22 червня 1941 р. о 3-й годині 15 хвилин німецька артилерія та авіація нанесли несподіваний масовий удар по радянських військах. Цей наступ став початком німецько-радянської війни, або бойових дій на Східному фронті Другої світової війни. За кілька годин під бомбардування потрапило багато населених пунктів серед яких були також Київ, Одеса, Севастополь, Мінськ, Мурманськ.Головною ціллю були аеродроми, лінії комунікацій, залізничні вузли, склади з боєприпасами тощо.
"Не встигли...", - мабуть, така думка промайнула в багатьох киян, переважно жінок, дітей і літніх людей, які змогли переправитися через Дніпро й аж на лівому березі почули звістку: "Німці вже в Бортничах!" Київ оточили війська Вермахту, тож про жодну "евакуацію" не йшлося. Більшість утікачів мусила повертатися в невідоме - у вересневе місто 1941 року. Почалося тяжке. страшне і незвичне життя в окупованому Києві. Німці увійшли до Києва впевнено, мов до себе додому. вправно орієнтуючись за точними мапами міста. 24 вересня, на пятий день окупації, почалися вибухи й грандіозна пожежа на Хрещатику та в прилеглих кварталах, заздалегідь замінованих.
Населення окупованого Києва потерпало від голоду, холоду, злиднів. На початку 1942 року почалася масова депортація працездатного населення на примусові роботи до Німеччини. Загалом з Києва було вивезено на Захід понад 100 тисяч людей, переважно - молоді.
Перший день воєнних дій на Південно-Західному фронті ще не окреслив майбутньої трагедії радянської групи армій. Запеклі бої 22 червня зав’язалися на перемишльському укріп районі, а також в смузі 6-ї радянської армії генерала І. Музиченка, яка утримувала 170-кілометровий фронт від м. Христинополя (зараз м. Червоноград) до м. Радимна. До вечора 22 червня 1941 р. в Москві остаточно переконалися, що це справжня війна, адже вермахт прорвався на радянську територію на 35-50 км. Основний удар німецької 1-ї танкової групи та 6-ї піхотної армії був спрямований на «Сокальський кордон» (межу Львівської та Волинської областей). Радянські війська концентрувалися на південний захід від місця прориву противника на Львівському «балконі». Тільки тоді було вирішено реалізувати плани наступу на захід, розроблені перед тим. Незважаючи на ситуацію на фронтах, ввечері 22 червня 1941 р. нарком оборони С. Тимошенко надіслав командувачам фронтів директиву, в якій постановив, щоб до 23-24 червня спланованими і зосередженими ударами ліквідувати два угрупування противника, і таким чином перейти в наступ на територію Польщі для подальшого просування в Європу.
Німецькі війська на захід від Львова просувалися доволі повільно, подолавши 100 км за тиждень і досягнувши столиці Галичини тільки 30 червня 1941 р. Натомість на північний схід від Львова вермахт уже за тиждень боїв подолав 300 км і вийшов у район старого польсько-радянського кордону.
Дезорганізація і хаос серед радянських військ, спричинені несподіваним німецьким бліцкригом та неадекватністю наказів радянського командування, призвели врешті-решт до катастрофи Південно-Західного фронту Червоної армії та окупації території України військами Третього Рейху і його союзниками.
Наші читачі передивилися сторінки історії і деякі з них згадали своє дитинство.
Немає коментарів:
Дописати коментар