Програма святкування Нового року велика, а кожна дія має своє символічне значення. Найяскравіший момент - хода новорічних ліхтарів. Так китайці освітлюють шлях нещасть, щоб вони не заблукали і пішли з майбутнього року.Китайці святкують Новий рік цілу ніч. Ніхто не лягає спати, щоб не пропустити своє щастя. Ця традиція називається «оберігання року».
Німецькі новорічні традиції
Напередодні Нового року німці заготовляють собі стілець або стіл, щоб під бій годинника залізти на нього і, як кажуть «зістрибнути» в новий рік. Перед Новим роком (ввечері 31 грудня) у Німеччині прийнято гадати на розтопленому свинці. Спеціальні фігурки кладуть в ложку і тримають її над вогнем свічки, поки свинець не розтане. Потім його виливають у воду і дивляться, яка фігура утворилася. Троянда або зірка - найкраще прогноз обіцяє любов і удачу Щоб приманити удачу в новому році німці купують або виготовляють маленькі талісмани у вигляді листочків конюшини, божих корівок, свинок або сажотрусів.
Свято Нового року у Франції
Новорічні традиції у Франції найромантичніші. Одна з традицій - спалювання новорічного поліна (Буш де Ноель). Для святкування вибирають найкрасивіший шматок дерева. У святковий день його урочисто заносять у приміщення, поливають маслом і вином, а потім спалюють у каміні. Під час цього всі члени сім'ї читають молитву. Після того як поліно догорить, необхідно взяти собі кілька вугільків і зберігати цілий рік. Це неодмінно принесе удачу!
Багато років французи дотримувались цього звичаю, зараз же спалювання часто замінюють на випікання торта у вигляді поліна. Звичаї предків збережені, але підхід більш сучасний..Найприємніша частина свята - подарунки. 1 січня нового року всі починають поздоровляти один одного і обмінюватися подарунками. Але, напевно, така традиція є у багатьох народів світу.
Новорічні традиції Австралії
З-за відсутності снігу і ялинок в Австралії, новорічні свята проходять дуже незвично. Тут унікальні Діди Морози. Вони з'являються не на санях з оленями, а на спеціально прикрашеному серфі, дотримуючись при цьому всіх найдавніших традицій. В образі в будь-якому випадку присутня біла борода і червона шапочка.
Перед Новим роком австралійці збираються галасливими компаніями в центрі міста, веселяться, дивляться салюти, спілкуються до півночі. Потім йдуть додому, і лягають спати. Святкувати цілу ніч, слухати бій курантів - такої традиції у них немає.
Свято Нового року в Бірмі
Новий рік в Бірмі святкується в літній час року. Тому замість хороводів жителі влаштовують фестиваль води. Це найвеселіший з усіх свят у році. При зустрічі люди виливають один на одного воду з ємності, підтримуючи стару новорічну традицію. В цей день ображатися не можна, адже цей ритуал означає побажання всього найкращого.
Новорічні традиції Болгарії
Обов'язковий символ болгарського Нового року кизилові палички. Новий рік починається з того, що 1-го січня всі б'ють один одного заздалегідь заготовленими паличками і вимовляють привітання.В Болгарії потрібно ненадовго вимкнути світло з останнім ударом курантів. Протягом 3-х «темних» хвилин можна цілуватися і вітати один одного.
Традиції зустрічі нового року в Греції
Новий рік в Греції святкують з усім розмахом. Господині готують традиційні страви (смажене порося з картоплею), купують подарунки і ходять один до одного в гості. Новий рік не обходиться без ворожінь. Незаміжні дівчата кладуть в головах шматок пирога (василопиту).
У цілому, зустріч Нового року у греків не відрізняється від української, але є нові цікаві традиції. Так 1-го січня глава сімейства бере великий стиглий гранат, виходить на вулицю і кидає його об стіну будинку. Чим сильніше розлетілися зерна, тим щасливіше буде рік у господарів будинку.
Ще одна цікава грецька традиція класти камінь перед дверима сусіда. Чим більше камінь, тим багатшим буде сусід, і наступний рік буде благополучним.
Традиції святкування Нового року у Бразилії та Індії
Свято Нового року у Бразилії - суміш прекрасного карнавалу і ритуалу поклоніння богам. На пляжах проходить вогняне шоу, а навколо величезної плаваючоїх ялинки запускають салюти. Крім цього, в цей день жінки в красивих довгих сукнях запаливают свічки на пляжі і пускають пелюстки квітів по воді.Не менш красиві обряди свята проходять в Індії. Жителі прикрашають одяг різними кольорами, а будівлі кольоровими прапорами. На даху будинку підпалюють вогні. Дуже красиве видовище. Подарунки кладуться не під ялинку, а на спеціальний піднос.
Новий рік - це час чудес і загадування бажань. Щоб вони здійснилися, жителі всіх країн напередодні свята дотримуються найнеймовірніших традицій.
Спробуйте щось нове і ви. Нехай свято Нового року запам'ятається надовго.
31 грудня 1596– народився Петро Могила - український політичний, церковний і освітній діяч, архімандрит Києво-Печерського монастиря, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі.
Петро Могила був вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Батько хлопця загинув. Мати разом з сином мусили покинути Молдавію та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі. Освіту Петро Могила розпочав здобувати у Львівській братській школі, а продовжив у навчальних закладах Польщі, Голландії, Франції. Він володів грецькою та латинською мовами і досить швидко опанував богословську науку.
Він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській та Хотинській битвах.
Він прагнув, щоби молодь отримувала гідну богословську освіту, а тому за власний кошт відправляв її вчитися за кордон. А вже восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив богословську школу – за зразком єзуїтських колегій.
Коли йому виповнилося 30 років, Петро Могила стає архімандритом Печерської лаври.
Перебуваючи на цій посаді він займався видавничою справою – за п’ять з половиною років з друкарні Печерської лаври вийшло понад 15 видань. Також він видав власні праці, перекладені з грецької мови.
В 1632 році, став київським митрополитом.
Захист православ'я в той період був захистом національних прагнень українського народу. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з-поміж ченців і духовенства.
Зусиллями Петра Могили реставровано святу Софію в Києві, яка на той час була напівзруйнована і впродовж багатьох століть занедбана. Він реставрував церкву Трьох Святителів, і церкву Спаса на Берестові.
Петро Могила мав найбільшу та найкращу бібліотеку у Польській державі.
Перед смертю Петро Могила склав заповіт, згідно яким більша частина майна та бібліотека мала перейти школі, яку він заснував.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
