Козацька звитяга: від Січі до сьогодення

Козацька звитяга: від Січі до сьогодення — у бібліотеці № 11 відбувся історичний екскурс до Дня українського козацтва.
Зв'язок поколінь — це міцний дев'ятисотрічний ланцюг нашої незламності, де слава Запорозької Січі безпосередньо перегукується з героїзмом сучасних воїнів, які сьогодні виборюють свободу та незалежність нашої держави.

Під час історичного екскурсу "пройшли" крізь віки української боротьби — від зародження Запорозької Січі до героїчного сьогодення:
Згадали заснування Запорозької Січі, побут, військові традиції та непоборний дух українського козацтва, який став фундаментом нашої нації.

Головним акцентом стала проводима паралель між козаками та сучасними захисниками й захисницями України. Ті самі цінності — воля, гідність, відданість своїй землі та безмежна любов до Батьківщини — живуть у серці кожного українського воїна XXI століття.

 

Відвідувачі ознайомилися з тематичною книжковою виставкою, на якій були представлені як фундаментальні історичні дослідження, так і художні твори про козацьку добу.
Учасники бібліотеки активно долучалися до обговорення, ділилися власними думками, а також перевірили свої знання під час тематичної вікторини.

 

Бібліотекарі підготували добірку сучасних та класичних книг українських авторів, яка розкриває тему козацтва, військової історії та її зв'язку із сьогоденням, пропонуємо з деякими із них познайомитися. 

«Вірші з бійниці» — Максим Кривцов. Поетична збірка поета й військового з позивним «Далі», який трагічно загинув на фронті на початку 2024 року. Його вірші стали одним із найсильніших голосів сучасної воєнної поезії.

«Дівчата зрізають коси» — Євгенія Подобна. Важлива збірка спогадів 25 жінок-військових (медиків, снайперок, кулеметниць, мінометниць), які брали участь у бойових діях. Це чесні розповіді про воєнний побут, звільнення українських міст та становище жінки в армії.

Володимир В'ятрович — «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну» 
Автор простежує тяглість боротьби українців за незалежність протягом останнього століття, пояснюючи, як історичний досвід (від козацтва та Визвольних змагань) формує сучасний опір.

Тарас Чухліб — «Козаки і татари. Українсько-кримські союзи 1500–1700 років» або «Секрети козацької дипломатії»
Книги відомого історика про військову майстерність, геополітичні стратегії та дипломатичні здобутки козацької еліти.

Адріан Кащенко — «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове»
Класика української прози, яка сформувала уявлення кількох поколінь про козацьку характерництво, сміливість та любов до волі.

Василь Шкляр — «Залишенець. Чорний Ворон»
Роман про повстанців Холодного Яру 1920-х років, які вважали себе прямими нащадками козаків і воювали під гаслом «Воля України або смерть».

Володимир Рутківський — трилогія «Джури»

Хоч серія вважається підлітковою, її із захопленням читають і дорослі. Це якісна, динамічна проза про становлення козацтва, характерників та перші перемоги Запорожців.

Артем Чех — «Хто ти такий?» «Точка нуль»
Щира та глибока військова проза від сучасного письменника і воїна ЗСУ про осмислення власної ідентичності, сили та боротьби на передньому краї.

Павло Вишебаба —«Тільки не пиши мені про війну»
Збірка поезій та роздумів військовослужбовця, у якій звучить той самий дух свободи та захисту рідного дому, що й сотні років тому.

Шлях крізь випробування до свободи

2 жовтня ми вшановуємо пам'ять видатного українського прозаїка, поета, драматурга, публіциста, журналіста та незламного політичного діяча — Івана Багряного.

 До 120-ї річниці від дня його народження у бібліотеці для дорослих 11 відбувся книжковий дайджест, присвячений життєвому та творчому подвигу титана українського духу.

Іван Багряний — людина, яка пройшла крізь пекло радянських концтаборів, репресії, заслання та еміграцію, але не зламалася, зберігши гідність і непохитну віру в незалежну Україну.

Іван Багряний (справжнє ім’я — Іван Лозов’ягін) увійшов в історію не лише як талановитий прозаїк, поет, драматург, публіцист і журналіст, а й як палкий політичний діяч, який до останнього подиху боровся за свободу та незалежність України.

Його життя стало суцільною лінією найбільшого опору — боротьби проти тоталітарної системи, насильства й поневолення. А його творчість перетворилася на потужну зброю проти тоталітаризму, правду про який він не боявся говорити відкрито.

Його життєве кредо:

«Ходи по лінії тільки найбільшого опору, і ти пізнаєш світ».

Ці слова якнайкраще відображають складний і мужній шлях письменника, який, незважаючи на переслідування, ув’язнення та вимушену еміграцію, залишився вірним своїм переконанням і Україні.

Іван Багряний — приклад незламності людини, для якої свобода була не просто словом, а сенсом життя.

Радянський режим намагався знищити його фізично та стерти його ім'я з пам'яті поколінь. Проте Багряний вистояв, задокументувавши жахи тоталітаризму та велич людської гідності у своїх безсмертних творах. Його памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» став маніфестом для тисяч українських емігрантів і відкрив світові очі на радянську диктатуру.

Сьогодні, ми бібліотекарі пропонуємо вам перечитати або відкрити для себе заново ключові твори ювіляра.

Роман «Тигролови» — це справжній український пригодницький шедевр, який здобув світове визнання та був перекладений багатьма мовами. Історія Григорія Многогрішного, який тікає з ешелону смерті та знаходить прихисток у тайзі серед родини сірків, доводить: людина може перемогти будь-якого дракона, якщо зберігає внутрішню свободу та віру.

Роман «Сад Гетсиманський» — це один із перших у світовій літературі творів, що детально та правдиво змалював конвеєр радянського терору, катівні НКВД та незламність людського духу перед лицем нелюдських тортур. Ця книга є глибоко автобіографічною та вражає своєю психологічною точністю.

Повість «Огненне коло» переносить читача у вир Другої світової війни. Це трагічний та водночас героїчний твір про долю молодих українців із дивізії «Галичина», які опинилися в пекельному котлі під Бродами. Багряний майстерно показує драму цілого покоління, змушеного воювати між двома тоталітарними імперіями за власну свободу.

Роман «Людина біжить над прірвою» — це глибоке філософське полотно, опубліковане вже після смерті письменника. Твір розповідає про надзвичайно складну, драматичну долю людини на тлі воєнних і повоєнних подій у Європі. Головний герой балансує на межі життя і смерті, намагаючись зберегти своє людське обличчя та гідність у хаосі світової катастрофи.

Роман «Буйний вітер» розкриває тему формування світогляду української молоді в передвоєнні роки. Це історія про пошук правди, перше кохання, життєві ідеали та складні виклики радянської дійсності, які змушували юних героїв рано дорослішати й робити свій безкомпромісний вибір.
Повість «Люба» є ще одним пронизливим свідченням воєнного часу. Через історію головної героїні Багряний змальовує трагічну долю української жінки, яка опинилася в лещатах війни, окупації та репресій, але зберегла в собі здатність до великої любові, самопожертви та стійкості.

Політична брошура-декларація «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» стала справжнім міжнародним маніфестом. У цьому документі письменник пристрасно та аргументовано виступив на захист прав людини та поневоленої української нації, пояснивши світовій спільноті, чому тисячі українських біженців обирають важку еміграцію замість повернення до радянського «раю».

Запрошуємо вас завітати до бібліотеки для дорослих №11 ЦБС Солом'янського району, де оформлено тематичну книжкову виставку до 120-річчя Івана Багряного. Тут ви зможете ближче ознайомитися з його багатогранною спадщиною. Його слово залишається надзвичайно актуальним і сьогодні, надихаючи нас на боротьбу за власну свободу та державу.

Ось найцікавіші факти про його життя та творчість коротко:

• Мав художню освіту: Письменник починав свій шлях із малювання. Він навчався в Київському художньому інституті, але через «політичну неблагонадійність» його не допустили до захисту диплома.
• Походження псевдоніма: За легендою, ім'я «Багряний» йому навіяв Микола Хвильовий, який часто використовував це слово. Окрім цього, письменник публікувався під іменами Іван Полярний, Дон Кочерга, Сорок сорок та іншими. 
•  Коли радянська цензура забанила його поему «Ave Maria» (1929), Багряний видав її власним коштом в Охтирці, вказавши на обкладинці неіснуюче видавництво «САМ».
• «Тигролови» за 14 днів: Свій найвідоміший пригодницький роман він написав усього за два тижні у 1943 році, коли переховувався від гестапо в Моршині. Твір повністю заснований на його власному досвіді втечі з етапу ГУЛАГу та дворічного життя в тайзі Далекого Сходу. 
• У романі «Сад Гетсиманський» (1950) Багряний навмисно не змінював імена слідчих НКВС та в'язнів. Він хотів, щоб світ знав реальні імена як жертв, так і їхніх катів. 
• Хресний батько українського Орвелла: Саме за ініціативи та редагування Багряного у повоєнній Німеччині антиутопію «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла вперше в історії переклали іноземною (українською) мовою. Письменник також особисто проілюстрував це видання. 
• Писав лежачи через біль: Отриманий у таборах важкий туберкульоз легень мучив його все життя. В останні роки він майже не міг сидіти й писав тексти лежачи, тримаючи на грудях спеціальну дерев'яну дошку. 

Детальніше про життєвий шлях автора можна дізнатися у статті на Вікіпедії.

Герої на сторінках книг

 

До Дня Захисників та захисниць України у Бібліотеці для дорослих №11 презентовано особливу локацію — тематичну полицю «Герої на сторінках книг».

Ця виставка — наша глибока шана тим, хто тримає небо над Україною, та вічна пам'ять тим, хто повернувся додому «на щиті».

Під час заходу бібліотекарі познайомили відвідувачів із творами письменників-фронтовиків та знаковими виданнями, які є у фонді нашої бібліотеки. Гості мали змогу відкрити для себе книги тих, хто тримав у руках і зброю, і перо. 

На виставці представлені праці військових, які віддали свої життя за нашу свободу. Їхні слова, закарбовані на папері, тепер є їхнім безсмертним голосом. Важливо читати такі книжки кожному, дізнаватися правду з перших вуст — з уст самих військових — це зовсім інший рівень осмислення війни. 

Навіть коли реальні події викладені в художньому стилі, вони передають справжні емоції, біль, побратимство та віру в Перемогу. Це набагато глибше, чесніше та сильніше, ніж сухі й часто маніпулятивні новини в телеграм-каналах. Книги наших захисників допомагають зберегти справжню, неспотворену історію, яку ми не маємо права забути.

Підбірка книг, які розкривають долі українських захисників та захисниць:

«Гемінґвей нічого не знає», Артур Дронь:

Про що: Збірка короткої прози від молодого поета й воїна-добровольця. Це пронизливе свідчення солдата про братерство, близькість смерті, Бога на війні та надлюдську силу духу українських захисників. Книга здобула престижну Премію імені Юрія Шевельова. 

«Гра в перевдягання» або «Точка нуль», Артем Чех:

 Психологічно глибокі автобіографічні твори відомого письменника та військовослужбовця. Автор без прикрас показує внутрішню трансформацію цивільної людини, яка одягає однострій, розкриваючи побут, страхи та колективну травму солдатів на передовій. 

«Битись не можна відступити», Павло Белянський

 Книга письменника та воїна ЗСУ про дуже різних людей (від вчителя й автослюсаря до колишнього бандита), які після 24 лютого взяли до рук зброю. Це історія про те, як звичайні українці стають справжніми героями під час оборони своєї землі. 

«Залізний генерал. Уроки людяності», Людмила Долгоновська  Книга-портрет присвячена постаті Валерія Залужного, написана його радницею. Вона показує характер, стратегічне мислення та людяність воєначальника, який очолив спротив у найважчі перші місяці повномасштабного вторгнення. 

«Бій за Київ», Сергій Руденко

 Збірка есеїв та репортажів, що висвітлює масштабну панораму оборони столиці. Книга фокусується на характерах захисників — звичайних киян та військових, які ухвалили складні рішення та зупинили ворога на підступах до міста. 

 «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення», Олександр Михед Письменник, який згодом доєднався до ЗСУ, створив глибоке філософсько-документальне дослідження першого року повномасштабної війни. Книга розповідає про особисті втрати, трагедію Бучі та метаморфози українського суспільства. Видання було високо оцінене світовими медіа, зокрема Financial Times та The Telegraph.

«Україна: пекельний 22-й. Народний щоденник» (Авторки-упорядниці: Юлія Бережко-Камінська та Алла Багірова)

 Ця книга є справжнім народним літописом перших, найважчих місяців повномасштабного вторгнення. Унікальність видання в тому, що воно, як мозаїка, складається з безлічі живих нотаток, повідомлень, постів та есе українців різного віку й професій. Авторки, які самі пережили початок війни в Бучі та Ворзелі, зібрали під однією обкладинкою сотні щирих свідчень, світлин та поезій, що народжувалися безпосередньо в епіцентрі подій.

«Рани землі Бучанської» (Ольга Воробйова)

Важка, але надзвичайно важлива книга-пам'ять, написана безпосереднім свідком окупації селища Ворзель. На сторінках видання зафіксована сувора хроніка 33-денного терору в Бучанському районі: факти злочинів російських військових та реальні історії відчайдушного спротиву місцевих жителів і бійців ТрО. Кожен нарис створено на основі особистих зустрічей авторки з рідними загиблих та очевидцями.

«Три медалі в шухляді» (Валерій Пузік)

Це глибока, гранично чесна та щемка збірка воєнної поезії, яка б'є в саме серце. Автор, який сам є військовослужбовцем, фіксує дев'ять років нашого спільного болю, перетворюючи уламки воєнної реальності на пронизливі вірші. Тут немає пафосу чи плакатних гасел. Це поезія окопів, бліндажів та тихих розмов із Богом, де кожне слово вистраждане на передовій.

 Вірші тонко передають стани, знайомі тисячам українців: заціпеніння від втрат, боротьбу з ПТСР, синдром «чужого» у мирному місті та неминуче повернення на фронт.

«Понад життя» 

Збірка нарисів про українських захисників та захисниць, чия самопожертва та мужність стали міцним щитом для країни. Книга розповідає про людей, які свідомо обрали ризик і захист Батьківщини, ставлячи її свободу вище за власне життя.

«Солдат "Змінена свідомість» Олександр Мороз

 Це література «з перших вуст» — чесні, без прикрас і цензури записки безпосередньо з передової. Книга знайомить читача з реальним солдатським побутом, окопними буднями, важкими боями за кожен метр української землі та справжнім бойовим братерством.

«Я тебе… Війна»

Збірка короткої прози та свідчень про те, що навіть під час найстрашніших обстрілів, болючих розлук та руйнувань у серцях людей залишається місце для любові, турботи та людяності. Це книга про світло, яке перемагає темряву.

 Запрошуємо кожного відвідати бібліотеку, обрати книгу серцем та доторкнутися до живої історії нашої боротьби.

 Чекаємо на вас у Бібліотеці для дорослих №11!

Мандрівна валіза

27 вересня в Бібліотеці для дорослих №11 вирували експедиційні пристрасті з нагоди — Всесвітнього дня туризму.

Для наших читачів ми підготували та провели інтерактивний захід у форматі мапи-вікторини "Мандрівна валіза".

Разом із нашими відвідувачами ми вирушили у віртуальну мандрівку найцікавішими куточками нашої планети та чарівними куточками України.


Поруч із досвідченими мандрівниками за логічні завдання завзято взялися й юні дослідники. Головним атрибутом заходу стала інтерактивна "валіза мандрівника", наповнена артефактами з різних куточків планети — від компасів і путівників до автентичних сувенірів та етнічних дрібничок. Кожен предмет слугував ключем-підказкою до нової зупинки на нашій великій географічній мапі.

Учасники відповідали на каверзні запитання вікторини й змагалися у кмітливості. Кожна правильна відповідь вікторини давала змогу прокласти новий маршрут та поставити символічну геомітку на нашій великій географічній карті.

Відгадавши регіон, бібліотекарі розповідали учасникам про незвичайні назви українських сіл і міст та читали легенди про їхнє походження.

Деякі з цих назв викликати усмішку або подив та мають цікаві історії, що відображають культурну та історичну спадщину регіону.

 

1. Борщі (Одеська область)
Це село носить назву популярної української страви — борщу. Легенда говорить, що у XVIII столітті тут був заїжджий двір з трактиром, де варили найсмачніший борщ. Чутки про страву розійшлися по всій окрузі, і село отримало свою назву на честь борщу. Місцеві жителі досі дотримуються традиції й радо пригощають туристів справжнім українським борщем.
2. Сальник (Вінницька область)
Назва села походить від випадку, коли в болоті застряг віз із салом, і його залишили напризволяще. Місцеві жителі стверджують, що купці не захотіли витягувати його, бо "сала і так було вдосталь". Відтоді село стало асоціюватися з українським делікатесом і отримало назву "Сальник".
3. Щастя (Луганська область)
Місто з такою позитивною назвою було засноване в кінці XVII століття. За легендою, селяни, які втекли від панщини в пошуках кращого життя, знайшли тут довгоочікувану свободу і були по-справжньому щасливими. Назва "Щастя" символізує їхню мрію про вільне і мирне життя.
4. Песець (Хмельницька область)
Село заснував князь Данило Галицький на місці, де він полював на песця. Існує також легенда, що назву річки Данилівки, яка протікає поруч, пов’язують із цим князем. Песець — рідкісний приклад, коли назва тварини стала назвою населеного пункту.
5. Деньги (Черкаська область)
Назва цього села походить від прізвиська першого поселенця козака Деньги. За легендою, він був українець татарського походження, і в нього було багато грошей, через що й отримав таке ім'я. Місцеві сподіваються, що ця назва приносить селянам добробут і фінансове процвітання.

6. Сукачі (Київська область)

Село Сукачі має кілька легенд про своє походження. Одна з них говорить, що назва пішла від густих лісів, які оточували поселення. Інша — що перші жителі займалися виготовленням мотузок, але це малоймовірно. Найвірогіднішою є версія, що назва походить від прізвища перших поселенців.
7. Пуків (Івано-Франківська область)
Про походження назви села існує кілька версій. За однією з них, назва походить від букового лісу, що здавна ріс поблизу. Спочатку село називалося Буків, але з часом "Б" перетворилося на "П", і вийшла назва Пуків. Інша легенда стверджує, що спершу село звалося Путів, від слова "путь", адже через нього проходив шлях між містечком Стратин і стародавнім Галичем. Пізніше "Т" замінили на "К" для простішого звучання, і назва стала Пуків. Дослідник О. Купчинський припускає, що назва походить від імені "Пук", яке існувало ще в часи Галицького князівства. Можливо, Пук був дружинником або боярином. Також є припущення, пов'язані з язичницькими часами, що залишають дослідникам простір для подальших досліджень щодо справжнього походження назви села.
8. Печихвости (Львівська область)
Це село отримало свою назву через драматичну подію. Під час татарських нападів місцеві жителі ховалися в печерах і змушені були запікати хвости тварин, щоб вижити. Назва "Печихвости" нагадує про ті важкі часи, хоча зараз тут панує мир і спокій.
9. Москалі (Сумська область)
Село отримало свою назву на честь військових поселенців з Московії, які жили тут після повернення Любецької волості до Литовського князівства. Назва збереглася до сьогодні і часто викликає усмішку.
10. Берегуйфолу (Закарпатська область)
Назва цього населеного пункту походить від угорської мови і перекладається як "Нове село поряд з Берегово". Село виникло ще в XIII столітті після монголо-татарської навали на Береги, тож нове поселення вирішили назвати так на згадку про старий населений пункт.
11. Кукли (Волинська область) — назва, можливо, походить від бур’яну "кукіль", що ріс на цих землях.
12. Зади (Львівська область) — поселення засноване "на задах", тобто на околицях іншого хутора.
14. Терпіння (Запорізька область) — назва на честь терплячих старовірів, які заснували це поселення.
15. Скоморохи (Житомирська область) — можливо, назва пов’язана з середньовічними мандрівними акторами-скоморохами.
15. Падалки (Сумська область) — походження назви невідоме, але звучить дуже незвично.
16. Бухалово (Полтавська та Сумська області) — назва може бути пов'язана з давніми побутовими звичаями або жартівливим прізвищем засновникНазва села та залізничної станції
17.Пояски (Житомирська область) Назву «Пояски» нинішнє село одержало, за народними переказами, внаслідок життєвої ситуації.
Імператор Микола ІІ і його уряд ухвалили рішення про прокладання залізниці Київ — Ковель. Для цього відбулися роботи щодо визначення траси залізниці. Одного разу інженер-путієць, обстежуючи трасу, на болотистому різнотрав'ї вскочив по пояс у трясовину, і ледь вибрався. Відтоді місцевість і була прозвана Пояски.
18. Каблуки (Чернігівська область) назва цього села звучить так, ніби це жарт або мем із мапи України, але за нею — цілком реальна історія Чернігівщини з панами, хуторами й повільним сільським життям, яке пережило імперії, війни й адміністративні реформи. Маленьке, майже камерне, воно губиться серед полів неподалік Ніжина, проте має власне минуле. Перша письмова згадка про Каблуки сягає середини 19 століття. Тоді це був хутір Коблуков у Ніжинському повіті Чернігівської губернії з кількома хатами і маленькою кількістю мешканців. Згодом поселення отримало сучасну назву — Каблуки. За місцевими переказами, топонім походить від прізвища пана Каблука, який мав тут свій маєток. Саме йому, імовірно, завдячують назвою краю, де люди згодом оселилися й почали вести господарство.
19.Шнурки (Донецька область) невелике село (до 2011 року — селище) у Краматорському районі (колишньому Слов'янському) Донецької області. Спадщина та походження назви: За однією з найвідоміших краєзнавчих версій, своє кумедне та незвичне ім'я поселення отримало ще на початку XIX століття. Назву пов'язують зі стійкістю та одвічним побутом місцевих жителів-старовірів (розкольників), які селилися на цих землях та зазнавали переслідувань з боку офіційної церковної влади. За народною переказовою легендою, нагадуванням про «зав'язані вузли» чи міцну духовну прив'язку («шнурки») до своєї віри й традицій і стали згодом так називати географічний об'єкт.
20.Педоси (Хмельницька область) Назва села Педоси у Хмельницькому районі Хмельницької області історично пов'язана з назвою річки та особливостями місцевості.
Зв'язок із попередньою назвою: За місцевими переказами , спочатку поселення розташовувалося на лівому березі річки Мшанець і звалося Плоска (від форми місцевості).Село зазнало руйнувань під час татарських набігів, після чого його заново відбудували на іншому березі — біля притоки річки Плоскої.Сама назва «Педоси», імовірно, є патронімічною або трансформацією назви від прилеглої географії (річки Плоскої / плеса) та поширеного в тих місцях зменшувального від антропонімів чи першопоселенців типу Федосій/Пeдос (від імені Феодосій, де у говірці спостерігається перехід Ф->П або утворення від прізвища/імені Педос).
21.Погоня (Івано-Франківська область) Назва села Погоня в Івано-Франківській області, за народними переказами, походить із XIII століття від часів боротьби з монголо-татарською ордою
Битва з ордою: У XIII столітті на ці землі напав татарський загін. Український воєвода Роман (за переказами, він начебто був поблизу Тисмениці) наздогнав і вщент розбив ворогів
Сон воєводи: Перед самою битвою воєводі наснився святий Миколай, який пообіцяв йому перемогу. Натомість воєвода мав збудувати на цьому місці храм на честь Богородиці
Виникнення назви: Обітницю виконали, а місцевість, де вдалося наздогнати («погнати») та розбити ворога, люди почали називати «Погонею».Згодом на Богородичній горі біля села з'явилися перші печерні ченці, а сьогодні тут діє відомий Погінський монастир Успіння Матері Божої із чудотворною іконою, куди приходять чисельні паломники.
22.Ноздрище (Житомирська область) Офіційної чи єдиної наукової версії походження назви села Ноздрище (Коростенський район Житомирської області) наразі не існує.
У відкритих джерелах та краєзнавчих матеріалах згадуються кілька неофіційних версій і фактів щодо цього топоніма:
Легендарна версія (про старовірів): Деякі публікації подають народну переповідку про те, що село нібито отримало свою назву на початку XIX століття на згадку про стійкість старовірів, яких переслідувала церковна влада (слово «ноздрі» в історичному контексті інколи асоціювали з одвічними покараннями чи місцевими прізвиськами, хоча наукового підтвердження ця гіпотеза немає).
Історичний контекст: Попри малу чисельність населення (нині там проживає лише кілька людей) та статус села-привида через наслідки відселення, населений пункт має давню історію — перші письмові згадки про нього датуються ще 1545 роком
23.Женишківці (Хмельницька область) Назва села Женишківці (Хмельницького району Хмельницької області), за однією з наукових етно-топонімічних версій (зокрема дослідника Костянтина Тищенка), належить до пласту окойконімів тюркського походження, пов'язаних із географічними чи особовими назвами (подібно до тюркського кореня ceniçe / jeniş — низовина, пологове місце чи похил). У народній же чи масовій традиції чіткого єдиного переказу про походження цієї назви немає, а її етимологія залишається переважно до кінця не з'ясованою (попри жартівливі асоціації з «женихами»)
24.Шуби (Харківська область) Назва села Шуби у Богодухівському районі Харківської області походить від прізвиська або прізвища перших поселенців чи засновників хутора — Шуба. — українського прізвища Шуба, яке часто фіксувалося в козацьких реєстрах та ревізійнихписах з давніх часів.
25. Лобкова Балка (Полтавська область) Назва села Лобкова Балка (Лубенський район Полтавської області) походить від географічного терміна «балка» (неглибока суха долина з пологими схилами) та прізвища або прізвиська першого поселенця чи власника — Лобко.
Балка — типовий елемент рельєфу місцевості, яружно-балкова система, характерна для лісостепової зони України та Полтавщини.
Лобко — поширене українське прізвище або антропонім (від слова лоб), яке лягло в основу назви хутора/балки, де згодом виникло поселення.
У мандрівних та краєзнавчих описах топонім часто згадується серед незвичних і кумедних географічних назв України, а саме село на трасі Київ — Полтава є відомим місцем зупинки та відпочинку

Наші гості демонстрували вражаючі знання з географії, історії, традицій та навіть традиційної кухні народів світу!

Дякуємо кожному, хто завітав сьогодні до Бібліотеки для дорослих №11 та розділив з нами це свято! Пам'ятайте: книжки — це найдоступніший спосіб подорожувати крізь час і простір.

Слідами мовних скарбів

З нагоди Європейського дня мов, який весь світ відзначає 26 вересня, 24 вересня у бібліотеці для дорослих №11 бібліотекарі провели лінгвістичний бібліо-квест «Слідами мовних скарбів», учасниками якого стали наші найповажніші та найактивніші читачі.

Мета заходу: Розширити та збагатити словниковий запас учасників, поглибити їхні знання про українську мову, її багатство, самобутність і мовну спадщину; зацікавити маловідомими, давніми та призабутими словами; розвивати мовну кмітливість, логічне мислення, пам’ять, увагу.
Популяризувати українську мову як важливу складову національної культури та сприяти підвищенню інтересу до вивчення мов, міжкультурного спілкування й мовного різноманіття в межах відзначення Європейського дня мов.

Учасники вирушили у незвичайну подорож, під час якої перевіряли свою мовну кмітливість, уважність, пам’ять та вміння знаходити приховані значення слів. На них чекали цікаві завдання, мовні загадки та справжні «скарби» української лексики.

 

Учасники вирушили у незвичайну подорож, під час якої перевіряли свою мовну кмітливість, уважність, пам’ять та вміння знаходити приховані значення слів. На них чекали цікаві завдання, мовні загадки та справжні «скарби» української лексики.

Учасники розгадували значення слів — «фальшивих друзів перекладача» (як-от sklep, čerstvý, гора), демонструючи гнучкість мислення та вміння працювати з довідковою літературою.

Особливе зацікавлення викликало завдання «Вгадай слово». Учасникам пропонували незвичні та призабуті слова — «банітечка», «мигалка», «горнятко», «кварта», «очкур», «патріарх», «кобиляча голова», «каламар», «світлиця», «болонь». Спочатку потрібно було самостійно припустити, що вони означають, а вже потім перевірити свої здогадки.


Кожне слово ставало маленькою мовною загадкою, а правильна відповідь — черговою знахідкою у скарбниці української мови. Учасники переконалися, що мова зберігає безліч цікавих слів, які можуть здивувати навіть тих, хто добре володіє українською.

Присутні з цікавістю дізналися про етимологію та європейське коріння щоденних запозичених слів, які міцно увійшли в український побут (наприклад, апельсин, бутерброд, жалюзі, светр, помідор та інші).

Квест подарував не лише нові знання, а й гарний настрій, живе спілкування та можливість поглянути на українську мову по-новому. Адже мова — це не просто слова. Це пам’ять поколінь, культура, традиції та історія народу.

 

Європейський день мов став чудовою нагодою ще раз переконатися: вивчати мови — цікаво, відкривати нові слова — захопливо, а берегти й любити рідну мову — важливо.

Дякуємо всім учасникам за активність, допитливість і гарний настрій!
Нехай мовних скарбів у нашій скарбниці стає дедалі більше!