Маланчині вечорниці: традиції та чари українського свята.

 31 грудня в Україні святкують Щедрий вечір (Маланку), а 1 січня – Новий рік, який збігається з датою християнського свята Василія Великого.

Напередодні свята Маланки в бібліотеці №11 пройшли "Маланчині вечорниці". Бібліотекарі разом із відвідувачами згадали та читали про давні традиції святкування, а також прослухали забуті щедрівки.

Миланка (Маланка) – це донька богині кохання Лади й бога гармонії Лада, яку викрав лихий змій, а богатир Василь-Безпальчик – врятував із підземного царства і взяв у дружини. Тому Маланка – це дохристиянський символ Місяця, а Василь – Сонця.

Наші пращури вірили, що щедрий стіл, добрі побажання, щедрування та інші обряди принесуть їм добробут і щастя в наступному році. Різдвяний Святвечір в українських сім’ях традиційно відзначали у тихому сімейному колі: готували дванадцять страв і носили хрещеним вечерю. 

На Щедрий вечір українці готували багато жирної їжі: щедру кутю, свинину (запікали ціле порося, готували кров’янку, холодець, верещаку), пироги, кашу, млинці та вареники з різними начинками: маком, сиром, гречкою, картоплею, салом тощо. Все це українці запивали узваром. Також випікали хліб, зокрема символічні хлібини “Маланка” і “Василь”, які лежали поруч і, за деякими версіями, символізували подружжя. 

А після Різдва наступали святки: час веселощів, імпровізованих вистав і масок. Молодь традиційно розважалася у різний спосіб: водила Маланку і козу, співала, танцювала, бешкетувала, веселила перехожих, переодягалася, розігрувала сценки. 

В нашій бібліотеці театралізоване дійство "Водіння Кози" пройшло весело.

Для театралізованого дійства двоє людей “перебиралися” у Маланку та Василя, а їх супроводжували найрізноманітніші персонажі:  Дід і Баба, Ведмідь, Циган, Чорт, Коза, Змій-Дід, Єврей, Козак, “Міхоноша”, Цариця, Москаль, Смерть, Журавель та інші. У масках і костюмах щедрувальники ходили по селу, показували сатиричні, гумористичні сценки еротичного чи побутового характеру, пародіювали сімейне життя чоловіка і жінки, танцювали, жартували і висловлювали добрі побажання. Маланка втілює “невмілу господиню”, яка мете від порогу до хати, погано готує, б’є посуд чи не може прясти, тому зазвичай реквізитом для цього персонажа є веретено, віник, лялька або інший атрибут “жіночої справи”.

У ці дні українці водили Козу, влаштовували театралізовані дійства, ворожили.

Звичай водити Козу на Василя, – це містичне дійство, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів і продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників. Воно символізувало родючість і перемогу життя над смертю. Колись у ньому брали участь жреці й “священна тварина” коза, та згодом цей ритуал перетворився радше на виставу.

 Роль кози грав парубок, який надягав вивернутий хутром догори кожух і дерев’яну маску кози з рогами, рухомою щелепою та борідкою. “Козу” за налигача тримав Дід із великим носом і червоними щоками, а супроводжували інші "козоводи”, або циган. Хлопець, який грав козу, приходячи до будинку, намагався “буцнути” господарів. Тоді, за обрядом, норовливу козу “вбивали”, і її треба було оживити піснями і жартами. Залежно від сюжету, козу також могла воскресити знахарка або лікар.

На Маланку ворожили. 

Кожна дівчина з компанії брала по цибулині та клала її корінцями у воду. За повір’ям, чия цибулина раніше пустить зелені паростки, та дівчина першою вийде заміж.

Біля воріт дівчата насипали три купки зерна, а вранці перевіряли. Якщо ніхто його не чіпав, то сімейне життя буде щасливим, а якщо ж його розсипали – то буде лихо

Зранку 1 січня засівати мали молоді хлопці, бо саме вони, на думку наших пращурів, приносили удачу в дім. Також Василь Великий був покровителем землі, тому саме чоловік мав засіяти подвір’я зерном.У деяких регіонах України існувало повір’я, що горохом посівати не можна. Він нібито виник зі сліз Божої Матері, тому тільки сльози він і принесе в дім. За іншою версією, не бажано використовувати гречку і просо, а от пшениця, жито, ячмінь, овес чи навіть рис – те, що треба для посівання.