Заради миру та безпеки

 До Дня створення НАТО в нашій бібліотеці проводиться інформаційний день. Нашим читачам пропонуються книги, статті, періодика присвячена співпраці Альянсу та України. Бібліотекарі ознайомили відвідувачів що таке сучасне НАТО, які країни до нього входять та які перспективи членства України.

Що таке сучасне НАТО? Це – країни провідних економік світу. Це – новітнє та сучасне озброєння та впровадження інноваційних технологій в оборону, розвинений оборонно-промисловий комплекс, високий рівень бойової готовності армії та всебічне соціальне забезпечення військових.

   А ще Альянсу притаманна постійна адаптація до змін військово-політичної обстановки у світі. І однією з передумов забезпечення усього цього комплексу та успішного виконання завдань, які ставлять перед собою союзники, є стандартизація та відповідні уніфіковані процедури не лише у військовій сфері, а й в інших галузях. До того ж, стандарти НАТО є запорукою для військових усіх країн Альянсу разом ефективно захищати спільні інтереси і цінності.
   У березні 2016 року НАТО запровадило нову Політику зі стандартизації.
   НАТО повинно максимізувати взаємосумісність та спроможність військ союзників.  І саме стандартизація сприяє досягненню, підтриманню та удосконаленню взаємосумісності як між натовськими військами, так і між військовими підрозділами країн-партнерів НАТО, зміцнюючи оборонні спроможності Альянсу та посилюючи його боєздатність та ефективність.

   Термінологія НАТО визначає три рівня стандартизації – сумісність, взаємозамінність та уніфікацію
1. Сумісність (compatibility) – це здатність двох та більше підрозділів чи предметів постачання (частин обладнання, матеріалів) до функціонування в одній системі або середовищі без взаємного втручання;
2. Взаємозамінність (interchangeability) – це здатність двох та більше підрозділів чи предметів постачання, які мають однакові функції чи характеристики, бути заміненими одне одним без переозброєння або перенавчання (стосовно підрозділів) чи перероблення або дороблення (стосовно предметів постачання);

3. Уніфікованість (commonality) – вищий рівень стандартизації, тобто реалізована здатність груп або окремих осіб, організацій або країн використовувати загальні доктрини, процедури або обладнання.
  Першочергова мета запровадження натовських стандартів для України – це досягнення кращої взаємосумісності з силами НАТО та посилення оборонних можливостей держави шляхом впровадження найкращого досвіду союзників по Альянсу. Перехід України до натовських стандартів буде означати досягнення нашою державою стандартів демократії, верховенства права, фундаментальних свобод та прав людини, ефективне функціонування економіки. Все це забезпечить не лише дієвий демократичний цивільний контроль за сектором безпеки і оборони, а й суттєво посприяє якнайшвидшому вступу України до Організації Північноатлантичного договору.
   Одним з основних принципів стандартизації НАТО є її добровільність. Запровадження документів НАТО зі стандартизації є національним рішенням, яке є добровільним, проте має важливе значення для розвитку взаємосумісних спроможностей. Ніхто і ніяким чином не може зобов’язати державу-члена НАТО запроваджувати абсолютно всі стандарти НАТО.
 Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору, яка була підписана ще 9 липня 1997 року під час Мадридського саміту Альянсу визначає, що Україна підтверджує свою рішучість продовжувати військову реформу, зміцнювати демократичний та цивільний контроль над Збройними Силами та підвищувати їхню оперативно-технічну сумісність зі збройними силами держав-членів НАТО та країн-партнерів. Тобто, завдання впровадження стандартів НАТО стоїть перед Києвом ще з 1997 року.
   23 травня 2018 року був схвалений пакет Цілей партнерства Україна-НАТО, в якому прописано першочерговість опрацювання стандартів та доцільність їхнього застосування в української армії. Отже, відповідно до цього документу, Міноборони та Збройні Сили України мають запровадити у свою діяльність 219 стандартів НАТО.

  Збройні Сили України наполегливо працюють над питаннями технічної сумісності з підрозділами країн Альянсу. Тож Україна конкретними справами підтверджує, що приєднання до Північноатлантичного альянсу – головний пріоритет у зовнішній політиці держави.Саме запровадження стандартів НАТО дозволить Збройним Силам України остаточно подолати залишки радянської системи функціонування армії та вийти на високий рівень спроможності відповідати на сучасні загрози.
Запровадження стандартів НАТО забезпечує:

• підвищення оперативних і бойових можливостей Збройних Сил та інших силових структур України;
• планомірне нарощування боєздатності військ (сил);
• досягнення взаємосумісності з силами та засобами провідних країн світу;
• підвищення ефективності використання державних ресурсів у сфері оборони.

  Також впровадження стандартів НАТО потрібно для покращення внутрішніх процесів та реформ, які відбуваються в державі.
   У 2014 році Брюссель започаткував Програму посилених можливостей НАТО (EOP), яка сприяє розширенню співпраці партнерів з Альянсом, посиленню оперативної сумісності військ країн-учасниць Програми з силами НАТО. Тобто, чим вище ця сумісність, тим простіша і ефективніша участь військових підрозділів партнерів у місіях і операціях Альянсу.До приєднання України до цієї Програми, НАТО в її рамках співпрацювало з п’ятьма країна:
Австралією; Фінляндією; Грузією; Йорданією;  Швецією. 

 Кожній з країн-партнерів НАТО було визначено пріоритети оборони.

   Подібний діалог Україна, вже як учасниця EOP, могла б інтенсифікувати і щодо безпеки у Чорному морі. Іншими словами, саме фокус на Чорноморській безпеці міг би стати візитною карткою України, як учасниці Партнерства посилених можливостей.
Варто звернути увагу і на інший аспект: будь-які аналогії між Україною з одного боку, та Швецією чи Фінляндією з іншого, потрібно робити досить обережно, оскільки у цих держав та України на даному етапі зовсім інша фінальна мета у відносинах з НАТО – Швеція прагне максимально використати EOP, оскільки воно не передбачає членства в Альянсі, а Україна зацікавлена в максимальному використанні EOP якраз для того, аби наблизити членство в НАТО.

  У рамках партнерства з НАТО вже запроваджуються стандарти якості на підприємствах-учасників ДК “Укроборонпром”, що стало одним із головних пріоритетів. Окремим напрямом розвитку співпраці стали програми підготовки українських фахівців за програмами Альянсу. «Укроборонпром» запропонував створити на базі Концерну тренінговий центр для українських фахівців сектора безпеки та оборони за програмами Альянсу. Відповідна програма передбачає залучення профільних міністерств, відомств та державних організацій.

Нато - колективна безпека

   НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organisation) – Організація Північноатлантичного договору – міжнародна організація, створена 4 квітня 1949 року для колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки.

   Відповідно до Вашингтонського договору кожна держава-член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки.

   Сьогодні членами НАТО є 30 країн: Албанія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Чорногорія та Північна Македонія.

   Ухвалення всіх рішень в Альянсі відбувається на засадах консенсусу. Кожна країна-член НАТО має право вето.

   НАТО не має власних збройних сил, у розпорядженні Альянсу є збройні сили – країн-членів.

   Будь-яка держава-член має право виходу з Альянсу.


   Співробітництво НАТО з Україною має вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО - Польщею ,Румунією, Словаччиною, Угорщиною.
   Відносини України з НАТО почали розвиватися невдовзі після здобуття нею незалежності у 1991 році. З того часу почалися активні контакти і співробітництво України з НАТО. Не зважаючи на те, що через власний позаблоковий статус Україна не може розраховувати на повноцінну політичну підтримку і військову допомогу з боку Альянсу, вона продовжує підтримувати тісні зв'язки з НАТО. Україна залишається єдиною країною-партнером, яка бере участь у чотирьох з п'яти операцій під проводом НАТО.

   

   В нових умовах позаблоковості, Україна в повному обсязі продовжує виконувати взяті перед світовою спільнотою зобов'язання у питаннях підтримання миру, регіональної та загальносвітової безпеки. Щоб досягти повноцінного членства в НАТО Україні вкрай важливо наблизити свою філософію і стандарти Збройних сил України до стандартів НАТО.

   Станом на 13 квітня 2020 р, офіційний сайт НАТО має 4 мовних розділи: англійською, французькою, російською та українською мовами.

   12 червня 2020 року, Північноатлантична рада визнала Україну партнером з розширеними можливостями.
На жаль війна та пандемія ,з одного боку, сповільнюють рух України до повноцінного членства в НАТО,а з іншого - дають можливість доопрацювати низку важливих питань та зобов"язань.

Україна - НАТО

4 квітня День створення НАТО - Організація Північноатлантичного договору, Північноатлантичний Альянс.

     

    Історія взаємовідносин „Україна – НАТО” розпочалась восени 1991 року і не втрачає актуальності впродовж усіх наступних років. Питання про форми співробітництва (особливо вступу) з Альянсом викликають дискусії між політичними силами держави та неоднозначні оцінки в українському суспільстві. Це пов'язано з рядом причин.       По-перше, зближення України з НАТО дуже невигідне потужному сусідові нашої держави – Російській Федерації.  

   По-друге, частина населення України, особливо на сході країни, виступає проти вступу до НАТО, діючи за гаслами „НАТО – ворог”, „Україна – нейтральна держава”

      Незважаючи на неоднозначність підходів у суспільній думці, Україна тісно співпрацює з НАТО в рамках програми „Партнерство заради миру”

   Україна є єдиною країною-партнером НАТО, що бере участь у всіх основних поточних миротворчих місіях під її проводом. Українські миротворці були залучені до виконання завдань у складі Міжнародних сил безпеки в Косові, Тренувальної місії НАТО в Іраку, Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ). Україна є учасницею антитерористичної операції НАТО «Активні зусилля».

    Важлива для НАТО також Україна, яка розташована на передовому рубежі стримування експансії Росії у західному напрямі. Тому керівництво Альянсу підтримує євроатлантичний курс України, надає їй практичну допомогу у зміцненні оборонної сфери та приведенні її до стандартів Північноатлантичного союзу. Але на відміну від Грузії, зараз в НАТО поки що не розглядається жодних варіантів прийняття у найближчій перспективі України до складу Альянсу. Бо не досягнуто консенсусу в Альянсі з українського питання, українське населення і політичні сили країни по-різному ставляться до НАТО, а також зберігаються недоліки у справі проведення внутрішніх реформ в Україні. Це такі, як не ефективні заходи щодо боротьби з корупцією та гальмування внутрішніх реформ.

     В той же час Україна хоча і не має реальних перспектив у справі набуття найближчим часом офіційного членства в НАТО, але це жодним чином не обмежує її співробітництво з Альянсом та виведення його на якісно новий рівень. По суті, таке співробітництво може набути форм та глибини, характерних для офіційних членів НАТО.

Більш детальніше з цим питанням можна ознайомитись в таких виданнях:

1.  Україна. Президент (2005 -; В.А. Ющенко). Про Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України: Указ... 28 лют. 2006 р. № 157 // Уряд. кур'єр. - 2006. - 22 берез. - (Орієнтир. -  №7. - С.15-16).
2. Аналітично-інформаційне видання «Нова Стратегічна Концепція НАТО: безпекові та оборонні виклики для «Вишеградської Четвірки» та України заради посилення євроатлантичної солідарності», 2011. – 136 с.
3. Вступ до НАТО – стратегічний вибір України /За загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Вид-во „Інститут трансформації суспільства”, 2008. – 192 с.
4. Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива/ За загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Видавництво „Інститут трансформації суспільства”, 2007. – 336 с.
5. Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції // Світлана Ліпкевич. Схід (журнал). 2007.
6. Корнієнко В. О. Україна — ЄС: перспективи інтеграції в контексті сучасних викликів [Текст] / В. О. Корнієнко // Інтеграційний вибір України: історія, сучасність, перспективи: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю.— Вінниця, 10 квітня 2012 р., Т.ІІ. — Тернопіль : Крок, 2012. — С. 204–209.
7. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України : підручник / колектив авторів; за заг. ред. О. І. Пошедіна. - 2-ге вид., доп. та вип. - К. : НАОУ, 2009. - 276 с
8. Європейська та євроатлантична інтеграція України. Європейська та євроатлантична інтеграція України/автор Микола Кордон. Видавництво Центр навчальної літератури - 2017р. - 172 с.

    

   

Військово-політичний союз 29 держав

4 квітня в бібліотеці відбулася інформаційна година до Дня створення НАТО.

Десять цікавих фактів про НАТО

1. Центр міжнародної безпеки. Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є однією з провідних міжнародних інституцій. Це військово-політичний альянс 28 країн Європи і Північної Америки. Усі рішення в рамках Альянсу ухвалюються за принципом консенсусу. Кожна країна-член, попри її розміри, має однакове право голосу, коли йдеться про обговорення й ухвалення рішень. Держави-члени віддані принципам особистої свободи, демократії, поваги до прав людини і верховенства права. Ці цінності покладено в основу трансатлантичного зв’язку НАТО.
2. Колективна оборона. Першорядне завдання Альянсу полягає у забезпеченні захисту і оборони території й населення держав НАТО. Стаття 5 Вашингтонського договору – засновницького статуту НАТО – регламентує завдання НАТО із гарантування колективної оборони. У ній стверджується, що напад на одного з членів Альянсу вважатиметься нападом на них усіх. Статтю 5 було введено в дію лише одного разу в історії Альянсу, а саме: 12 вересня 2011 року, наступного дня після здійснення терористичних актів проти Сполучених Штатів Америки.
3. Командна структура НАТО. НАТО має єдину постійнодіючу структуру військового командування, у якій задіяно військовий і цивільний персонал з усіх держав – членів Альянсу. В Альянсі існують два верховних командування стратегічного рівня (Оперативне командування ОЗС НАТО у Монсі, Бельгія, і Командування ОЗС НАТО з питань трансформації у Норфолку, США). Цим стратегічним командуванням підпорядковано два Об’єднаних командування ОЗС НАТО (у Брунссумі, Нідерланди, і Неаполі, Італія), здатних розгортати війська й керувати військовими операціями. До складу командної структури також входить Об’єднане командування ВПС НАТО у Рамштайні, Німеччина, Об’єднане командування Сухопутних військ в Ізмірі, Туреччина, і Об’єднане командування ВМС у Нортвуді, Велика Британія.
4. Постійнодіючі сили. НАТО має низку підрозділів збройних сил, які несуть бойове чергування, забезпечуючи у такий спосіб постійний внесок у колективну оборону Альянсу. До складу цих сил входять чотири постійних угруповання ВМС НАТО, готові миттєво відреагувати у разі потреби. До того ж НАТО має об’єднану систему протиповітряної оборони, яка поєднує національні системи ППО окремих країн й до складу якої входять також засоби НАТО із протидії балістичним ракетам. Альянс також запроваджує низку операцій із патрулювання повітряного простору, тобто винищувачі Альянсу постійно контролюють повітряний простір країн-членів, які не в змозі робите це самостійно. Літаки НАТО нині цілодобово захищають повітряний простір Албанії, Естонії, Латвії, Литви і Словенії.
5. Збройні сили і військова техніка. На користь НАТО працює те, що Альянс в змозі об’єднувати військовий досвід і потенціал окремих держав-членів: чи то бронетехніку, чи підводні човни, чи винищувачі. Коли Альянс ухвалює рішення про проведення спільної операції, то відповідно звертається до держав-членів із запитом про виділення підрозділів і військової техніки, які на відповідний період передаються під командування НАТО. Особовий склад, залучений до операції НАТО, вважається «збройними силами НАТО», точніше, це – багатонаціональні сили з країн – членів НАТО, а у деяких випадках – з країн-партнерів й інших держав, які побажали виділити війська. Єдиний військовий ресурс у власності НАТО – це літаки раннього радіолокаційного виявлення і спостереження (АВАКС). Із 2018 року НАТО матиме у розпорядженні також п’ять літаків-розвідників «Global Hawk». Процес об’єднання сил і засобів на прохання Альянсу для проведення операції часто називають процедурою «формування сил».
6. Бюджет НАТО. Усі країни-члени роблять прямі і непрямі внески з метою забезпечення функціонування НАТО і здійснення її політики і діяльності. Істотна частка цих внесків є непрямими і здійснюється у вигляді участі держав- членів в операціях під проводом Альянсу. Країни-члени несуть витрати щоразу, коли погоджуються на добровільній основі виділити підрозділи для участі в операціях НАТО. Так, наприклад, країна, що виділяє винищувачі, несе усі витрати, пов’язані з їхньою експлуатацією. Щодо прямих внесків до загального бюджету НАТО, то такі внески обчислюються за узгодженою формулою розподілу витрат, що ґрунтується на розмірі національного ВВП. Ці внески спрямовуються на фінансування об’єднаних структур НАТО, а також засобів і структур, що перебувають у власності Альянсу.
7. Стримування. За п’ять десятиліть після Другої світової війни Альянсу вдалося запобігти тому, щоб холодна війна перетворилася на справжню. Завдяки парасольці безпеки, яку забезпечувала НАТО, народи Європи, Канади і США насолоджувалися перевагами демократичного вибору, верховенства права і бурхливого економічного зростання. Функція стримування Альянсу ґрунтується на відповідному поєднанні ядерного потенціалу і звичайних збройних сил, що і донині залишається центральним елементом стратегії НАТО поряд із зобов’язанням союзників у галузі контролю над озброєннями, роззброєння й нерозповсюдження зброї масового знищення.
8. Врегулювання криз. Альянс неодноразово брав на себе відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. У 1995 році НАТО сприяла припиненню війни і запровадженню мирної угоди у Боснії. У 1999 році НАТО допомогла покласти край масовим вбивствам і репресіям у Косові. Сьогодні війська НАТО продовжують нести службу у Косові за мандатом Організації Об’єднаних Націй. Починаючи із 2003 року, санкціонована ООН місія Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) під проводом НАТО гарантувала те, щоб Афганістан ніколи більше не став притулком для терористів. Три роки тому НАТО втрутилася у ситуацію в Лівії, щоб гарантувати захист цивільного населення згідно з мандатом ООН. Кораблі НАТО ведуть боротьбу з піратством поблизу берегів Сомалі і проводять антитерористичну операцію, патрулюючи води Середземного моря. Кілька разів сили НАТО долучалися до місій із доправлення гуманітарної допомоги, зокрема після урагану Катріна у США і внаслідок землетрусу у Пакистані у жовтні 2005 року.
9. Безпека для усіх. Такі загрози, як тероризм, піратство, розповсюдження зброї масового знищення і кібернапади не визнають кордонів. Ось чому НАТО створила глобальну мережу партнерів із гарантування безпеки, до якої увійшли понад 40 країн світу, а також міжнародні організації, зокрема ООН, Європейський союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) й Африканський союз. В операції Альянсу в Афганістані бере участь 21 країна- партнер, а в операції НАТО у Косові – 10 держав-партнерів. Крім участі країн-партнерів в операціях під проводом НАТО, з початку 90-х рр. XX ст. Альянс розбудував широку мережу партнерства, інструментами якої є, зокрема, Рада євроатлантичного партнерства, Середземноморський діалог, Стамбульська ініціатива співпраці, а також відносини з багатьма партнерами в усьому світі, такими як Австралія, Японія й Південна Корея.
10. Політика відкритих дверей. Будь-яку європейську державу, що здатна сприяти підтриманню безпеки і відстоювати принципи Альянсу, може бути запрошено вступити до НАТО. Кожна країна має право вільно вирішувати вступати до Альянсу чи ні. Загалом було шість раундів розширення НАТО. У період 1952 – 2009 років 16 європейських країн висловили бажання приєднатися до Альянсу і згодом стали його членами. Процес розширення НАТО сприяв зміцненню миру і безпеки в Європі. Нині чотири країни є офіційними кандидатами на вступ до Альянсу. Це – Боснія і Герцеговина, Грузія, Чорногорія і колишня Югославська Республіка Македонія* . Держави – члени Альянсу оцінюють успіх кожної з цих країн на шляху до набуття членства. Щоб стати членом Альянсу, кожна країна-кандидат має реалізувати широкий спектр політичних, економічних і безпекових реформ.