Правова подорож

10 грудня до Дня прав людини у бібліотеці № 11 відбулася правознавча година.

Декларація прав людини стала першим світовим документом, який сформулював положення про права людини. 

У далекому 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала усім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році цією ж організацією було прийнято Загальну декларацію прав людини. 

У цьому документі задекларовано наступні принципи: рівність людей: 

• усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; 
• право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; 
• заборона рабства и работоргівли; 
• заборона катувань або жорстокого поводження; 
• право кожного на правосуб’єктність; 
• рівність усіх перед законом; 
• право на звернення до суду; 
• заборона самовільних арештів; 
• презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; 
• право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; 
• право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; 
• право на свободу переконань;
•  право на мирні збори; 
• право на участь в управлінні громадськими та державними справами; 
• право на працю тощо. 

Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Процес формування прав людини пройшов довгий шлях свого розвитку, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру. 

Уривок з виступу Генерального секретаря ООН: "Освіта в галузі прав людини — це значно більше, ніж просто урок в школі або тема дня; це процес ознайомлення людей з механізмами, які їм необхідні для того, щоб жити в умовах безпеки та з почуттям гідності. У цей Міжнародний день прав людини давайте докладемо спільних зусиль по формуванню та вихованню в майбутніх поколіннях культури прав людини, сприяння торжества свободи, зміцненню безпеки та миру у всіх країнах»". 

В останнє десятиліття День прав людини проходить кожен рік під певним гаслом, серед яких: «Людська гідність та справедливість для всіх нас», «Недискримінація», «Правозахисники в усьому світі, що борються за викорінення дискримінації», «Вшановуємо права людини!», «Мій голос має значення», «20 років боротьби за ваші права», «Права людини 365 днів в році», «Борись за чиїсь права сьогодні!» та інші.

Голос української землі

В бібліотеці 05 грудня 2018 року з нагоди 140-річчя від дня народження  українського письменника, поета та драматурга Олександра Олеся проходила година інформації.

  “Як жити хочеться!..”

Як жити хочеться! 
Несказанно, безмірно…
Не надивився я ні на зелену землю,
Ні на далекі сині небеса.
Я не наслухався ні шуму рік широких,
Ні шелесту лісів дремучих, темних,
Ні голосу пташок, що вихваляють світ.
Я все життя горів на огнищі людському,
Я все життя неначе був розп’ятий
За злочин чийсь на вічному хресті.
Я все життя збирався тільку жити,
Дивитись, слухати і пити
Нектар із келиха краси…

1919

Олександр Іванович Кандиба (справжнє ім'я Олександра Олеся) народився 5 грудня 1878 р. на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область), у родині дрібного службовця, який походив із чумацького роду. 

Олександр навчався в хліборобській школі. 1903 р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. У цей час він розпочав літературну діяльність. 1907 р. побачила світ збірка поета «З журбою». 1909 р. в Петербурзі вийшла друком друга збірка, що дістала назву «Поезії. Книга II», а згодом у Києві було видано «Книжку третю».  

Молодий поет захоплювався музикою: грав на арфі, лірі й кобзі. 1911 р. Олесь переїхав до Києва й зосередився на творчо-видавничій праці. 1913 р поет побував в Італії, під враженнями від цієї країни він написав низку віршів з морськими мотивами («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась» та ін.).  

1919 р. Олександр Олесь емігрував з України. Поет мешкав у Відні, а з 1923 р. й до кінця життя – у Празі. Збірки, написані в еміграції: «Чужиною» (1919), «Поезії» (1931), «Кому повім печаль мою» (1931), насамперед перейняті мотивом ностальгії. Не обминув поет і болісну тему Голодомору 1921-1922 рр. (цикл «Голод»), створив також низку іронічно-сатиричних відгуків на емігрантське життя: збірка «Перезва» (1921). Чимало творів Олесь написав для дітей. Це вірші, віршовані казки і п'єси – «Злидні», «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси», «Водяничок» та ін.  

Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 р., похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.  

" Олександр Олесь – найпопулярніший український лірик початку XX століття. У його особі Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка". 

Михайло Грушевський 

"Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образністю, музичним ладом народної пісні, динамічно визрівало до вершин бездоганного словесного інструментування. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси поезій Олеся". 

Микола-Жулинський 

Свято для тих, хто не “здається”

03 грудня у бібліотеці №11 до Міжнародного Дня людей з інвалідністю проходив урок толерантності.

 

Відзначають Міжнародний День інваліда в першій декаді грудня. День було засновано в 1992 році Генеральною Асамблеєю ООН. Традиційні заходи Дня людей з обмеженими можливостями присвячуються висвітленню й вирішенню їхніх нагальних проблем.

За оцінками Світового банку 20% найбільш бідних верств жителів Землі є людьми з обмеженими можливостями і вимагають до себе особливої уваги. Загальна поширеність офіційно зафіксованої інвалідності в світі вже становить приблизно 10%, проте тільки на 2016 рік у світі налічувалося понад один мільярд людей (15 відсотків населення), які страждали різними формами інвалідності за медичними показаннями і критеріями ВООЗ.

Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або не можливо самостійно подбати про себе залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Не дивно, що в давні часи і навіть аж до сучасної історії у людей, яких ми зараз відносимо до категорії - люди з інвалідністю, було дуже мало шансів на виживання взагалі. Це страшна правда - завжди і у всі часи турбота про людей з інвалідністю в основному трималася на щирій добрій волі окремих людей. Які шанси сучасних людей з інвалідністю на благополучне виживання без сторонньої допомоги зараз? Шанси не змінилися, їх просто немає.

Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними людьми, як і всім нам. Ми всі рівні перед Богом.

Сучасне суспільство нарешті вирішило зробити крок до власної цивілізованості. Не можна не відзначити, що ті заходи, які були вжиті з боку офіційних державних структур багатьох країн, громадських організацій і громадянської позиції не байдужих до проблем інвалідів людей, принесли в нашу цивілізацію ті ноти надії, які раніше просто ігнорувалися. В кінці двадцятого сторіччя, з 1983-го по 1992-й рік, Організацією Об’єднаних Націй було проведено своєрідне «Десятиліття людей з інвалідністю». Час, у який наше суспільство постаралося дати собі відповідь, знайти себе в цій проблемі. Результати цього пошуку дали позитивні результати. Про проблеми людей з інвалідністю заговорили, питання перевели в площину активних практичних рішень, права людей з інвалідністю почали закріплювати на законодавчому рівні. Робота прийняла системний характер. 

На своїй 47-й сесії у 1992-му році Генеральна Асамблея ООН в спеціальній резолюції № A/RES/47/3 проголосила щорічну подію всесвітнього масштабу - 3-е грудня стало датою Міжнародного дня людей з інвалідністю. Цілі цього Дня були виражені окремою резолюцією № A/RES/47/88, прийнятої на тій же сесії. Заходи, до яких в цей День закликає всі країни ця шановна міжнародна організація, повинні бути спрямовані на інтеграцію людей з інвалідністю у життя нашого суспільства. 

На Майдані сотню днів стояли Боролись за свободу, волю, честь

21 листопада в бібліотеці пройшла інформаційна година та тематична виставка присвячені Дню Гідності та Свободи.

День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом Президента Віктора Януковича. 

13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи. 

Встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України Петра Порошенка № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

Дослідник народної творчості

19 листопада в Бібліотеці 11 відзначали 180 років від дня народження українського письменника  І.С. Нечуя-Левицького(1838-1918). 

Ми всі діти однієї планети

15 листопада в бібліотеці відзначався День толерантності. Відбулася бесіда-обговорення присвячена питанням терпимості, взаєморозуміння та почуттю поваги до людини незалежно від її відмінностей.

Міжнаро́дний день толера́нтності — свято, яке відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 році за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, сексуальної орієнтації, етносу або кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього. 

Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм. У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини, і, якщо це необхідно, розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей. 

До цього положення варто додати, що ратифікація документів та створення законодавства це лише так звана «матеріальна» умова для формування реальної толерантності в суспільстві. Сьогодні, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, наша держава та суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність — це ознака нашого життя. 

Навчання починається з дітей, яких варто вчити не просто бути «такими як всі», а, поважаючи інших, висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію. Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів ООН.

Живе мова – житиме народ, як національність

08 листопада у бібліотеці 11 відбулися голосні читання до Дня української писемності та мови.

   День украї́нської писе́мності та мо́ви — свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемностіКирила і Мефодія.
   Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».
  У День української писемності та мови за традицією:

• покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю; 
• відзначають найкращих популяризаторів українського слова; 
• заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою; 
• стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн із 20 країн світу. 
• Також існувала традиція 9 листопада, коли батьки відводили дітей в школу, а потім йшли до церкви: поставити свічку перед образом Нестора-літописця і помолитися, щоб він допоміг дитині в навчанні. 
• У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано з 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.”

Панас Мирний

І вела солдата козацька слава Визволяти Київ із ярма

    06.11 в бібліотеці №11 відбулася година пам'яті присвячена Дню визволення Києва.

   Битва за Київ (1943) — великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту, що відбулась у період з 3 по 13 листопада 1943 року. У радянській військовій історії відома як Київська наступальна операція. З радянського боку в бою брали участь війська Першого українського фронту під командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада. У ході операції Києвом заволоділи солдати РСЧА.

   Наприкінці вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту вийшли до Дніпра в районі Києва, форсували його і захопили на правому березі два плацдарми: на північ від міста — на лінії Лютіж — Вишгород і південніше — у районі Великого Букрина. Наступ радянських військ, початий за директивою Ставки 12-15 і 21-23 жовтня з Букринського плацдарму військами 40-ї, 27-ї і 3-ї гвардійської танкової армій успіху не мав, тому що незначні розміри плацдарму утруднювали зосередження військ і бойової техніки, а супротивник мав сильну оборону. У той же час війська 38-ї армії, що діяли на напрямку допоміжного удару, дещо розширили Лютізький плацдарм.

   Виходячи з цього, Ставка наказала Військовій раді 1-го Українського фронту перенести головний удар на Лютізький плацдарм, для чого за її вказівкою туди потай були перекинуті 3-тя гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування. 

   1 листопада війська 40-ї і 27-ї армій перейшли в наступ з Букринського плацдарму, що відволікло резерви супротивника. 3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної арміївійська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-тя гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус. У складі радянських військ боролася 1-ша Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода).

   На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. 7 листопада радянські війська визволили Фастів, 12 листопада — Житомир, після чого за вказівкою Ставки війська лівого крила і центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони з метою відбити контрудари супротивника, що почалися 8-15 листопада, а війська правого крила (13-та і 60-та армії) продовжували наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир, Коростень, Черняхів.

  У результаті Київської наступальної операції було розгромлене київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), вигнано нацистських окупантів зі столиці Української РСР і створено в цьому районі стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за Правобережну Україну. Разом з радянськими партизанами бився чехословацький партизанський загін Яна Налепки (Рєпкіна).

6 листопада Києвом оволоділи війська РСЧА.

Здоровий спосіб життя - Хворобам нема вороття

28 жовтня в бібліотеці №11 відбулася бесіда-обговорення на тему здорового способу життя.

Академік Амосов стверджував: "Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх не можна нічим".
Так що таке здоров’я?
Здоров’я – сукупність фізичних, духовних, соціальних якостей людини, що є основою її довголіття і необхідною умовою здійснення творчих планів, умовою високої працездатності, створення міцної сім’ї, народження і виховання дітей.
Здоров’я людини – цікаве й складне явище. Воно завжди привертало і буде привертати увагу не лише дослідників, але й кожну людину. Це поняття таке давнє, що на всіх мовах світу є слово" здоров’я".
Здоров’я – це висока працездатність, гарний настрій, упевненість у собі. Фізичне здоров’я дає гарне самопочуття, бадьорість, силу. Психічне здоров’я дарує спокій, чудовий настрій, доброту, веселість. Соціальне здоров’я забезпечує успішність у навчанні. Але ніщо з цього не дається задарма. Для того, щоб зберегти своє здоров’я, треба докладати неабияких зусиль.
Стан здоров’я людини залежить на 20% від спадковості, на 10% від рівня розвитку медицини, на 20% від стану довкілля, на 50% від способу життя. Тому справедливі є слова: "Ваше здоров’я у ваших руках". Людина біологічно запрограмована на багато більше років життя, ніж відводить собі. Ілля Мечников стверджував: "Людина, яка померла раніше 150 років вчинила над собою насильство".
І так ми, дійсно, чинимо нас собою насильство щоденно. Люди давно переконалися, що на здоров’я впливає безліч чинників, і найголовніший з них – це спосіб життя.
Спосіб життя – це сукупність стійких форм життєдіяльності людини, які визначають її життєвий шлях. Це – сукупність її звичок. Якщо людина з дитинства, з молодих років постійно й наполегливо дбає про своє здоров’я, вона в основу своєї життєдіяльності закладає такі стійкі корисні звички, навички, поведінку, спосіб мислення, сприйняття оточуючих і себе, які й визначають основний її напрямок – шлях здоров’я. Вона обирає здоровий спосіб життя.
Зрозуміло, що для того, аби бути здоровим, потрібно докласти певних зусиль і не набувати шкідливих звичок. Якщо із якихось причин вони вже є, то треба ужити всіх заходів, аби їх позбутися. Звички, які завдають шкоди здоров’ю, життю людини або не відповідають культурним нормам суспільства, в якому живе людина – шкідливі. Найбільш шкідливими звичками, які можуть сформуватись у шкільному віці, є куріння та вживання алкоголю, наркотичних речовин. Саме ці звички згубно впливають на організм, який формується і ще не має належно рівня захисту від зовнішніх і внутрішніх несприятливих чинників, що часом призводять до незворотних процесів здоров’ї людини.

В основі здорового способу життя лежать такі принципи:

1. раціональне харчування;
2. оптимальний руховий режим;
3. загартування організму;
4. особиста гігієна;
5. відсутність шкідливих звичок;
6. позитивні емоції;
7. інтелектуальний розвиток;
8. моральний і духовний розвиток;
9. формування розвиток вольових якостей.

 Раціональне харчування має декілька основних вимог:
Кількість їжі – це стільки, щоб вона забезпечила добові енерговитрати організму;
Якість їжі – правильне співвідношення жирів, білків, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, води;
Правильно організований режим прийому їжі;
Засвоєння їжі – створення приємної обстановки при прийомі їжі.

Життя без насильства

26 листопада в бібліотеці №11 проходила інформаційна година до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства над жінками.

     Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства відносно жінок в 2000 році й запропонувала урядам, міжнародним організаціям і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН - A/RES/54/134. 

     Цього дня в 1961 році в Домініканській Республіці за наказом домініканського правителя Рафаеля Трухильо були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал, які були політичними активістками. 

     Послання Генерального секретаря: 

     «Насильство у відношенні жінок заподіює невимовні страждання, горе сім’ям, від якого страждають і старий, і малий, і доводить громади до зубожіння. Воно не дозволяє жінкам використовувати всі свої потенційні можливості, обмежує економічне зростання і підриває розвиток».