Гей козаче-козаченько Та й хоробре серденько...

14 жовтня українці святкують одразу три свята. Свято Покрови Божої Матері, День українського козацтва, третє свято – День захисника України. 

      За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Царгород (Константинополь), намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповідями, явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. 

  З давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою усього українського козацтва. А на Січі запорозькі козаки збудували церкву на честь Покрова Богородиці з її іконою. Cаме у цей день, козаки збирали Велику раду, на котрій обирали гетьмана й визначалися з подальшими військовими планами.  
  День захисника України почали святкувати з 2014 року,  з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України.
   На урок в нашу  бібліотеку завітали справжні козаки і козачки - 5 клас 159 школи.  Ознайомившись з книжковою виставкою, дізналися про  історію  козацтва, звичаї, традиції, побут Запорозької Січі.  На дітей чекали цікаві завдання. Діти охоче відповідали на запитання, показавши свої знання. 

 

 Запорожці завжди любили попоїсти. Іван Котляревський у своїй поемі «Енеїда» навів незчисленні козацькі смаколики!  

Дівчата під час конкурсу «козаки-любомудри» - дізналися про основні страви, які готували козаки. Хлопці спробували із запропонованих інгредієнтів "зварити" страву. В цій не легкій справі проявили кмітливість.  

Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.

 

Нинішні військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань є гідними наступниками попередніх поколінь захисників Вітчизни. Вони надійно стоять на захисті суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості держави, миру та спокою нашого народу.

Дізнатися більше про історію козацтва можна прочитавши такі книги: 

 

   

 

Практикум "Як захистити свої права споживача"

Споживачі ми всі. Хочемо ми цього чи ні. Кожного дня ми стаємо учасниками правовідносин: купуємо речі в магазині, користуємось електроенергією, їдемо в громадському транспорті, здійснюємо укладання інших угод. 

     Захист прав споживачів - на сьогоднішній день ця проблема зустрічається дедалі частіше, оскільки майже кожен громадянин  мав справу з проблемою порушення своїх прав, як споживача. Юридична обізнаність споживачів в Україні має низький рівень.
      В нашій бібліотеці відбувся практикум "Як захистити свої права споживача", який провела  представниця від Міністерства Юстиції України, Вікторія. 

     В Україні споживчі відносини регулюють два основних нормативно-правових акти - це Цивільний Кодекс України та профільний Закон "Про захист прав споживачів".
На лекції розглянули такі питання:
- як можна повернути товар, якщо не підходить фасон чи розмір;
- які товари відповідно до законодавства не підлягають обміну;
- як повернути товар неналежної якості, і куди звертатись;
- чи потрібно платити за ненавмисно розбитий чи зіпсований товар, які дії покупця при цьому (розглянули статті законів);
- в якому випадку складається акт про інцидент;
- чи можуть працівники супермаркету заборонити оглядати товар;
- чи можна фотографувати в супермаркетах, та багато інших питань.

 Дізналися в які організації потрібно звернутись, коли виникають такі проблеми.
Існують багато інших прав та обов'язків, які ми маємо знати, як споживачі, й реалізувати щодня. Держава гарантує не лише наші права, але й права наших інших споживачів.

" ЗНАННЯ ВАШИХ ПРАВ - ВАША СИЛА"  

                               Василь Стус

Довкола стільки є краси...

В нашій бібліотеці завершилася виставка картин народної художниці  Катерини Талимонівни Баужі. Чимало відвідувачів змогли помилуватися живописом.  Споглядаючи картини майстрині, ми ніби занурюємося у невимовний світ краси українського села. 

 

  

 

 

 

Богдан-Ігор Антонич. Гармонія душі.

Прожив Богдан-Ігор Антонич лише 28 років. Коротке його життя було сповнене наполегливою працею та кипучою творчістю. 

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина.
       Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
      Поет грав на скрипці, малював. Після університету зайнявся виключно літературною працею, з неї й жив.

За шкільні роки перечитав польською всіх Нобелівських лауреатів.

Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року, як член товариства студентів-україністів, у «Живій літературній газеті». Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні».  
Якийсь час він редагував молодіжний часопис «Дажбог». 

 

Окрім поезій, він готував рецензії, фейлетони, редагував журнали: написав лібрето опери “Довбуш”, роман “На другому березі”, що так і не був закінчений.

Помер Антонич 6 липня 1937  на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові.
    

     

 

Щастя

Богдан-Ігор Антонич

З усіх людей найбільше я щасливий,

будую білий калиновий міст,

мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.

Великої моєї філософії

такий безглуздий зміст.

Не заплачу стражданню й горю мита,

люблю риск, небезпеку, сум’яття.

Я є рушниця, радістю набита,

якою вистрілю на честь життя.

Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,

ніщо, що людське – не є мені чуже,

а що сьогодні я не маю грошей на обід, байдуже.

Збираємо тепло сердець

1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.

 Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

У країнах Європи пенсіонери ведуть активний спосіб життя, займаються спортом і підтримують гарну фізичну форму, а тому й способи допомоги їм відрізняються від прийнятих у нас. 

Літні канікули для літніх людей: На сьогодні в США існує близько 800 літніх таборів для стареньких, і їхня кількість щороку зростає приблизно на 10%. Такий відпочинок може стати чудовою альтернативою, скажімо, мандрівкам на море або в гори, позаяк є значно дешевшим і доступнішим. Як і дитячі, такі табори мають програми розваг доступні людям похилого віку. 

 Об'єднання сиротинців із будинками літніх людей у Канаді: лікарям і громадським активістам у Канаді та США спало на думку об'єднати дитячі притулки з будинками для літніх людей.

Внаслідок цього експерименту старенькі відчули себе потрібними, у них поліпшилися загальні показники здоров'я та з'явилося бажання жити.

Програма «Хай живуть старенькі», Італія:  за допомогою телефонів та інших засобів зв'язку навколо кожного старенького створюють «мережу солідарності». 

Україна

Університети «третього віку», де старенькі мають змогу знову опинитися на лавах студентів. Завдяки цьому люди похилого віку можуть здобувати знання з різноманітних галузей — від основ володіння комп'ютером до сміхотерапії та історії мистецтва. 

Правничий хаб для людей похилого віку, де проводать безкоштовні лекції для людей похилого віку - створив юрист Сергій Бреус в межах проекту «Нові лідери». 

Благодійний фонд «Життєлюб» – це проект, спрямований на організацію дозвілля людей поважного віку і надання їм необхідної адресної допомоги.

Старенькі - перша соціально-благодійна ініціатива, присвячена питанням старості в Україні.

 Ми зібралися в чудовому товаристві  читачів  бібліотеки.  Тривалий час, в дружній невимушеній обстановці,   спілкувалися  за чашечкою чаю. Ділилися своїми знаннями та захопленнями. 

Життя — надто стрімке, щоб встигати прислухатися до себе. Дуже часто ми проживаємо його не так, як хочемо, роблячи не те, що подобається і, як наслідок, отримуємо не те, що приносить задоволення. Секрет молодості дуже простий – це безмежний оптимізм, молодість душі, щасливі посмішки. 

Найважливіші зміни — починаються в нашому серці.

Лежить отут у святості і тузі. Ганебна пляма в серці Бабин Яр

Бабин Яр вперше згадується під нинішньою назвою в 1401 році, коли господиня трактиру (укр. «Баба»), що розташовувався тут, продала ці землі домініканському монастирю.

Кожного року у вересні до пам’ятників у Бабиному Яру лягають вінки і свіжі квіти. Сюди приходять пом’янути близьких і далеких родичів, приїздять вшанувати жертв звірств одних людей проти інших громадяни різних країн з усіх куточків світу. І ми вклоняємося загиблим і ще раз згадуємо страхіття жорстокої війни та свавілля. 
Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, яку приніс нашим народам фашизм. Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів — але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру. Не можна допустити повторення таких гуманітарних катастроф, злочинів проти людяності.

  27 вересня 1941 відбувся перший розстріл - було страчено 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, що розташовувалася поряд з яром. 29 вересня  – в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Це місце стало всесвітнім символом Голокосту.

За десять днів перед цим, 19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Вони руха-лися в напрямку Хрещатика двома колонами – вулицями Кирилівською та Великою Васильківською.

Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґе-рінґ видав директиву про розроблення заходів щодо «остаточного вирішення єврейсь-кого питання в Європі». Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Ніко-му також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі те «вирішення».
 

  

 

«Глибоким зором і пером, він слугував народові своєму…»

Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913) — один з найоригінальніших українських письменників.  Народився 17 вересня 1864р., в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). 

   Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. 

   Він вивів літературу на європейський рівень, урізноманітнив її багатогранними напрямками, у тому числі модернізмом. Саме його творчість вперше в українській літературі увібрала в себе імпресіонізм, глибокий психологізм, елементи експресіонізму, неореалізм та інші трендові течії мистецтва і культури того часу.

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук, проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду. 

   Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. 

   Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників. 

       Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові.