Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов'язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства, хто зненацька опинився сам на сам зі своєю бідою — людей із інвалідністю.
Ділити людей на хворих і здорових — заняття невдячне, тим паче в нашому мінливому світі, де за якусь мить будь-хто може перейти з однієї категорії в іншу.
У 1992 році в кінці Десятиліття інвалідів Організації Об'єднаних Націй (1983-1992 роки) Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів.
В цей день увесь світ солідаризується із людьми з порушеннями здоров'я, задумується над їхніми проблемами, шукає шляхи вирішення. І дуже важливо, що Україна, як європейська держава, бере активну участь у цьому процесі.
На превеликий жаль, кількість людей з обмеженими фізичними можливостями з кожним роком зростає. Причиною цьому є природні катаклізми, техногенні катастрофи, забруднення навколишнього середовища, дорожньо–транспортні пригоди, вроджені патології і хронічні захворювання тощо.
Мета такого рішення цілком очевидна: люди з фізичними або психічними недугами повинні відчувати себе повноправними членами суспільства.
Близько 10% людей, що населяють планету Земля, інваліди. Цифра катастрофічна за своїми масштабами. І, треба визнати, зростає з року в рік. Проблеми інвалідів в кожній державі схожі між собою. Стосуються вони не лише освіти, працевлаштування, а й головною сфери життя - спілкування. Люди з певними вадами ніяково почуваються в колі здорових. Їм здається, що їх намагаються уникати, щоб не образити зайвим словом чи жестом.
У багатьох країнах світу в Міжнародний день інвалідів проходять спартакіади, в яких беруть участь люди з обмеженими можливостями. Вони демонструють не тільки фізичну силу, а й внутрішні резерви організму, намагаючись довести всьому світу, що можуть жити повноцінно, яскраво і насичено.
В Україні близько 3 мільйонів людей - інваліди. І вони вимагають до себе підвищеної уваги. Ліки, продуктові набори, пільги на медичне обслуговування, пенсії і дотації, спеціально оснащений транспорт - це все потрібно людині з особливими потребами. Але не будемо забувати про головне - уваги і розумінні. І не тільки 03 грудня, а постійно..
За роки незалежності України державна політика стосовно інвалідів зазнала кардинальних змін. Принцип соціального захисту інвалідів полягає у створенні для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей, творчого потенціалу.
На сьогодні в Україні за рахунок коштів державного бюджету здійснюється реалізація низки програм соціального захисту інвалідів. Серед них такі, як забезпечення протезно–ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації, спеціальними засобами для орієнтування спілкування та обміну інформацією, спеціальним автотранспортом, санаторно–курортним оздоровленням, виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне та транспортне обслуговування автомобілів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам 1 та 2 групи телефонів, надання матеріальної допомоги, соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів, забезпечення безперешкодного доступу до об'єктів соціальної інфраструктури тощо.
Соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів - пріоритетний напрямок у діяльності управління праці та соціального захисту населення.
З метою професійної реабілітації інвалідів направляють на навчання у Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів , де вони отримують професії перукаря, швачки, соціального працівника, взуттєвика, оператора комп’ютерного набору, молодшої медичної сестри або проходять курс соціальної реабілітації з медичним супроводом. Також молоді інваліди мають можливість безкоштовно отримати освіту у навчальних закладах Міністерства праці та соціальної полытики. Після закінчення навчання працевлаштування інвалідів здійснює районний центр зайнятості.
До проблем людей - інвалідів ,їх незламної волі, прагнення жити повноцінним життям, їх успіхів та досягнень привертає увагу і художня література. Автори дають можливість здоровим людям пам'ятати , про милосердя,а людям з вадами здоров'я, що в світі є місце для кожного.
Наша бібліотека пропонує дещо пригадати, а дещо почитати.
Тарас Шевченко писав у своїх творах, зокрема, про кобзарів – лірників і бандуристів, багато з яких були сліпими. Так, у поемі «Невольник» («Сліпий») розповідається про старого козака, його доньку Ярину і названого сина Степана, який потрапив у полон до турків і повернувся додому кобзарем, втративши зір. Ярина, за сюжетом твору, закохується у Степана і не відвертається від нього, коли дізнається про його сліпоту.
Оригінальний художній твір у жанрі фентезі – «Дика енергія. Лана» українських авторів С. і М. Дяченків. Головна героїня – повністю здорова, проте увагу привертає другорядний персонаж, який, не маючи слуху, гарно грає на барабані. І успішно допомагає головній героїні, разом з іншими товаришами.У сюжеті барабан грає одну з ключових ролей у цьому романі.
Марія Матіос – сучасна українська письменниця. Її найвідоміший роман «Солодка Даруся».
Незважаючи на назву, життя головної героїні солодким не назвеш, вона мала серйозну проблему зі здоров’ям: навіть від думки про солодке у неї починається страшна мігрень. А ще вона не розмовляє, хоч і не німа. І через це люди вважають її ледь не божевільною. Чому так? Про це можна дізнатися, прочитавши роман.
Тетяна Белімова отримала першу премію «Коронації слова» 2014 року в номінації «Романи» за книгу «Вільний світ».
Твір не має лише одного головного героя, бо кожен персонаж і є головним героєм власного життя. У Поліни Терещенко життя те було дуже коротким – лише 15 років доля відміряла через невиліковну хворобу серця. Але дівчинка була талановитою віщункою – настільки талановитою, що змогла передбачати долю і чужим людям, і своїм рідним, а також передбачила багато подій, зокрема початок Другої світової війни.
Марія Семенова «Там, де ліс не росте».
Дія відбувається у чарівному світі. Герой книги «Там, де ліс не росте» належить до народу «веннів». Юнак не може ходити і пересувається на візку, схожому на сучасний інвалідний. Головний герой хоче позбутися прокляття, яке спіткало його плем’я і призвело до його інвалідності, і шукає для цього можливі засоби – відправився у подорож, щоб знайти лікаря чи чарівника або мудреця. Зустрічає хлопець і перше кохання, яке, на жаль, було недовгим.
Маленькій дівчинці Людмилі бути героїнею не довелося. Вона теж має інвалідність, але поруч з нею завжди мама. Яка і стала героїнею оповідання
Людмили Уліцької «Донька Бухари».
Цей твір також не схожий на казку, проте найчарівнішим, на нашу думку, є незламний дух матері – простої жінки, яка подолала все – і зраду чоловіка, і недоброзичливість сусідів – і змогла таки створити доньці умови для життя, достойні з огляду на хворобу дівчини і умови життя в Радянському Союзі.
Володарка ІІІ премії літературного конкурсу «Коронація слова – 2010» в номінації «Романи» Дара Корній – теж не оминула осіб з інвалідністю в своїй творчості. Так, найкраща подруга головної героїні роману «Гонихмарник» має великі проблеми із зором, а батько головної героїні іншого роману – «Зірка для тебе» – пересувається на інвалідному візку. Але в обох випадках зрештою життя цих людей стає успішним – дівчина отримує «чарівний» засіб позбутися сліпоти, а старенького батька виліковують. Родзинкою творів авторки є те, що багато її персонажів мають прототипів з реального життя .
