Анна Валентинович – легенда польської «Солідарності»

15 серпня в бібліотеці відбувся день інформування до 90-річчя від дня народження Ганни Валентинович однієї із засновників незалежної профспілки «Солідарність» у Польщі.

Батьками Ганни були Назар та Приська Любчики, для обох це був другий шлюб. В родині було багато дітей. Так, батько мав п’ятеро дітей від першого шлюбу, від другого — ще п’ятеро. Матір мала від першого шлюбу сина Івана.

Шкільну освіту Анна здобувала в селі Сінному. Коли дівчина мала вісім років, то втратила матір. Батько тоді одружився втретє і багатодітна родина поповнилась ще п’ятьма дітлахами від звідного шлюбу.

Перед війною родина знову зазнала лиха. Втратили все. Більшовики відібрали землю й усе чим родина володіла.

Дитинство і юність Ганни Валентинович неповністю вивчене. Адже існує навіть інша версія біографії. Згідно із якою, Анна уродженка міста Рівному, і виїхала вона до Польщі у дванадцять років в 1943 році з польською родиною Телесницьких, де працювала служницею.

В 1950 році Ганна закінчила курси зварювальників. Саме тоді розпочинається її робота на Ґданській корабельні. Це були не прості часи для Польщі. В суспільстві зароджувались настрої боротьби за незалежність та за права громадян. Ганна не стояла осторонь і вступила до жіночої організації, де почала боротися за права робітників та проти комуністичної влади Польщі.

В 1970 році вона брала активну участь у страйках в Ґданську. В 1978 році взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що її постійно переслідували комуністичні спецслужби.

8 серпня 1980 року, після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії, Ганну Валентинович звільнили з роботи. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на корабельні ім. Леніна, в процесі якого виникла незалежна профспілка «Солідарність». З Ганни Валентинович, фактично, розпочалась революція…

Доля відомої волинянки, яка стала легендою свого часу, трагічно обірвалась в страшній катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська. Тоді разом зі своєю делегацією польський президент Лех Качинський мав намір відвідати Катинське кладовище, що розташоване під Смоленськом. Кладовище є міжнародним меморіальним комплексом жертвам тоталітарних репресій…

 

        

  

Я молитись мушу За Україну, за народну душу

На початку серпня в бібліотеці проходив літературно-мистецький тиждень до 200-річчя з дня народження П.Куліша. Читачі бібліотеки знайомились з літературною творчістю та біографією українського письменника, фольклориста, мовознавця, перекладача, етнографа. 

   Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у сім’ї заможного козака. 

   Навчався у Новгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював переважно в дворянських училищах та гімназіях.  З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі.  Згодом працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», запрошують його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету. 

   Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в Західну Європу на декілька років, куди він вирушає із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською, з якою побрався 22 січня 1847 року. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга. Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Після довгих клопотань здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей». У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права. 

       В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, в якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ). Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна кулішівка пережила значну трансформацію.

     З 1876 року кулішівку було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-их роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини, що дало поштовх до розвитку цього правопису. 

    П. Куліш був першим перекладачем Біблії українською мовою.

Заслуга П. Куліша в тому, що він намагався передати як зміст, так і форму творів зарубіжних класиків. І. Франко вказував, що Куліш «дав нам переклад «Гамлета», з яким можемо без сорому показатися в концерті європейських перекладів великого британця». 

  П. Куліш водночас займався видавничою діяльністю, був активним співробітником в українському журналі «Основа». 

   Останні роки життя провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лютого 1897 р. 

Твори Пантелеймона Куліша:

– історичний роман «Чорна рада» 

– гумористичні оповідання: «Циган» «Пан Мурло» «Малоросійські анекдоти» 

– оповідання на тему нещасливого кохання: «Гордовита пара» «Дівоче серце» 

– історичні оповідання: «Мартин Гак» «Брати» «Січові гості» 

– роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад» 

– романтично-ідилічне оповідання «Орися» 

– інші твори: «До кобзи» «Заспів» «Маруся Богуславка» «Рідне слово» «Святиня»

Яка краса – відродження країни! Яка печаль – надій сумні руїни…

17 липня в бібліотеці відбувся книжково-ілюстративний перегляд до 170-річчя з дня народження Олени Пчілки (Ольги Косач) (1849–1930), письменниці, перекладачки, громадської діячки, фольклориста, етнографа).

Ольга Петрівна Косач була видатною жінкою, представницею інтелігентного роду Драгоманових, що, як мати і педагог, виховала класика української літератури Лесю Українку, а також, як збирач фольклору та етнограф, зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної народознавчої науки.

Шоколадні історії

 Ласуни всього світу щорічно 11 липня відзначають Всесвітній день шоколаду.  Це свято виникло у Франції в 1995 році. День шоколаду швидко набув популярності і був підтриманий в Німеччині, Італії, Швейцарії, інших країнах як всередині Європейського союзу і за його межами.

   В нашій бібліотеці теж відбулося невеличке свято. Читачі завітавши до нас в цей день дізналися багато цікавого  та корисного про шоколад. Переглянули відео про створення шоколаду, дізналися історію виникнення. 

Любителі шоколаду дізналися також про користь та шкоду цього смачного продукту. До уваги відвідувачів було представлено виставку «Шоколадні дива», яка знайомила з творами сучасних письменників, де згадується шоколад, а також із рецептами, де основним інгредієнтом є цей чудовий продукт.

Учасники шоколадного свята взяли участь у вікторині. В ході кожної гри дізнавались багато цікавих фактів. Посмішкою та гарним настроєм завершилось наше свято. Всі учасники отримали смаколики.  

 

   

 

  

   

  Смакуйте шоколад із задоволенням та будьте здорові!

Родина – тихий серця шепіт, З яким ти по життю ідеш

8 липня День родини відзначають тільки в Україні, щороку з 2012 року.  Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 «Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат і професійних свят» був підписаний 30 грудня 2011 року.

  Свято було засноване з ініціативи православної церкви, яка 8 липня вшановує пам’ять святих князя Петра і княгині Февронії Муромських, яких вважають взірцем подружньої любові та вірності, а також покровителями шлюбу.

В нашій бібліотеці з нагоди Дня Родини відбулося родинне читання.

 

 

На центральній площі міста,де цвіте акація, Конституцію держави голосила нація

28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію, за якою досі живе українське суспільство.

Процес творення нової Конституції розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Справу прискорив розпад СРСР та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.

Проект Конституції України підготувала Конституційна комісія. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення, і 26 жовтня 1993-го запропоновано остаточний варіант. Далі справа забуксувала майже на рік. У листопаді 1994 р., після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.

 8 червня 1995-го Президент і Верховна Рада підписали Конституційний договір про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України.

Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент  призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша гілка влади: Верховна Рада  прийняла постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні».

І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію.

27 червня в бібліотеці пройшла правознавча година до Дня Конституції України.

  

          

Нам не забути днів війни… У нашій пам'яті вони

21 червня в бібліотеці пройшла година пам'яті до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні.

Читачам нагадали про події початку Другої Світової війни на Україні.

22 червня 1941 р. о 3-й годині 15 хвилин  німецька артилерія та авіація нанесли несподіваний масовий удар по радянських військах. Цей наступ став початком німецько-радянської війни, або бойових дій на Східному фронті Другої світової війни.    За кілька годин під бомбардування потрапило багато населених пунктів  серед яких були також Київ, Одеса, Севастополь, Мінськ, Мурманськ.Головною ціллю були аеродроми, лінії комунікацій, залізничні вузли, склади з боєприпасами тощо.
   "Не встигли...", - мабуть, така думка промайнула в багатьох киян, переважно жінок, дітей і літніх людей, які змогли переправитися через Дніпро й аж на лівому березі почули звістку: "Німці вже в Бортничах!" Київ оточили війська Вермахту, тож про жодну "евакуацію" не йшлося. Більшість утікачів мусила повертатися в невідоме - у вересневе місто 1941 року. Почалося тяжке. страшне і незвичне життя в окупованому Києві.   Німці увійшли до Києва впевнено, мов до себе додому. вправно орієнтуючись за точними мапами міста.  24 вересня, на пятий день окупації, почалися вибухи й грандіозна пожежа на Хрещатику та в прилеглих кварталах, заздалегідь замінованих.
    Населення окупованого Києва потерпало від голоду, холоду, злиднів. На початку 1942 року почалася масова депортація працездатного населення на примусові роботи до Німеччини. Загалом з Києва було вивезено на Захід понад 100 тисяч людей, переважно - молоді.

Перший день воєнних дій на Південно-Західному фронті ще не окреслив майбутньої трагедії радянської групи армій. Запеклі бої 22 червня зав’язалися на перемишльському укріп районі, а також в смузі 6-ї радянської армії генерала І. Музиченка, яка утримувала 170-кілометровий фронт від м. Христинополя (зараз м. Червоноград) до м. Радимна. До вечора 22 червня 1941 р. в Москві остаточно переконалися, що це справжня війна, адже вермахт прорвався на радянську територію на 35-50 км. Основний удар німецької 1-ї танкової групи та 6-ї піхотної армії був спрямований на «Сокальський кордон» (межу Львівської та Волинської областей). Радянські війська концентрувалися на південний захід від місця прориву противника на Львівському «балконі». Тільки тоді було вирішено реалізувати плани наступу на захід, розроблені перед тим. Незважаючи на ситуацію на фронтах, ввечері 22 червня 1941 р. нарком оборони С. Тимошенко надіслав командувачам фронтів директиву, в якій постановив, щоб до 23-24 червня спланованими і зосередженими ударами ліквідувати два угрупування противника, і таким чином перейти в наступ на територію Польщі для подальшого просування в Європу.

Німецькі війська на захід від Львова просувалися доволі повільно, подолавши 100 км за тиждень і досягнувши столиці Галичини тільки 30 червня 1941 р. Натомість на північний схід від Львова вермахт уже за тиждень боїв подолав 300 км і вийшов у район старого польсько-радянського кордону.

Дезорганізація і хаос серед радянських військ, спричинені несподіваним німецьким бліцкригом та неадекватністю наказів радянського командування, призвели врешті-решт до катастрофи Південно-Західного фронту Червоної армії та окупації території України військами Третього Рейху і його союзниками.

Наші читачі передивилися сторінки історії і деякі з них згадали своє дитинство.

  

Нам ніколи більше не бачити знайомих облич. Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч

20 червня у бібліотеці пройшла інформаційна година до Всесвітнього дня біженців.

Кожен рік 20 червня світова спільнота відзначає Всесвітній день біженців (World Refugee Day), затверджений Генеральною асамблеєю ООН (резолюція A / RES / 55/76) в 2001 році.

Впродовж багатьох років різні країни та регіони відзначали власні пам’ятні дні й навіть тижні, присвячені біженцям. Одним з найвідоміших вважається День африканських біженців, який відзначається в кількох країнах 20 червня. У 2000 році Генеральна асамблея ООН одноголосно прийняла спеціальну резолюцію – вираз солідарності з Африкою, в якій перебуває велика кількість біженців, і яка традиційно проявляє до них свою великодушність. Відповідно до цієї резолюції, Генеральна асамблея в 2001 році відзначала п'ятдесяту річницю Конвенції про статус біженців 1951 року. Тоді ж Організація африканської єдності (ОАЄ) погодилася з тим, щоб Всесвітній день біженців відзначався одночасно з Днем африканських біженців 20 червня. Біженці і вимушені переселенці визначаються як особи, які втекли зі своїх країн через обґрунтовану боязнь переслідувань через расову, релігійну приналежність, громадянство, політичні погляди або приналежність до конкретної соціальної групи, які не можуть або не хочуть повертатися.

Сьогоднішня дата – це констатація факту: війни на землі не припиняються. Також це і констатація міжнародних угод, на яких ґрунтуються захист біженців і прояв поваги до стійкості духу й мужності біженців у всьому світі. 80% всіх біженців в світі – це жінки і діти. У цей день ми віддаємо належне силі волі мільйонів матерів і дружин, які прагнуть зберегти свої сім’ї в найважчих умовах. Згідно з міжнародним правом, біженці – люди, які не можуть або не бажають повернутися в свої країни, на рідні землі зважаючи на цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. В даний час на планеті зареєстровано близько 20 мільйонів біженців і 25 мільйонів внутрішньо переміщених осіб.

 

Щороку Всесвітній день біженців присвячений певній темі. Так, девізами дня в різні роки були: «Місце, яке можна назвати домом», «Підтримуючи полум’я надії», «Реальні люди – реальні потреби», «Приділіть хвилину, щоб прогодувати сім'ю вимушених біженців» та інші.

Вони всього лиш діти, просто діти. Їх нам потрібно вчити і любити

30 травня з нагоди Міжнародного дня захисту дітей та Всесвітнього дня батьків в бібліотеці відбулося родинне читання

Під час зустрічі обговорювали  уявлення про справжню сім'ю. Кожний відвідувач мав можливість додати своє бачення до загальної картини - свій власний пазл. Було цікаво. Деякі думки співпадали, адже всі вважали, що в основі кожної сім'ї має бути любов. Але далі - двері відчинялися, бо ЛЮБОВ - не має загальних форм. Були оригінальні і несподівані погляди на питання про форми сім'ї у майбутньому, навіть про зміну самого інституту сім'ї.
Хтось згадав чудові рядки одного з віршів Валентина Берестова:
"Любили тебе без поважних причин
За  те, що ти -  внук,
За те, що ти -  син,
За те, що маленький,
За те, що "ти зможеш", 
За те, що ти з батьком і матір’ю схожий.
Ця чиста любов до кінця твоїх днів
Опорою тайною стане тобі".

Наприкінці, відвідувачам розповіли загальну інформацію про свято. Про те, що Всесвітній день батьків (Global Day of Parents) — це свято, яке було проголошено на 66-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (резолюція № A/RES/66/292) у вересні 2012 року. І, починаючи з 2013 року, воно відзначається щороку на честь батьків у всьому світі в перший день літа — 1 червня. Символічно, що саме в цей день, 1 червня,  більше півстоліття відзначається інше свято, яке було проголошене у 1949 році Конгресом Міжнародної демократичної федерації жінок  — Міжнародний день дітей.

Сонце мружить вії, нас віта добром. Це-мій рідний Київ, красень над Дніпром

27 травня в бібліотеці проходила краєзнавча година до Дня міста Київ.

Київ – місто контрастів. Тут вмістилося скільки всього, що й важко повірити! Зупинемося на п'яти цікавих фактах про наше місто:


1. Метро
Саме у Києві одна з найглибших станцій метро!  Станція "Арсенальну". Її глибина – понад 105 метрів! Запрацювала станція ще у 1960 році. З 1986 року станція має статус "пам'ятка архітектури місцевого значення".

До речі, станція метро "Арсенальна" в Києві – найглибша у світі.

2. Вулиці
Найстаріша вулиця – Володимирська (понад тисячу років);
найдовша – Броварський проспект (14 км);
найкоротша – Інженерний провулок (менше 50 м);
найширша – Хрещатик (75 метрів від будинку до будинку);
найвужча – Георгіївський провулок (ширина проїзної частини всього 5,4 метра).

3. Висота
Київ розлізся над Дніпром. Його найвищою точкою щодо ріки є площа Слави. Висота – понад 200 метрів. Площа, імовірно, почала формуватися ще за часів Київської Русі!
А от найвищою спорудою столиці є телевежа. Красуня висотою у 380 метрів побудована в 1973 році.

4. Музей

Києво-Печерську Лавру щороку відвідує близько мільйона туристів.
У Києві неймовірна кількість музеїв: від музею військової техніки до музею туалетів.

5. Транспорт
Найдовший київський транспортний маршрут – це маршрут трамвая №12. Він їде від станції метро "Контрактова площа" до Пущі-Водиці. Якщо їхати від кінцевої до кінцевої, ви подолаєте приблизно 20 кілометрів.

З фунікулера у Києві відкривається прекрасний вид на Дніпро

Ну а найкоротшим транспортним маршрутом у Києві є маршрут фунікулера. Протяжність – всього 222 метри. Але воно того варте, адже фунікулер працює у дуже мальовничому куточку столиці.