В Афгані нам зозулі не кували, Сади там яблуневі не цвіли

  15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
   Саме цього дня 1989 року з Афганістану були виведені радянські війська, які протягом десяти років брали участь у війні на території цієї країни.
    Афганська війна – сама трагічна сторінка історії нашого народу, яка тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна.
Її ніхто не оголошував, але вона забрала життя  понад трьох тисяч українців і залишила по собі невиліковні рани у 150 тисячах українських родин. 

    Сьогодні не нам судити щодо правомірності дії керівництва тодішнього часу і вводу  військ в Афганістан. Потрібно з розумінням відноситися до цього і не забувати, в які часи, і при яких обставинах воювали наші солдати та офіцери. Вони приймали присягу і виконували накази.  Ми просто назавжди повинні пам’ятати про великий подвиг воїнів-афганців.

    Багато горя принесла війна в родини простих українців.
 Для кожної розумної людини мужність і героїзм воїнів-інтернаціоналістів – речі безспірні. До того ж, ще живі матері, які оплакують своїх полеглих синів, дружини і діти воїнів-афганців.  Для тих, хто не хоче визнавати цю війну і намагається витіснити її з історії нашої держави, варто побувати на кладовищах, де щороку стає все більше могил афганців, які передчасно померли через поранення і хвороби.

Окликом з вічності: Книга Пам'яті мужніх синів та дочок Київщини, які загинули на війні в Афганістані / авт.-упоряд. О. І. Шепелєв. - К. : Молодь, 2009
Матеріали зібрані учасниками тих подій - воїнами-афганцями, як данина пам'яті побратимів, полеглих в бою.

 

 По різному склалася доля юнаків, які повернулися живими з Афганістану. Важкою була адаптація до мирного життя, напевно, не легшою, ніж випробування боями.
Ще й досі сняться їм гори, походи, стрілянина бою.. і друзі, яких втратили, або зранені і душевно спустошені повернулися додому.
Чимало з них, за проявлену у боях хоробрість, мають високі нагороди.

Їм присвячують пісні, вірші, книги.

Не заживає в серці рана.

Не заживає в серці рана.

Болить у матері за сина.

Молитва слізна материна-

Не вберегла від смерті сина.

Із ночі в ніч відлуння бою:

„Мій синку, любий, я з тобою!”

Пісок розпечений в пустелі,

Гаряче сонце, сірі скелі.

Ось постріл, крики, лемент бою...

Мій синку, любий, я з тобою!”

Знов постріл, крики, лемент, стогін...

Підрублено під корінь пагін.

Той пагін був з міцного роду.

Йому не було переводу.

Земля йому давала сили -

Всі хлібороби нею снили.

Мав чорні брови, очі сині...

За що загинув на чужині?

І де взялась та чорна сила,

Що поламала твої крила?

Чому намарно гинуть діти?

Ще довго буде лан чорніти...

В.Кухарук.

Відлуння афганських гір: нариси, спогади, вірші, пісні. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. –
268 с.

Ця збірка, яка має колективного автора, на прикладі багатьох доль уманчан, яких обпалив, але не зламав Афган, розповідає про справжній героїзм і дружбу, про сміливість і незламність духу воїнів; прослідковує спадкоємність поколінь захисників Вітчизни.
Повернувшись на рідну землю, колишні воїни знайшли гідне місце у мирному житті, наш край може пишатися ними.

У горнилі локальних воєн…: Нариси, спогади, вірші, пісні. – Умань : Видавництво "Алмі", 2014. – 536 с., іл.


Це видання є логічним і закономірним продовженням унікальної книги “Відлуння афганських гір”, яка знайшла одностайне схвалення у всіх, хто її читав. Але воїнами-інтернаціоналістами називають не лише афганців. З 1924-го по 1989 роки наші військові брали участь в бойових діях на території більше 20-ти іноземних держав: Іспанії, Монголії, Китаю. Ефіопії, Північній Кореї, В’єтнамі, Анголі та інших.
В пропонованій книзі – розповіді про ті події та їх учасників, людей нелегкої долі, справжніх чоловіків, вірних присязі і військовому обов’язку.

Відлуння чужої війни: фотокаталог пам'ятників, пам'ятних знаків, могил учасників війни в Афганістані 1979-1989 рр., розташованих на території Тернопільської області

          

Полягли в снігах Суомі: Книга пам’яті України про громадян України, які загинули у воєнних конфліктах на території інших держав. – К.: Пошуково-видавниче агентство “Книга пам’яті України”, 2004. – т.2.- 968 с.

“Полягли в снігах Суомі” – черговий том історико-меморіального серіалу “Книга пам’яті України про громадян, які загинули у воєнних конфліктах на території інших держав”. Це звитяжно-трагедійна епопея про радянсько-фінляндську війну, в якій у Збройних силах колишнього Союзу брали участь наші земляки. Про загиблих у цій війні, їх звитягу і жертовність розповідається на сторінках цього меморіального видання.

Обпалені війною. Афганістан (1979-1989) / авт.-упоряд. В. Погорецький. - Тернопіль: Астон, 2009. - 480 с

.Книга розповідає про долі, подвиги та загибель наших земляків на афганській війні, які, залишаючись вірними військовій присязі, брали участь у бойових діях на території Афганістану, а також засвідчує яскраві приклади героїзму та мужності наших солдатів.
Матеріали зібрані учасниками тих подій - воїнами-"афганцями" та працівниками обласної і районних державних адміністрацій, іншими небайдужими людьми, яким також обпалює серця жорстока правда про афганську війну.
У книзі є такі розділи:
"Країна кривавих маків" - історія Афганістану
"Жорстокі жорна неоголошеної війни" - як все починалось
"Крило скорботної пам'яті" - згадаймо душ пресвітлі імена
"На їхню долю випала війна" - прізвища всіх учасників афганської війни.

Стовба, А.И. Мама, я вернусь…: стихи / А.И. Стовба; автор вступ. ст. А.М. Дмитренко. - К.: Рад. шк., 1987. - 104 с."Мама, я вернусь…" - це збірка поезії молодого лейтенанта, який загинув в Афганістані.
В його віршах глибока філософія, нехитрі і правдиві рядки.
В книзі використані фрагменти фотокопій листків із записної книжки поета.

Трагедія народу

Чомусь болить душа і стукає у скроні,

Знов відгомони тій, за річкою, війні.

За примхами років, на часовій попоні,

Щось загубили ми, як у страшному сні.

Трагедія людей, одягнутих в шинелі,

І посланих на смерть у мусульманський світ.

П'ятнадцять тисяч їх, що за рікою вмерлі,

Сьогодні звідтіля нам шлють священний звіт.

Про те, що не вернулись у материнську хату,

Далеко не усі були на тім мосту.

Коли парадний стрій в кінці вісімдесятих,

Завершив ту війну, як взнали – непросту.

А потім караван порогів військкоматів,

Холодна фрази сталь: «Тебе не слав туди»,

І всі пошкодували, що склали автомати,

І мріяли, щоб правда, колись прийшла сюди.

Вона прийшла і знов у бій іде піхота,

Покликав Вас Майдан, вже сиві шураві.

Як залишилась там дев’ята Ваша рота,

Небесну Сотню тут спалили на зорі.

Приємність поколінь, трагедія і правда,

Потрібно відродити всю логіку життя.

Щоби звучала вічно салютів канонада,

Що повертає пам’ять до вдячного буття.