З переходом на григоріанський календар змістилося на 27 жовтня.
В бібліотеці №11 відбувся захоплюючий історичний екскурс, присвячений важливості української мови!
Мета заходу — підкреслити значення української мови як державної, виховати прагнення передати цей скарб нашим нащадкам та заохотити до спілкування українською.
Ми розглянули розвиток нашої мови та дізналися, чому 27 жовтня — особливий день для всіх нас.
За православним календарем – це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова (хоч авторами першої слов’янської абетки були літописці Кирило та Мефодій). Колись цього дня, віддавали до школи дітей. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися все життя багато, старанно і завжди. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».
Ф — найменш уживаний звук в українській мові
Колись ця буква називалася «ферт», наслідуючи «фиркання» коня. Але чому із цією красивою буквою і звуком так мало слів у нашій мові? Бо звук ф запозичили з грецької. І, виявляється, немає жодного українського слова з буквою ф: факт, телефон, філософія — усі ці слова запозичені. В українських словах на місці, де ніби хочеться вимовити ф, стоять хв: хвіртка, хвала, хвацький, хвилина. Раніше так вимовляли і в запозичених словах: хвабрика, хвігура, хварба. Новий правопис 2019 року узаконив варіативне вживання ф і «т» у словах грецького походження. Тож зараз однаково правильно казати і ефір, і етер. Варто також нарешті розібратися зі словами хвіртка та кватирка: хвіртка — невеликі двері у паркані, кватирка — маленька шибка у вікні для провітрювання, те, що російською — форточка.
Сила м’якого знака
ь — літера, що не має звука. Великої букви «м’який знак» теж немає, бо жодне слово з нього не починається. Колись у м’якого знака був напарник — твердий знак: в українській мові він вживався до 20-го століття, а потім його вилучили, та він залишився в болгарській і російській досі. У чому сила м’якого знака? Вживаємо його лише після семи зубних приголосних, які зручно вкладаються в примовку «Де ти з’їси ці лини?» (д, т, з, с, ц, л, н). У книжці «Чути українською» знайдете ще купу таких простих і дотепних правописних лайфхаків. Але запам'ятайте, що у словах «природно» та «зворотно» м’якого знака ніколи не було і немає.
Вилучення йотації голосних а, у, о (ія, ю, йо) у словах иншомовного походження.
Український алфавіт – це своєрідна мапа культурної самобутності, на якій позначено глибини минулого, динаміку сучасності та мелодію національної душі.
Чи чули ви коли-небудь, як співає алфавіт?
Український алфавіт – це оркестр звуків, де кожна літера – неповторний інструмент.
У мовознавстві існує поняття «ідеальний алфавіт»: це коли кожній літері відповідає певний звук. На жаль, такої абетки у світі немає, проте нам є чим пишатися: українська абетка майже ідеальна — у ній 33 літери і 38 звуків,включаючи 10 голосних та 22 приголосних, а також один нелітерний орфографічний знак, що вказує на апостроф. Отже, є звуки, які не отримали окремої літери. Або колись така буква була, але згодом її з алфавіту вилучили.
У мовознавстві існує поняття «ідеальний алфавіт»: це коли кожній літері відповідає певний звук. На жаль, такої абетки у світі немає, проте нам є чим пишатися: українська абетка майже ідеальна — у ній 33 літери і 38 звуків,включаючи 10 голосних та 22 приголосних, а також один нелітерний орфографічний знак, що вказує на апостроф. Отже, є звуки, які не отримали окремої літери. Або колись така буква була, але згодом її з алфавіту вилучили.
Колись з української абетки навіть хотіли вилучити букву ю. Таку ідею висунув Михайло Драгоманов, але його пропозицію відхилили.
Унікальні літери:
Деякі букви українського алфавіту, такі як Ґ, Є, І, Ї, є унікальними і не зустрічаються в більшості інших слов'янських мов.
Деякі букви українського алфавіту, такі як Ґ, Є, І, Ї, є унікальними і не зустрічаються в більшості інших слов'янських мов.
Свічечка букви Ї
Тринадцятій літері української абетки навіть присвячують поезії: саме рядок із дитячого вірша Івана Малковича «Напучування» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий. У цієї літери цікава історія: поєднання звуків [й+і] було властиве розмовній мові на території Русі ще в 10-му столітті. Сама ж буква ї з’являється у книгах Івана Федорова, а Григорій Сковорода вже користувався нею постійно. У 19-му столітті українські письменники вживали її абияк, на свій смак, і лише у 20-му столітті ї посіла своє 13-те місце в алфавіті. Такої літери немає в жодній іншій слов’янській абетці. Зрештою, без ї не буде слів «Україна», «українська», «Київ». Правильна вимова ї — окремий пункт для дикторів і радіоведучих. Тож якщо хочете говорити і «звучати» справді українською, ї слід вимовляти чітко та не наближати до [і].
Тринадцятій літері української абетки навіть присвячують поезії: саме рядок із дитячого вірша Івана Малковича «Напучування» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий. У цієї літери цікава історія: поєднання звуків [й+і] було властиве розмовній мові на території Русі ще в 10-му столітті. Сама ж буква ї з’являється у книгах Івана Федорова, а Григорій Сковорода вже користувався нею постійно. У 19-му столітті українські письменники вживали її абияк, на свій смак, і лише у 20-му столітті ї посіла своє 13-те місце в алфавіті. Такої літери немає в жодній іншій слов’янській абетці. Зрештою, без ї не буде слів «Україна», «українська», «Київ». Правильна вимова ї — окремий пункт для дикторів і радіоведучих. Тож якщо хочете говорити і «звучати» справді українською, ї слід вимовляти чітко та не наближати до [і].
Літера Ґ. Напевне, жодна буква в будь-якому алфавіті світу не має такої карколомної, а в чомусь і героїчно-трагічної, історії, як літера Ґ, ґ («ґе») в українській абетці.Історія становлення починається ще з праслов’янської мови, в якій усі слова вимовлялися зі звуком [ɡ] («ґ»), але поступово відбулася його заміна на глотковий [ɦ] («г»). Але звук [ɡ] залишився у деяких українських словах (напр., якби [йаґби́]), а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова й виникла потреба відтворювати цей проривний звук, відрізняючи його від фрикативного [ɦ], що позначався літерою г. Зі скасуванням 1905 року заборони на українське друковане слово й розвиток преси літера потрапляє у видавничу справу (абетка, схвалена комісією Петербурзької Академії Наук; «Словарь української мови Бориса Грінченка»). Боровся за правомірність вживання літери у 20-х роках і нарком освіти України Микола Скрипник, оскільки звук [ґ] «цілковито властивий українській мові — „ґудзик“, „ґирлиґа“ і цілі десятки і сотні українських слів». Однак у 1933 році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером.ЇЇ назвали шкідливим націоналістичним матеріалом і навіть елементом штучності. Мовляв, “ґ” з’явилася лише на початку ХХ століття. Під час Другої світової війни, коли готували нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як Максим Рильський і Павло Тичина, намагалися повернути безпідставно вилучену літеру в українську абетку. Проте ані правописом 1946 року, ані його новим виданням 1961 року її не було реабілітовано.
Вагомий вклад у повернення літери "ґ" в українську мову вніс Б.Д.Антоненко-Давидиович.Він боровся зі штучним наближенням української мови до російської.
Так після майже 400-літнього існування “ґ” зникає з української мови, яка бере свій початок у мові праслов’янській і в якій всі слова вимовлялися з “ґ”. А впродовж кількох століть трансформувалася в багатьох словах у “г”. “Не допомогли навіть авторитетні пам’ятки староукраїнської мови, зокрема Пересопницьке євангеліє XVI ст., в яких уживається літера “ґ”, ані Мелетій Смотрицький зі своєю “Граматикою” (1619), ані Олексій Павловський та його перша граматика живої української мови (1818), ані Борис Грінченко, який у Словарі української мови (1907–1909) наводить близько 300 слів з літерою “ґ”. Хоча в сучасному українському правописі літеру "ґ" використовують не так часто, її повернення 1990 року стало символом відродження та утвердження української мови. Її відсутність до того часу намагалися використовувати для приниження української та наближення її до російської.Красу і милозвучність української мова можна пояснити таким поняттям, як «повноголосся»: порівняйте українське «борода» та болгарське «брада», наше «берег» та словацьке «breh», українське «голова» та польське «glowa».
Так після майже 400-літнього існування “ґ” зникає з української мови, яка бере свій початок у мові праслов’янській і в якій всі слова вимовлялися з “ґ”. А впродовж кількох століть трансформувалася в багатьох словах у “г”. “Не допомогли навіть авторитетні пам’ятки староукраїнської мови, зокрема Пересопницьке євангеліє XVI ст., в яких уживається літера “ґ”, ані Мелетій Смотрицький зі своєю “Граматикою” (1619), ані Олексій Павловський та його перша граматика живої української мови (1818), ані Борис Грінченко, який у Словарі української мови (1907–1909) наводить близько 300 слів з літерою “ґ”. Хоча в сучасному українському правописі літеру "ґ" використовують не так часто, її повернення 1990 року стало символом відродження та утвердження української мови. Її відсутність до того часу намагалися використовувати для приниження української та наближення її до російської.Красу і милозвучність української мова можна пояснити таким поняттям, як «повноголосся»: порівняйте українське «борода» та болгарське «брада», наше «берег» та словацьке «breh», українське «голова» та польське «glowa».
Ф — найменш уживаний звук в українській мові
Колись ця буква називалася «ферт», наслідуючи «фиркання» коня. Але чому із цією красивою буквою і звуком так мало слів у нашій мові? Бо звук ф запозичили з грецької. І, виявляється, немає жодного українського слова з буквою ф: факт, телефон, філософія — усі ці слова запозичені. В українських словах на місці, де ніби хочеться вимовити ф, стоять хв: хвіртка, хвала, хвацький, хвилина. Раніше так вимовляли і в запозичених словах: хвабрика, хвігура, хварба. Новий правопис 2019 року узаконив варіативне вживання ф і «т» у словах грецького походження. Тож зараз однаково правильно казати і ефір, і етер. Варто також нарешті розібратися зі словами хвіртка та кватирка: хвіртка — невеликі двері у паркані, кватирка — маленька шибка у вікні для провітрювання, те, що російською — форточка.
Сила м’якого знака
ь — літера, що не має звука. Великої букви «м’який знак» теж немає, бо жодне слово з нього не починається. Колись у м’якого знака був напарник — твердий знак: в українській мові він вживався до 20-го століття, а потім його вилучили, та він залишився в болгарській і російській досі. У чому сила м’якого знака? Вживаємо його лише після семи зубних приголосних, які зручно вкладаються в примовку «Де ти з’їси ці лини?» (д, т, з, с, ц, л, н). У книжці «Чути українською» знайдете ще купу таких простих і дотепних правописних лайфхаків. Але запам'ятайте, що у словах «природно» та «зворотно» м’якого знака ніколи не було і немає.
Тверді як криця "ч" та"щ"
Ч та Щ в українській вимовляються дуже твердо — просто найтвердіше, на що ви здатні: часто, а не чясто, чути, а не чюти, щастя, а не щястя. При цьому щ взагалі екстремально твердий: після нього ніколи не пишемо м’який знак. Раніше щ мала хвостик не збоку, а посередині і називали її «шта», бо в ній поєднувалися звуки [ш] і [т]. Пізніше [т] перейшло у [ч], тож і маємо вимовляти їх однаково твердо. Чи можна пом’якшити ч? Звісно — я, ю, є, і на це здатні: річчю, обличчя, чіабата.
Наприклад, апостроф використовується для позначення м'якшення приголосних звуків.
Літера «ь» не позначає жодного звука, а є орфографічним знаком, який вказує на м'якість попереднього приголосного звуку.
Апостроф – це нелітерний орфографічний знак, який вказує на випадання голосного звука перед наступним приголосним звуком.
Ч та Щ в українській вимовляються дуже твердо — просто найтвердіше, на що ви здатні: часто, а не чясто, чути, а не чюти, щастя, а не щястя. При цьому щ взагалі екстремально твердий: після нього ніколи не пишемо м’який знак. Раніше щ мала хвостик не збоку, а посередині і називали її «шта», бо в ній поєднувалися звуки [ш] і [т]. Пізніше [т] перейшло у [ч], тож і маємо вимовляти їх однаково твердо. Чи можна пом’якшити ч? Звісно — я, ю, є, і на це здатні: річчю, обличчя, чіабата.
Наприклад, апостроф використовується для позначення м'якшення приголосних звуків.
Літера «ь» не позначає жодного звука, а є орфографічним знаком, який вказує на м'якість попереднього приголосного звуку.
Апостроф – це нелітерний орфографічний знак, який вказує на випадання голосного звука перед наступним приголосним звуком.
Існує мовне табу: м’який знак ніколи не пишемо після р у кінці складу чи слова, якщо далі не йде о. Іншими словами, р в українській мові на кінці слова чи складу завжди твердий: лікар, а не лікарь, повірте, а не повірьте, Харків, а не Харьків. А тепер увага: візьмемо слова буря, гиря, вечеря і поставимо їх у родовий відмінок множини. Наприклад, немає бур, гир, вечер. Жодного м’якого знака на кінці слова після р. Авторка також дає лайфхак, як перевірити, під чиїм мовним впливом перебуває людина. Якщо хтось ставить м’який знак у словах піч, любов, голуб, кров, знайте, ця людина начиталася літератури російською мовою.
Правопис 1933 р. скасував уживання буквосполучення ія у словах иншомовного походження, а натомість упровадив іа. Такі процеси аж ніяк не відповідали фонетичній природі української мови. Не без істини жартують, що італійською розмовляють з Богом, еспанською з ангелами, мадярською з гусьми, німецькою з солдатами, українською — з дівчатами… Зрозуміло, щочерез вилучення ія і введення іа українську мову не перестали сприймати як милозвучну.
Природно, що мова, пручаючись щодо чужих фонетичних рис, творила варіянти то через апостроф, то через пом’якшення на зразок: Валер'ян, Купер'ян, Лук'ян, Север'ян, Мар'ян (Мар'яна); Мартьян (Марти-ніан) та численні паралельності на зразок Юліян і Юліан, Андріан і Андріян, Валеріан і Валер'ян тощо.
Натомість ми поки втішаємось застиглістю звукосполуки ія у поетичних «Фіялках»
Фіялка
Фіялка у саду росла
і непомітна, і мала,
але собою ставна.,.
Ой-йой! Надбігло вже дівча,
фіялочки не поміча,
її маленька ніжка
стоптала фіялковий цвіт,
а та і в смерті шле привіт
(Василь Стус).
Пориньте в мелодію алфавіту, відкрийте для себе таємниці краси та ідентичності української мови!
Натомість ми поки втішаємось застиглістю звукосполуки ія у поетичних «Фіялках»
Фіялка
Фіялка у саду росла
і непомітна, і мала,
але собою ставна.,.
Ой-йой! Надбігло вже дівча,
фіялочки не поміча,
її маленька ніжка
стоптала фіялковий цвіт,
а та і в смерті шле привіт
(Василь Стус).
Пориньте в мелодію алфавіту, відкрийте для себе таємниці краси та ідентичності української мови!
Давайте разом зберігати та шанувати нашу мову!
Немає коментарів:
Дописати коментар