Майстерня гарного настрою.

Щорічно у другу неділю жовтня в Україні відзначається День художника.

 Це професійне свято було засновано Указом президента України № 1132/98 від 9 жовтня 1998 року.
В нашій бібліотеці проходить виставка картин юних художників.

Образотворче мистецтво є однією з найдосконаліших форм діяльності, оскільки в художній палітрі кристалізується внутрішній світ людини, звучать кольори глибоких почуттів. Роботи художників пробуджують прагнення до прекрасного, спонукають замислитися над суттю буття.

Українським майстрам пензля і різця належать твори, які стали частиною золотого фонду світового образотворчого мистецтва. Дбайливо зберігаючи і розвиваючи традиції самобутньої національної художньої школи, вони стверджують вічні загальнолюдські цінності, приносять людям радість спілкування з прекрасним.
Цікаві факти про геніїв українського мистецтва:

Іван Степанович Марчук (1936) – український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
Іван Марчук - винахідник багатьох оригінальних технік, найвідоміша з яких - «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» — плести, переплітати).
Рука митця може виконувати 120 рухів за секунду.

Микола Пимоненко

Микола Корнилійович Пимоненко (1862-1912) – український художник, автора багатьох картин на національну українську тематику. Твори художника зображують побут і праця українського народу; в його картинах жанрова сцена нерідко поєднується з пейзажем.

Пимоненко отримав звання почесного вільного общинника Академії мистецтва У 1904 році йому присуджують звання академіка.

Катерина Білокур

Катерина Василівна Білокур (1900-1961) – українська художниця, майстер народного декоративного, живопису, представниця «наївного мистецтва».

В основному Катерина Білокур малювала квіти. Окрім квітів, Катерина Білокур малювала пейзажі та портрети.
Перші картини малювала вугіллям на клаптиках тканини.
На честь художниці поставили балет “Катерина Білокур”.
Катерина малювала декорації для драмгуртка, створеного в Богданівці її сусідом і родичем — Микитою Тонконогом, а також грала на сцені цього театру – у виставах "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці", "Наймичка", "Безталанна" і "Матір-наймичка".
Катерина Білокур робила пензлики з котячої шерсті і користувалася ними навіть тоді, коли вже була Народною художницею України і мала всі професійні засоби для малювання.

Василь Іванович Лопата (28 квітня 1941)

Український художник і прозаїк. Лопата створив близько 700 творів образотворчого мистецтва. Працює в жанрі графіки та живопису. Відомий, найперше своїми гравюрами. Саме цей художник оформлював портрети, пейзажі та орнаменти на перших українських гривнях зразка 1991 року.

" Земля козацької слави" (Хотинська війна 1621 року.)

Найвідомішою і найбільш важливою історичною подією, яка відбулася під Хотином в XVII столітті, була війна 1621 року між турками і поляками, які володіли тоді величезною територією України і у якій вирішальну роль зіграли українські запорозькі козаки на чолі з гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним.

Початковим етапом Хотинської війни між Польщею і Туреччиною була Цецорська війна 1620 року.

На початку серпня 1621 року турецький султан Осман ІІ зосередив під Хотином майже 160-тисячну армію, яка мала більш як 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, чотири бойові слони. Польща на той час змогла протиставити туркам лише 35 тисячну армію на чолі з Яном Ходкевичем. Перші збройні сутички двох армій заставили поляків згадати недавні помилки під Цецорою і попросити допомоги у запорозьких козаків. Козацька рада ухвалила надати поміч, відрядила до короля, посольство на чолі з П. Сагайдачним. 40-тисячне ж козацьке військо під керівництвом гетьмана Я. Бородавки вирушило в Молдавію назустріч ворогові. Крім того, щоб розпорошити сили турків, було вирішено активізувати воєнні дії на Чорному морі, куди відправили близько 10 тисяч запорожців.

Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м. Хотина, де поляки зайняли оборону. Сюди поквапився П. Сагайдачний, якому король на словах пообіцяв задовольнити вимоги українців. Не заставши козаків під Хотином, він вирушив їм назустріч, по дорозі був поранений і мало не потрапив у турецький полон, та все ж зумів прорватися до козацького табору, що знаходився в той час під Могилевом. Тут козацтво, незадоволене невдалим керівництвом Я. Бородавки у молдавському поході, скликало Раду, яка скинула його з гетьманства та засудила до смерті. Новим гетьманом знову обрали П.Сагайдачного.    

1 вересня 1621 року козацьке військо прибуло під Хотин.

2 вересня Петро Сагайдачний на чолі більш як 40-тисячного війська, вступає в бій з турками. Султан всю міць своїх загонів спрямує на українців, розуміючи, що розбивши Сагайдачного, можна виграти війну. Увесь день, від самого ранку до вечора тривали жорстокі бої. Бій був таким жорстоким, що ніч заледве могла його зупинити. Турецька артилерія безперервно обстрілювала запорозькі окопи. Татари люто атакували передові загони запорожців, намагались відрізати їх від решти військ. Але козацьке військо стійко витримувало удари величезної турецької армії, завдавало ворогам значних втрат, похитнуло їх впевненість у своїх силах.

4-го вересня султан розпочав новий наступ. Тепер він спрямовує свою численну орду то на козаків, то на поляків, але знову отримує рішучу відсіч. Турки безупинно обстрілюють козацькі полки з гармат великого калібру. Досвідчений у боях Ян Кароль Ходкевич зізнався, що “ціле життя не чув подібного гулу гармат”.

Уміло маневруючи, Петро Сагайдачний добився позиційної переваги над ворогом, з’являючись у зовсім не сподіваному для цього місці, цим самим він деморалізував вороже військо і надалі спрямував подальший перебіг подій у бік повного розгрому супротивника.

З ранку до вечора, а потім з невеликими перервами і в наступні дні, точилися криваві бої. Козаки вистояли, незважаючи на те, що противник значно перевищував їх силою. Запорожці добивалися успіху мужністю, вмілою воєнною тактикою. Вони застосовували у своїх діях нічні вилазки у ворожий тил, які давали вагомі результати. Неодноразово козаків у таку вилазку водив сам Петро Сагайдачний.

Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман ІІ остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. 

Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: “Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски.Що бачило око протягом дня, того не описати.Не можна висловити точно з яким завзяттям мужністю,або скоріше відчаєм билися обидві сторони.”

 Про битву під Хотином описано в таких книгах: 

 Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

У стародавніх рукописах збереглась українська пісня:

“Ой Хотину город славній

На всій землі дуже славний”

Мій друг - пухнастик

До Всесвітнього дня тварин в нашій бібліотеці відбувся фото конкурс "Мій пухнастий друг".

Вони милі, кумедні та пухнасті... Багато хто з нас тримає домашніх вихованців: кішок, собак, рибок, пташок. Але чи усі ми знаємо про них? Домашні улюбленці інколи переймають поведінку своїх господарів настільки, що стають схожими на людей.

Ці істоти зберігають багато таємниць. Іноді їх можливості перевищують людські.

• Всі ми знаємо, що собаки мають гострий нюх. Цьому феномену вони зобов’язані мокрому носу, потрапляючи на який «пахучі» речовини буквально «прилипають» до нього, що дозволяє їм відокремити потрібний запах від інших. Деякі породи собак можуть йти по сліду цілу добу, без сну і їжі.
• Перш ніж погладити собаку, дайте йому понюхати руку. Бажано не гладити незнайомих собак, вони можуть бути агресивними.
• Собакам протипоказана їжа, в якій міститься шоколад (цукерки, шматочок торта тощо). Для них шоколад є отрутою і може викликати дуже сильне отруєння.

• У кішок існує до 100 різних інтонацій, причому для спілкування між собою вони особливо їх не використовують. Слово «мяу» та інтонаційні відтінки вони використовують в основному для спілкування з людиною.
• 
  Прийнято вважати, що кішки бояться води. Ця думка помилкова, оскільки тварина породи «Турецький ван» люблять водні процедури. В принципі, у випадку необхідності, будь-яка кішка може плисти.
  
• У кішок немає потових залоз. Вірніше, вони є, але їх дуже мало. Тому у сонячну погоду ці тварини ретельно вибирають прохолодне місце, щоби не перегрітися.
• Кішки неймовірно охайні. Вони приділяють вилизуванню шерстки чверть свого часу! Але вони доглядають за собою не тільки заради чистоти і акуратності. Кішка злизує з шерсті речовину, що містить вітамін Д, яке необхідне для її здоров’я та життєдіяльності.
• В повній темноті кішка може орієнтуватися за допомогою вусів.
• Домашні кішки нявкають тільки тоді, коли спілкуються з людьми. А для спілкування між собою нявкання їм ні до чого.

На третьому місці серед популярних домашніх тварин знаходяться тхори.

• Колись тхорів одомашнювали оскільки вони допомагали боротись зі щурами та мишами, також їх використовували при полюванні на зайців. Сьогодні переважно їх тримають вдома як декоративну тваринку.
  
• Тхорів одомашнено понад дві тисячі років тому, та в Україні тільки віднедавна заводять тхорів як домашніх улюбленців.
• Домашні тхори можуть жити до п'ятнадцяти років і більшість свого життя вони сплять. Вони дуже міцно сплять по 15-20 годин на добу.
• Дивно, але у тхорів відсутня вроджений страх перед людиною.
• Чи знаєте ви, що всі тхори з’являються на світ з хутром білого кольору?
• Слово «тхір» походить від латинського слова «furonem», що буквально означає – «злодій».
• В тхорів пластичне тіло. Оскільки їх ребра дуже гнучкі вони можуть проповзти через неймовірно вузький простір. Колись спеціально навчених тхорів використовували для прокладання кабелів через тунелі і труби.
• Можливо ви здивуєтеся, але тхори можуть чудово бігати задом наперед.
• Тхори погано бачать, зате володіють чудовим слухом і нюхом.

Часто люди в якості домашніх вихованців тримають птахів, зокрема, папуг.

У папуг відсутні голосові зв’язки. Імітуючи людську мову і видаючи інші звуки, вони користуються мовою і дзьобом.

• Уміння говорити пов'язано зі здатністю добре запам'ятовувати і повторювати слова, а також звуки. В результаті, виходить дуже схоже на людську мову. Також птахи копіюють звуки інших живих істот.
• Людську мову здатні наслідувати кілька видів папуг. Так, какаду можуть запам’ятати до 40 слів і кілька пропозицій. Лорі відрізняються здатністю відтворення 50 слів і кількох пропозицій. А деякі хвилястики можуть повторити близько 100 слів, але при цьому пропозиціями говорять рідко.
• Найчастіше папуги дуже миролюбно ставляться до людей. Однак какаду без зусиль може прокусити людині палець своїм потужним дзьобом.
• Папуги не дуже розбірливі в їжі. В першу чергу це відноситься до домашніх вихованців. Небезпеку для них представляють алкоголь, авокадо, сіль і шоколад. Завдання людини – вберегти птицю від вірної загибелі.

Мудрі та багаті літами.

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.

Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день.
  
За міжнародною класифікацією, особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Таких у світі нині - понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі.

 Це люди, найбільше багатство яких - досвід, знання, уміння, мудрість. Нинішні «літні люди» є останніми носіями класичної культури межі ХІХ-ХХ століть, того часу, в якому понад усе були честь, вихованість, толерантність - ті духовні якості, завдяки яким вони гідно пройшли крізь всі жахи тоталітаризму, голодоморів, репресій та війн.


За даними Держкомстату України, кожен 5 мешканець – це особа похилого віку, шоста їх частина самотні люди. Половині із самотніх людей потрібна допомога в повсякденному житті, особливо сьогодні, коли для багатьох пенсіонерів основним джерелом існування є пенсія, розмір якої не забезпечує нормального життя.

Турбота про людей похилого віку – справа всього суспільства, адже саме старші люди зберегли для нас найкращі національні традиції, навчили долати труднощі та бути достойними своєї держави.

Від усієї душі вітаємо вас із теплим святом - Днем людей похилого віку та Днем ветерана!

 Низький уклін вам до землі, дорогі ветерани, дідусі, бабусі, та велика подяка за все те, що ви зробили для своїх нащадків.

Київська святиня

Києво-Печерська лавра — православний монастирський комплекс Української православної церкви Московського патріархату в Києві, Україна. Один із найбільших християнських центрів-святинь країни. Визначна пам'ятка історії та архітектури.

Києво-Печерська лавра належить державі, а релігійні організації користуються нею на правах оренди.

Заснований 1051 року як печерний монастир за межами Києва. Свою назву він отримав від печер, де оселилися перші його мешканці.

У середньовіччі був оплотом православ'я на Русі. 

Засновником Києво-Печерського монастиря був монах із Любеча (нині містечко на Чернігівщині) Антоній, пізніше названий Печерським. Прийнявши чернечий постриг на горі Афон, Антоній прийшов у Київ і викопав собі печеру в лесовій товщі над Дніпром. Аскетичний спосіб життя монаха та його мудрість, притягували до нього масу учнів, послідовників та людей, які просто хотіли поради та настанови. Згодом печера Антонія стала досить людним місцем і він викопав нову, на сусідній горі… У 1051 році Антоній отримує дозвіл від тодішнього Великого князя Ярослава Володимировича, й засновує печерний монастир. Через деякий час печери вже не вміщають монастирську братію, якої прибуває все більше, тому починають з’являтися наземні дерев’яні церкви і Антоній звертається до нового князя Ізяслава Ярославича, із проханням про надання монастирю землі. Ізяслав дарує обителі 22 гектара, які й нині є в основі лаври.

В ХІІ столітті монастир отримує статус лаври – найвищий статус православного монастиря. Обитель відкриває значну кількість підпорядкованих монастирів та скитів, отримує великі землі та значну кількість кріпаків, поступово перетворюючись на один з найбагатших монастирів Європи.

1994 року разом із Софійським собором внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

"Музика - це мова душі"

У 1975 році, 1 жовтня ЮНЕСКО заснував Міжнародний день музики — свято, що об’єднує серця всіх, хто пише, грає, співає або просто не уявляє ні дня свого життя без музики.
Конфуцій ставився до музики: «…Шкода, якщо музиці не надавали важливого виховного значення.»Прищеплення любові до української музичної культури має величезне значення у формуванні національної гордості. Музика є одним із найкоштовніших скарбів України. Музика в античному світі посідала особливе місце. Вона було обов'язковою складовою освіти. Грецькі філософи вважали , що музика - це чудовий засіб зміцнення моральності.

В нашій бібліотеці проходить виставка, на якій представлені різноманітні довідкові видання, література про відомих композиторів, співаків, пісенники, нотна азбука.

Музика — це міжнародна мова, що зрозуміла всім. Вона може підбадьорити, підняти настрій, налаштувати на робочий лад, допомогти розслабитися, подумати, вона може все. А люди, які з набору нот створюють справжні музичні шедеври, — і зовсім всемогутні. Складно уявити, як з окремих звуків з’являються мелодії, здатні розтопити навіть найчерствішу душу.
Народні музичні інструменти України – це яскрава сторінка історії музичної культури українського народу.

Сьогодні ми хочемо пригадати про забуті українські інструменти.

Бугай

Бугай – старовинний музичний інструмент, котрий пішов із Західної України. Зробити такий інструмент міг кожен бажаючий – взяти дерев’яне барильце, обтягнути із двох боків шкірою, причепивши з одного боку пучок конячого волосся, утворивши такий собі «хвіст». Потрібно міцно тримати барильце, а за хвіст тягнути мокрою рукою – від цього музичний інструмент утворює звук, схожий на крик бугая, звідки і пішла його назва.

Жалійка

Жалійка – це духовий інструмент. На вигляд, як дерев’яна дудка, у кінець якої вставляється пищик. У верхній частині вона має 6-9 отворів для підсилення звуку. На кінець трубки одягається розтруб, він виготовлюється з коров’ячого рогу або берести. Жалійка має різкий, голосний, гугнявий звук. Інструмент використовується в п’єсах награвального, танцювального характеру. Почути жалійку можна у виконанні сучасного український етно-хаос гурту ДахаБраха.

Цитра

Цитра – давній струнний щипковий інструмент у формі пласкої, спереду трохи зігнутої резонансної скриньки з круглим вирізом посередині. На її грифі з металевими поріжками натягнуто 5 металевих струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки.

Недорога і “портативна” цитра заміняла українцям із середнім достатком фортепіано. Часто саме такий музичний інструмент можна було зустріти в сім’ях вчителів і священиків.

Трембіта

У музичному побуті мешканців Карпат нерідко можна зустріти такий екзотичний інструмент, як трембіта. У старовину вона була сигнальним інструментом, звуки якого долинали на відстань понад 10 км. Зовні трембіта – це дерев'яна конусоподібна трубка довжиною 3-4 метри. Виготовити трембіту не просто. Роблять її з ялиці або ялини. Найкращим вважається "Громовиця" – дерево, в яке влучила блискавка.

Дримба

Дримба – є доволі розповсюдженим інструментом у Західній Україні, його часом називають – варган, у лемків – орган. Дримба нагадує невелику металеву підкову, кінці якої подовжені паралельно один одному. У центрі закріплений сталевий язичок із загнутим кінчиком.

Басоля

Басоля – струно-смичковий інструмент, який ззовні нагадує скрипку або віолончель, але він, як правило, більший і набагато гучніший по звуку. Вона мала три або чотири струни і грали на ній лукоподібним смичком. Потреба у створенні басолі виникла в народній музичній практиці тоді, коли почали виникати інструментальні ансамблі. І зараз вона використовується лише в ансамблях троїстих музик.

                                            Бандура

Бандуру часто називають оригінальним витвором українського народу, який почав широко розповсюджуватися з кінця XVI століття. Утім, довкола цього досі точаться суперечки. Деякі дослідники пишуть, що бандура виникла в Англії, а вже звідти поширилася по Західній Європі і дійшла до України.
Бандура є символічним для України інструментом.
Вона була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. 

Сопілка. 

Ще одним, мабуть найпопулярнішим інструментом в Україні була сопілка. Це був найпростіший у виготовленні інструмент. Його завжди носили в кармані чи торбині пастухи, подорожні, юнаки. Сопілка своїм звучанням могла передати почуття, розважити, заспокоїти. Її звучання схоже на спів соловейка. 

О, Музика! Яке це справжнє диво!

Вона підносить в сині небеса.

Ти невагомий і летиш щасливо,

А навкруги – простори і краса.