Що таке українська мова?

Від сьогодні ми повертаємось до нашого україномовного клубу "Мовограй".Перша зустріч яка відбулася була присвячена Історії української мови.

Кожна сучасна мова — і українська не виняток — почала формуватися дуже і дуже давно. В часи, про які немає жодних певних даних. Але сьогодні відомо, що українська мова існує не сама по собі. Вона споріднена з багатьма іншими, які називають слов’янськими. Гіпотетичну мову, якою говорили слов’яни ми звемо праслов’янською.

 Рання праслов’янська мова мала 10 голосних, 10 дифтонгів, себто двозвуків, і лише 15 приголосних. Проте й вона не виникла сама собою, а виокремилась із праіндоєвропейської мови. Від розпаду праслов’янської мовної єдності, тобто десь від VI ст. до XI ст. можна говорити про сформованість української мови як системи. Формування мови відбувалося на двох основних теренах — Поліссі й Поділлі ( «говіркові реґіони»).
З появою перших писемних пам’яток починається етап мови, який науковці називають давньоукраїнським. Давньоукраїнська мова залишила тільки 9 голосних, зате приголосних стало близько 30.
Писемна мова на українські та білоруські землі прийшла разом із християнством. І книжна суттєво відрізнялася від розмовної.
1) старослов’янська (або староцерковнослов’янська), була створена спеціально для перекладу Біблії з грецької на зрозумілу більшості слов’ян мову;
2) давньокиївська (або давньоруська, чи давньоукраїнська), мовою ділових актів та інших світських текстів на території Руси.

В XII столітті проходить зміна староцерковнослов’янської, на київський ізвод церковнослов’янської мови. Ізвод — це свого роду редакція, накопичені з усної мови зміни, які впливали на читання. Українську редакцію церковнослов’янської мови описав Лаврентій Зизаній у «Граматиці» (1596) й кодифікував Мелетій Смотрицький у власній «Граматиці» (1619).

Але вона швидко обросла запозиченнями.

 На зміну їй прийшла "Про́ста мова" - спадкоємиця давньокиївської (давньоруської, давньоукраїнської) мови, вона була більш наближена до розмовної.
З постанням російської імперії українську редакцію церковнослов’янської мови почали заміняти на російську. Друк книжок було дозволено лише за російською редакцією, а указ 1729 року зобов’язував переписати з прóстої книжної української на російську всі державні постанови й розпорядження.
«Енеїда» Івана Котляревського — це перший твір новою українською літературною мовою. Котляревський написав «Енеїду», щоб нарешті подолати прірву між розмовною мовою та різними варіантами писемної. Інтелігенція знайшла альтернативу: почала використовувати на письмі живу розмовну тутешню мову. Мова, базована на народній основі, дедалі активніше вживалася на письмі.

Г.Квітка-Основ'яненко,Т.Шевченко,переклади Біблії, Шекспіра, Ґете, Байрона, Гайне .

Після Валуєвського та Емського указів, книговидання українською в російській імперії мусило переміститись на ті українські землі, що росії тоді не належали: на Галичину та Буковину. На той час тамтешні автори розуміли, що колись Україна має стати єдиною, тож вони тяжіли до Великої України і орієнтувались на тамтешню літературну мову.

У 1923—1932 роках тривав період українізації, коли українська стрімко розвивалася та поширювалась. До речі, українізація відбувалась також і на тих землях, які формально не входили в УРСР, але етнічно були українськими: це Кубань, Курщина, Вороніжчина, Далекий Схід (Зелений Клин).
Виходили українські книжки, українізувалися також театр і кіно. Якщо 1922 року не було жодної газети українською, то 1933-го їх було 373 із 426-ти; журналів – 89 зі 118-ти. Зафіксовано, що 1933 року 83 відсотків книжок в УРСР виходили українською,а 1931 року 66 театрів із 88-ти ставили вистави українською. 

1932 року (початок Голодомору) політика Українізації почала згортатися.Тепер радянська влада почала втручатися у внутрішні механізми мови: було заборонено вживання певних слів, синтаксичних конструкцій, граматичних форм, натомість накидали або ближчі до російських, або й геть скальковані. Вилучено кличний відмінок, вживання форм пані, пане, добродію, добродійко і навіть — з української абетки — літеру ґ, хоча, наприклад, у Грінченковому словнику (1907—1909) ця літера трапляється у понад 300 словах.
Було — стало:
дві руці — дві руки
дві книзі — дві книги
три вербі — три верби і т.д
Наближено до російської й технічну термінологію, тому усунуто всі питомі українські слова:
дотик — контакт
мряковина — туманність
освіт — освітлення
падовище — точка падання.
Навіть у найтемніші часи сталінських репресій лунали голоси з протестами проти русифікації. Їх було багато: М.Рильський, Б.Антоненко - Давидович, І.Світличний, М.Бажан, П.Тичина, О.Гончар, А.Малишко, І.Дзюба, О.Гірник та ін.

Як змінювалася мовна ситуація з постанням Незалежности України.

Суттєві зміни в освіті почалися 2017 року. Був прийнятий новий закон «Про освіту», а в березні 2020 року — Закон «Про повну загальну середню освіту», де йдеться, зокрема, про обов’язкове викладання в середній школі українською мовою. У 2019-му нарешті прийнято і закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Чи маємо ми відмовлятися від усіх слів, подібних на російські? Ні.Самодостатність означає не так боротьбу, як головне — розмову українською, без озирання на сусідні мови. Мовні запозичення — це природне явище, що існує в усіх мовах, чиї носії регулярно контактують з іншомовцями.

Чому мова діаспори така… дивна. 

З 1870-х до початку Першої світової війни українці масово виїздили у Північну та Південну Америки, в Сибір. У двадцятиліття між війнами емігрували знову ж таки у США і Канаду, але часто і в країни Європи. Після Другої світової до цих країн додалися також Австралія і Нова Зеландія. Уявіть собі мову кінця ХІХ — першої третини ХХ століття. Якби ми сьогодні зустрілися з учителькою галицької школи того часу, то, звісно, порозумілись би, але багато слів були б нам незвичними, а якщо саме слово — звичне, то його вимова могла б здивувати. Наприклад, учителька вживала б м’який л’ у словах іншомовного походження, навіть у слові алькоголь чи балькон. Вона б казала вінда, а не ліфт, вражíння, а не врáження, гутірка, а не лекція, лижви, а не ковзани, і (sic!) лікарство, а не ліки. До речі, м’який л’ в іншомовних словах був закріплений у правописі 1928 року. І от ту мову, українці — байдуже, чи з Галичини, чи з Великої України — повезли з собою в еміграцію.

 Тут вона змінилася в один бік: радянізація, деполонізація, русифікація (не тільки повний перехід на російську, а в самій українській відбулась заміна окремих слів на версії, ближчі до російських). Просто нові реалії, притаманні саме цьому простору, — вони теж впливали на мову. Наприклад, тут з’явилися слова буржуйка (металева пічка для обігріву приміщень) чи виконком (виконавчий комітет райради, міськради).

А всередині українських спільнот у Німеччині або Америці вони не могли з’явитися, бо реалії були інші. Отож, там мова, з одного боку, застигла, законсервувалася, а з іншого — доповнилася запозиченнями з тамтешніх мов (наприклад, синьк — умивальник (від англ. sink), трок — вантажівка (від англ. truck), давнтовн — центр міста (від англ. downtown)). 

Тому нам здається, що діаспора говорить кумедно, а діаспора думає, що ми всуціль тут русифіковані, хоча насправді — закордонна українська повниться архаїзмами й містить дещицю інших, ніж у нас, запозичень.

Коли на Майдані загинув білорус Михайло Жизневський, який жив в Україні, та вірменин Сергій Нігоян, який в Україні і народився, і виріс, і за кілька днів до своєї загибелі читав на Майдані Шевченкові вірші, — стало вкотре наочно зрозуміло, що Україна — держава багатоетнічна: українцями є і кримські татари, і євреї, і росіяни, і болгари, і вірмени, і гагаузи, і поляки, і представники інших етносів, які є громадянами України.

Ми сподіваємося, що українці вибиратимуть українську хай навіть не як мову своїх предків, бо родинні історії були різні, а як мову своїх дітей; мову не лише багатьох поколінь людей, які жили на цих землях, а й мову майбутнього. І пам’ятатимуть: українськомовна Україна — це Україна, захищена від зовнішнього ворога власною єдністю.

Запрошуємо Вас до нас на зустрічі присвячені українській мові.

Мандрівка до Шахограду

Вересень — час повернення до шкільних парт, улюблених хобі та, звичайно, до бібліотеки №11! Ми дуже раді були знову зустрітися з нашими юними читачами, а особливо — з маленькими шахістами, які завітали на перше після канікул заняття "Мандрівка до Шахограду".

Цього разу наша подорож була присвячена не просто грі, а справжньому зануренню в історію та світ шахів. Діти віком від 5 до 13 років із захватом слухали про те, де й коли виникла ця дивовижна гра, як вона з'явилася в різних куточках світу і чому її називають "королівською".

Особливий інтерес викликала розповідь про найвидатніших гросмейстерів сучасності та минулого. Хто знає, можливо, серед наших маленьких відвідувачів уже є майбутні чемпіони світу?

Після теоретичної частини, яка допомогла розігріти розум, настав час для найцікавішого — шахових партій. Діти розбилися на пари та із завзяттям поринули у гру. Неважливо, хто виграв, а хто програв, адже головне — це спілкування, обмін досвідом та радість від гри. Ми бачили справжні емоції: зосередженість, радість перемоги та навіть невеличке розчарування, що швидко змінювалося на бажання взяти реванш.

Такі заняття допомагають дітям не лише навчитися грати в шахи, а й розвивають логічне мислення, пам'ять та вчать стратегічно мислити.

Ми щиро дякуємо всім учасникам та чекаємо на вас на наступних зустрічах у "Шахограді"! Слідкуйте за нашими анонсами!

З піснею через світ

У бібліотеці для дорослих №11 відбувся захід, присвячений 150-річчю від дня народження видатного українського композитора, диригента та етнографа Олександра Антоновича Кошиця. У читальній залі бібліотекарі підготували викладку-персоналію «З піснею через світ», щоб познайомити відвідувачів з життєвим шляхом цієї непересічної постаті.

«Пісня рятувала мене… Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині», — ці слова самого Кошиця якнайкраще передають його відданість українській пісні. Він був справжньою людиною-епохою, яка своєю невтомною працею прославляла Україну на весь світ.

Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року в селі Ромашки на Київщині. Здобуваючи освіту в Київській духовній семінарії, він отримав ступінь кандидата богослов’я, але обрав інший шлях. У 1902 році він почав викладати на Кубані, де захопився етнографією. Завдяки дружбі з Симоном Петлюрою та підтримці Миколи Лисенка, Кошиць здійснив експедиції по козацьких станицях у 1903–1905 роках збирав і записавши понад 500 народних пісень , які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень». Ця робота принесла йому золоту медаль, хоча більшість матеріалів, на жаль, було втрачено. Єдиний примірник зберігся в архіві самого Кошиця у Вінніпезі, в Канаді.
Повернувшись до Києва, він продовжив навчання у музично-драматичній школі Миколи Лисенка та швидко став відомим диригентом і композитором. У 1916 році він уже очолив Київську оперу.

1917 рік став поворотним для Кошиця. Після краху Російської імперії він активно долучився до розбудови української культури, ставши членом Театрального Комітету та очоливши Музичний відділ Міністерства народної освіти УНР. Його найбільшим досягненням стало керівництво Українською республіканською капелою, яка в 1919–1924 роках здійснила тріумфальне світове турне. Саме Кошиць показав світу красу української пісні, відкривши її для мільйонів слухачів.

Навіть на чужині, у вимушеній еміграції, він продовжував творити. У Нью-Йорку, рятуючись від міської метушні, він писав свої мемуари, зокрема тритомник «З піснею через світ». Ці спогади є безцінним джерелом інформації про його життя та епоху.
Тікаючи від міської метушні, несамовитого ревіння автомобілів та задухи від вихлопних газів, він шукав порятунку за межами «чужого, страшного та шаленого» Нью-Йорка. Таким порятунком для нього була садиба о. Олександра Нижанківського в місті Seymour (штат Connecticut), де й провів кілька місяців. Саме тут, на свіжому повітрі, він знаходив «ліки на душу» і, «смертельно стомлений» від безробіття, почав писати свої «мемуари». Дві книги його «Спогадів» вийшли у Вінніпезі у 1947 та 1948 роках. Тритомник «З піснею через світ» (Із «Щоденника» О. Кошиця) було видано відповідно у 1952, 1970 та 1974 роках.
Як в радощах, так і в печалях на вибоїстих дорогах життя його завжди оберігала рідна українська пісня: «Доля дала мені найбільше щастя – балакати наче в якомусь містичному тумані з самою історією, чути, як б’ється серце всієї нації, сама моя батьківщина шепотіла мені на вухо усі свої жалі, свої образи, свої скарги, свої сподівання… Пісня рятувала мене. Вона рятувала мене персонально. Вона стала нарешті тим єдиним, чому я служу і вклоняюсь, як моїй святині» (Спогади. Ч. 2. – С. 47).
Щоб зацікавити дізнатися про українського композитора не лише дорослих, а й дітей, бібліотекарі за допомогою штучного інтелекту створили інтерактивний Storybook. Це сучасний інструмент, що в доступній формі розповідає про життєвий шлях Олександра Кошиця.

Щоб переглянути перейдіть за посиланням
Олександр Кошиць

У Києві є дві пам'ятні дошки Олександру Кошицю, обидві встановлені на Андріївському узвозі у 2021 році. Одна з них знаходиться за адресою Андріївський узвіз, 13 (будинок Листовничого), а інша — за адресою Андріївський узвіз, 22. Дошки встановлені на будинках, де жив видатний композитор, диригент і етнограф. 

Завітайте до нашої бібліотеки, щоб ознайомитись з цим та іншими матеріалами, що сприяють пізнанню нашої багатої культури!

Через книгу до добра і знань

"Книга — казкова лампа, що дарує людині світло на самих далеких і темних дорогах життя." А. Упіт

Світ книг сьогодні вражає своєю різноманітністю: поряд із традиційними виданнями існують справжні витвори мистецтва, виготовлені з незвичайних матеріалів, таких як дерево або метал, і мають химерні форми.

До Дня знань, щоб підкреслити важливість читання, бібліотека для дорослих №11 організовує караван книг "Через книгу до добра і знань". Ця подія підтверджує слова Миколи Амосова, який вважав, що "любов до книги — необхідна умова загальної культури людини. Без неї неможливо стати хорошим спеціалістом у будь-якій галузі знань." Тому незалежно від того, як виглядає книга, її справжня цінність — у знаннях, які вона дарує.

Найцікавіші книги світу:

Атлас Кленке, який вважається найбільшою книгою в світі, вперше представили публіці на виставці в Британській бібліотеці, присвяченій географічним мапам.

Атлас заввишки 1,75 метри і шириною 1,9 метри був подарований голландським купцем Йоханнесом Кленке королю Англії Карлу II у 1660 році з нагоди реставрації монархії. Таким чином купець сподівався завоювати симпатії Карла.

У книзі знаходяться — 39 географічних мап, в тому числі мапи земних континентів, Британії та інших європейських країн. Для того, щоб підняти атлас, потрібно шестеро осіб.



Митець з Афін Ілан Мануаш створив найдовшу у світі книгу.  Книга ONEPIECE нараховує 21 450 сторінок.

Автором манги не є Ілан Мануаш, але саме він створив це унікальне видання, об’єднавши всі томи популярної манги One Piece, яку написав Ейічіро Ода.

Фото з сайту izum.ua

Книга “Це Мухаммед” була представлена в Дубаї 15 березня 2012 року й одразу здобула титул найбільшої книги у світі від Книги рекордів Гіннеса. Її розміри вражають: висота 8,06 метра (більше за двоповерховий автобус), ширина 5 метрів і товщина 40 см. Загальна вага — 1500 кг, що робить її справжнім важковаговиком у світі літератури.

Книга Szinpetri -це найбільша книга у світі, створена вручну з використанням традиційних методів, у 2011 році в Угорщині та важить 1420 кг, маючи розміри 4,18 х 3,77 м та містить 346 сторінок. 

Вона присвячена місцевій флорі та фауні, має дерев'яні обкладинки, зроблені зі шведської деревини, та виконана у стилі стародавніх фаліантів. 

Гігантський кодекс

 За легендою, створена ченцем-переписувачем завдяки допомозі Диявола

Codex Gigas, створений у XIII столітті в монастирі Подлажице, є унікальним рукописом, що об'єднує богословські, наукові й історичні знання середньовіччя. Його походження оповите таємницями й легендами. 

За однією з легенд, ченцеві, що вчинив злочин, дали шанс уникнути покарання, якщо він створить манускрипт за одну ніч. Не маючи змоги завершити роботу самостійно, чернець начебто уклав угоду з Дияволом. На 290-й сторінці рукопису представлений портрет Диявола, знаковий для тогочасного мистецтва.
Науковці вважають, що манускрипт міг бути написаний однією людиною протягом 20–30 років, завершивши його у 1230 році. Спочатку Codex Gigas складався з 640 сторінок розмірами 915×508 мм. Товщина книги становить 22 см, вага — 75 кг.

Найдовшою книгою у світі з папірусу є твір під назвою «Фантастично» (Fantastico), який має довжину понад 1856 метрів і складається з 11 казок, намотаних на жердину. Цей рекорд був встановлений у 2009 році в місті Кастелло, коли 400 учнів, їхні родини та викладачі працювали над створенням цієї гігантської папірусної книги. 

Найменшою книгою у світі є українська мікромініатюра «Кобзар» Тараса Шевченка, створена майстром Миколою Сядристим, площа якої становить лише 0,6 квадратного міліметра, а сторінки можна перегортати лише кінчиком гострої волосини. Інші кандидати на це звання включають японську книгу «Мурашки» (1,4х1,4 см) та мікрокнигу з Англії «Старий Король Коль» (1х1 мм), хоча «Кобзар» Сядристого вважається найменшою з відомих. 

У 2013 році японське видавництво «Топпан» випустило мікрокнижку розміром з вушко голки. Надрукований на 22 сторінках ілюстрований альманах популярних японських квітів продається разом зі збільшувальною лінзою. 

До цього наймініатюрнішою вважалася книга, що зберігається в Уельській Національній бібліотеці в м. Аберістуїт. Збірник дитячих віршів «Старий Король Коль» складається з 12 сторінок, але розміром — всього міліметр на міліметр. Прочитати його можна тільки за допомогою мікроскопа.

Кулінарна книга Well Done, яку перед прочитанням необхідно запекти

Ця книга була створена хорватськими книговидавцями. Щоб текст постав і був читабельним, книжку потрібно загорнути у фольгу, помістити в духовку та випікати при температурі 100° впродовж 25 хвилин. Якщо не дотримуватися ретельно інструкцій, збірка рецептів просто згорить. 

Дитяча книга на дерев'яній ніжці була виготовлена ​​у 12 столітті. Її зміст – це алфавіт та короткі тексти для читання дітьми. Таку книгу можна було використовувати скільки завгодно разів – тонкий роговий шар захищав її від будь-яких пошкоджень.

Коли книга — це витвір мистецтва усе це — спроба видавців привернути увагу, надати книзі особливого статусу, зробити її частиною інтер'єру або колекції.

Такі нестандартні видання, безумовно, цікаві. Вони демонструють креативність дизайнерів та видавців, стають об’єктами обговорення. Але чи справді вони виконують головне завдання книги — передавати знання та емоції?

Попри всю привабливість сучасних креативних видань, ніщо не зрівняється зі звичайною книгою. Такою, що пахне свіжим друком, має просту обкладинку та знайомий шрифт. Вона не відволікає, а, навпаки, допомагає повністю поринути в історію, відчути її сюжет і глибину.

Така книга — наш надійний провідник до знань і мудрості. Тримаючи її, ми не просто тримаємо предмет, а відкриваємо цілий новий всесвіт. Всесвіт, який не потребує яскравих спецефектів, адже його міць — у словах, що утворюють речення, а ті — історії, що глибоко торкаються наших сердець.

Тому, замість того, щоб шукати екстравагантні видання, просто зайдіть до бібліотеки. Візьміть до рук звичайну книгу — можливо, вона трохи потерта, але від цього лише тепліша. Відчуйте її вагу, перегорніть сторінки і просто читайте.

Саме так, завдяки простій книзі, ми відкриваємо для себе нові горизонти, стаємо мудрішими, а знання передаються з покоління в покоління. Найбільша цінність книги — не у її зовнішньому вигляді, а в тому, що вона може подарувати нашій душі та розуму.

Запрошуємо завітати до Публічної бібліотеки №11, вул. А. Мельника, 21 та обрати свою книгу. 

А яка ваша улюблена книга? Поділіться своїми думками в коментарях!

Героям слава!!! - лине аж за край.

29 серпня – День пам'яті загиблих захисників України.
В бібілотеці для дорослих № 11 представлена виставка-пам’ять "Героям Слава!!!" - лине аж за край, Їх зустрічає мама Україна!", до Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

    Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.

    Публічна бібліотека 11 долучилася до всеукраїнської акції пам’яті полеглих Захисників України "Стіл пам’яті 2025 – зарезервовано для найсміливіших серед нас!"
що відбудеться 29 серпня – у День пам’яті Захисників України.
  Минулого року до ініціативи приєдналися понад 800 закладів у всіх регіонах країни.
   На честь полеглих Героїв у резервується та сервірується стіл. Увесь день цей стіл залишатиметься вільним – символічно чекаючи свого важливого гостя, який, на жаль, вже не повернеться.

Стіл пам"яті в нашій бібліотеці зарезервований для бійця батальйону ,,Свобода’’ 4-ої бригади оперативного призначення імені Героя України, сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України

 Максима Олійника ,,Мінора’’.

Народився 19 березня 2001 в місті Київ. Навчався в 159-й школі міста Києва. Пізніше навчався в Національному авіаційному університеті.

У березні 2022 року Максим став бійцем територіальної оборони на Оболоні в м. Києві. Згодом був оголошений набір до батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії для захисту України на східних рубежах. Пройшовши підготовку, Максим в кінці квітня у складі третього батальйону спільно із сотнею побратимів вируших в район Рубіжного. Майже місяць був на «нулі». Отримав контузію.

Загинув 10 серпня 2022 року внаслідок отримання поранень у районі н. п. Зайцеве Бахмутського району Донецької області.Похований на Лук’янівському кладовищі.

Нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).
Батько Максима В’ячеслав Олійник уклав про нього книгу-присвяту спогадів ,,Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, пам’ять…’’

Створена експозиція про життя та бойовий шлях Максима в селі Тарасівка, де вони проводили час влітку.
Є згадка про нього на території військового ліцею у Боярці.
Його фото розміщене на Алеї героїв Солом’янської району міста Києва.
На фасаді Київської спеціалізованої школи №159 встановлено меморіальну дошку на честь її випускника Максима Олійника.

  Стіл пам’яті – це проста, але надзвичайно важлива дія, яку ми творимо разом для вшанування людей, що віддали життя за Україну, за кожного з нас. Це – наша вдячність, солідарність і турбота. Це пам’ять, яка живе серед нас.
У цей день ми згадуємо тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч Захисників і Захисниць України, полеглих від 2014 року в сучасній російсько-українській війні.

Хронологія подій:
У 1991 році Україна відновила свою незалежність, але Російська Федерація не полишала своїх зусиль відновити контроль над українською територією. Після приходу до влади в Росії колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна цей тиск значно посилився.

• Євромайдан

21 листопада 2013 року в Києві розпочався Євромайдан, який започаткував Революцію Гідності. Основною вимогою протестувальників було повернення України на європейський шлях розвитку та підписання угоди про асоціацію з ЄС, від чого відмовився тодішній президент Віктор Янукович. Протистояння завершилося смертю 107 учасників, відомих як Небесна сотня. Янукович втік до Росії і закликав Путіна ввести війська для відновлення влади.

• Трагедія в Іловайську.

З початку серпня 2014 року точаться запеклі бої за Іловайськ – ключовий транспортний вузол Донбасу. Хоча українські війська майже захопили місто, Російська Федерація ввела проти них регулярні війська (близько 4 тис. солдатів і офіцерів). 29 серпня, незважаючи на запевнення про безпечний вихід з оточення, російські війська обстріляли українські колони. Україна втратила 366 убитими, 429 пораненими, 158 зниклими безвісти, 300 полоненими. 5 вересня було підписано Мінський протокол.

• Оборона Донецького аеропорту.

Бої на Донеччині тривали 242 дні (26 травня 2014 року – 22 січня 2015 року) і стали символом непереможності Збройних Сил України. Після знищення терміналів українські захисники відступили, втративши понад 200 бійців. Втрати противника склали близько 1 тис. осіб, у тому числі й найманці російського спецназу. Саме тоді з’явився термін «кіборги», як називали захисників аеропорту.

• Бої за Дебальцеве.

Взимку 2015 року точилися запеклі бої за Дебальцевський плацдарм. З обох боків воювали десятки тисяч солдатів і сотні одиниць техніки. Противник мав значну перевагу: три танки та чотири артилерії. 12 лютого було підписано Мінськ-2, але бої тривали. 18 лютого українські війська організовано відійшли з міста, зазнавши втрат: за офіційними даними, загинуло 136 бійців, поранено 331 (за іншими даними — 269).

• Позиційна фаза війни.

Після Дебальцевської битви лінія фронту стабілізувалася, бої набули позиційного характеру. Обстріли тривали щоденно, українські війська зазнавали втрат. Остання масштабна атака бойовиків сталася в червні 2015 року під Мар'їнкою, але була відбита силами АТО.

• Повномасштабне вторгнення.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабний наступ, прикриваючись риторикою «демілітаризації та денацифікації України», тобто власне намагаючись знищити национальну належність українців, їх єднання за етнічною ознакою державоутворюючої нації, Росія розпочала спецоперацію з переростанням її у військові дії, у війну.  Були атаковані аеродроми та військові об’єкти по всій країні, а російські війська вторглися з території Білорусі, Криму та РФ. Вторгнення розгорнулося на кількох стратегічних напрямках: Північно-Західному, Східному та Південно-Західному.

24 лютого – 01 квітня 2022 р. – героїчна оборона Києва.

Початок квітня 2022 р. – звільнення Київщини, Чернігівщини, Сумщини.

24 лютого – 20 травня 2022 р. – героїчна оборона Маріуполя.

8 березня – 20 травня 2022 р. – героїчна оборона „Азовсталі”.

Вересень 2022 р. – звільнення більшої частини Харківської області (в ході Харківської наступальної операції).

8 жовтня 2022 р. – підрив Кримського моста.

11 листопада 2022 р. – звільнення Херсона (в ході Херсонської наступальної операції).

6 червня 2023 р. – підрив росіянами Каховської ГЕС. 

Початок червня 2024 р. – одержання дозволу на використання західного озброєння дальної дії по території агресора (росії). Воєнний стан – особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Ця війна триває, і щодня вона впливає на життя кожного з нас. Ми переживаємо горе втрат, руйнування міст та інфраструктури, а також мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб.  Але, незважаючи на всі труднощі, український народ продовжує боротися за своє право на самовизначення. Пам'ять про тих хто захищав і захищає нас сьогодні залишається в наших серцях та книгах.

Лапи вгору за читання

   Хто сказав, що книги – єдині найкращі друзі людини? Цього разу ми вирішили присвятити наш захід нашим вірним чотирилапим друзям! Напередодні Міжнародного дня собак наша бібліотека провела дивовижний нон-стоп захід під назвою «Лапи вгору за читання». Це був день, наповнений радістю, захопливими історіями та, звісно, пухнастими гостями!

Ми представили колекцію книг, присвячених собакам – від класичних творів до сучасних історій, від енциклопедій про породи до коміксів. Кожен міг знайти щось до душі!

Маленькі відвідувачі познайомились з книгою Лариси Ніцой "Навіщо песикові гавкати".

Під час майстер-класу діти виготовили рухому іграшку - собаку з якою залюбки гралися.

Мета виготовлення рухомої іграшки — це навчання дітей і дорослих виготовленню механізмів, розвиток технічного мислення, просторової уяви, творчих здібностей та конструкторських навичок шляхом ознайомлення з різними технологіями та інструментами, а також виховання охайності, уважності та інтересу до технічної творчості.

Ми віримо, що читання може об'єднувати не лише людей, а й наших улюбленців. Тому наш захід мав подвійну мету: відзначити Міжнародний день собак та показати, як важливо прищеплювати любов до книг змалечку, використовуючи цікаві та інтерактивні формати.

Вірний друг у мене є

26 серпня – це особлива дата для всіх любителів собак, адже саме цього дня відзначається Міжнародний день собак. Це свято присвячене нашим вірним чотириногим друзям, які здавна супроводжують людину на її шляху.В нашій бібліотеці проводиться виставка - колаж дитячих робіт до Міжнародного дня собак.

          Історія свята.
  Хоча собаки були одомашнені тисячі років тому і завжди були невід’ємною частиною життя людини, офіційне свято на їхню честь з’явилося відносно недавно. 

   Ідея святкування Міжнародного дня собак належить захиснику прав тварин та експерту з способу життя домашніх тварин Коллену Пейджу. Мета цього свята – привернути увагу до важливості захисту тварин, а також відзначити особливе місце собак у житті людини.

   Міжнародний день собак – це не просто привід погладити свого улюбленця, а й можливість:

•  Висловити свою вдячність собакам за їхню любов, відданість і підтримку.
•  Звернути увагу на проблему бездомних тварин і допомогти притулкам.
•  Нагадати людям про необхідність дбати про своїх вихованців і відповідально підходити до питання їх утримання.

Традиції та звичаї.

Хоча Міжнародний день собак – це досить молоде свято, воно вже має свої неписані правила:

• Прогулянки з собаками: Найпопулярніший спосіб відзначити це свято – це влаштувати довгу прогулянку зі своїм улюбленцем.
• Фотосесії: Багато власників собак влаштовують фотосесії своїм улюбленцям і діляться знімками в соціальних мережах.
• Благодійні акції: Організовуються різноманітні благодійні акції на користь притулків для тварин.
• Конкурси та фестивалі: Проводяться конкурси краси, змагання з аджиліті та інші заходи для собак.

В Україні Міжнародний день собак відзначається все більше людей. У цей день проводяться різноманітні заходи:
    Влаштовуються флешмоби, під час яких власники собак збираються разом і гуляють зі своїми улюбленцями.
    Організовуються майстер-класи з дресирування собак, грумінгу та інших навичок, необхідних для догляду за тваринами.
    Проводяться ярмарки, на яких можна придбати товари для тварин і допомогти притулкам.

Цікаві факти про собак.
   Собаки розуміють понад 160 слів.
   Собаки здатні відчувати радість, смуток, гнів і інші емоції.
   Собаки покращують здоров’я: власники собак мають менший ризик серцево-судинних захворювань і частіше ведуть активний спосіб життя.