Прожив Богдан-Ігор Антонич лише 28 років. Коротке його життя було сповнене наполегливою працею та кипучою творчістю.
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина.
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки.
Поет грав на скрипці, малював. Після університету зайнявся виключно літературною працею, з неї й жив.
За шкільні роки перечитав польською всіх Нобелівських лауреатів.
Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року, як член товариства студентів-україністів, у «Живій літературній газеті». Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні».
Якийсь час він редагував молодіжний часопис «Дажбог».
Окрім поезій, він готував рецензії, фейлетони, редагував журнали: написав лібрето опери “Довбуш”, роман “На другому березі”, що так і не був закінчений.
Помер Антонич 6 липня 1937 на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові.
Щастя
Богдан-Ігор Антонич
З усіх людей найбільше я щасливий,
будую білий калиновий міст,
мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.
Не заплачу стражданню й горю мита,
люблю риск, небезпеку, сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.
Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,
ніщо, що людське – не є мені чуже,
а що сьогодні я не маю грошей на обід, байдуже.
Немає коментарів:
Дописати коментар