Цього дня кав’ярні, ресторани та інші заклади резервують один символічний столик, який залишається порожнім. На ньому традиційно розміщують соняхи та свічку — як знак пам’яті й вдячності тим, хто віддав своє життя за Україну та наше майбутнє.
Публічна бібліотека 11 також щорічно приєднується до цієї акції. Столик в нашій бібліотеці зарезервований для Олійника Максима на псевдо "Мінор".
,,Народився воїном, і залишився ним’’ – це про 21-річного українського захисника Максима Олійника. Він подібно багатьом своїм ровесникам, після повномасштабного вторгнення в Україну російських військ влився в ряди добровольців. А добровольчі формування завдяки самоорганізації населення з’являлися тоді дуже швидко.
,,Мінор’’ був доброзичливим з відкритою душею хлопцем. 10 серпня 2022 року Максим Олійник ,,Мінор’’ та Андрій Губанов ,,Привид’’ віддали життя на бойовій позиції біля селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області. ,,Кроха’’, ,,Бритва’’ та ,,Сонях’’ з їхньої бойової групи вважаються зниклими безвісти. ,,Чайник’’ після тяжкого поранення перебуває в строю.
Велику роботу по вшануванню пам’яті Максима Олійника здійснюють його батько Вячеслав та двоюрідна сестра Ангеліна. Фундаментом, на якому трималися рідні після загибелі Максима стала книга-щоденник ,,Воїн на псевдо Мінор: війна, прощання, пам’ять…’’ укладена його батьком Вячеславом Олійником. Вона послугувала своєрідною терапією у тяжкий час, коли потрібно було здолати біль втрати. Друга книга «Прийду» Ангеліни Олійник, двоюрідної сесрти Максима – це своєрідний щоденник вдячності, болючих і світлих спогадів, усвідомлених істин та бажання знову повернутися туди, де на тебе чекають. Книжка складається з двох розділів – «Мінор» та «Мажор». Перший вміщує тексти-присвяти пам’яті загиблого воїна з позивним «Мінор». Другий – рядки, що народилися внаслідок відвідування Ангеліною як волонтеркою військових шпиталів.
Всеукраїнську акцію «Стіл пам’яті» започаткували у 2023 році Благодійний фонд імені Іллі Грабара та платформа «Меморіал героїв».
Ця ініціатива — не просто символічний жест. Це спосіб зупинитися, згадати та вшанувати людей, які загинули, захищаючи нашу країну. Ми не можемо залишатися байдужими, коли йдеться про тих, хто віддав за Україну найдорожче — власне життя.
Культура пам’яті допомагає українському суспільству не збайдужіти до втрат, розділити біль із тисячами родин, які сьогодні переживають втрату, та зберегти особисті історії наших захисників і захисниць. Такі ритуали формують культуру вшанування, у якій пам’ять про полеглих стає невід’ємною частиною нашого суспільного й культурного життя.
Особливо важливо, що «Стіл пам’яті» допомагає персоналізувати пам’ять про загиблих. За кожним порожнім стільцем — конкретна людина, її життя, мрії, родина, друзі та історія. Це також знак підтримки для близьких, які втратили найдорожчих.
Культура пам’яті про загиблих — це спосіб зберегти нашу історію та ідентичність і віддати шану тим, хто боровся за право України на майбутнє.
Пам’ятати — означає дякувати. Вшановувати — означає не дозволяти забути. І щира емпатична вдячність має стати частиною культурного коду нашої країни — звичкою свідомого українця сьогодні та цінністю, яку ми передамо майбутнім поколінням.
«Стіл пам’яті» — це про вшанування, вдячність і повагу до тих, кого вже немає поруч, але завдяки кому ми маємо можливість жити, працювати, любити й будувати майбутнє.
