За синеє небо, за жовте колосся

 В цей день у 2014 році, в ході російсько - української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, та загинула найбільша кількість українських воїнів.

Ті трагічні події російсько - української війни розгорталися на сході України, саме на полях соняхів, які вже поспіли. Сонях пам'яті – це не просто символ історичної мужності українських воїнів, це символ життя України. З чорним, як українська земля, зернятком, що обов'язково проросте, бо українці і далі будуть відроджуватися, скільки б не намагалися їх знищити. Саме тому сонях повинен бути тим символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Рекомендується виготовляти стилізовані соняхи з тканини та розміщувати їх на одязі на лівій стороні грудей. При процесі створення соняхів варто залучати молоде покоління, щоб з дитинства формувати шанобливе ставлення до захисників України та пояснювати значення цього дня для нашої країни.

Сонях має 15 пелюсток жовтого кольору. Пелюстку рекомендовано робити висотою 23 мм і шириною 12 мм. Верхній край пелюстки – загострений. Нижні краї кожної пелюстки закріплені на великому колі діаметром 40 мм з чорного фетру товщиною 1 мм. Маленьке коло з фетру чорного кольору товщиною 1 мм діаметром 30 мм розміщено посередині соняха поверх жовтих пелюсток. Сонях закріплено на основу для значків у вигляді піну (кліпси).

"Іловайський щоденник" Романа Зіненка - чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону "Дніпро - 1", який пройшов "Іловайський котел" від початку до кінція. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців "кривавим коридором" дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, чого зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події.

Наш стяг - пшениця у степах під голубим склепінням неба

В рамках святкування Дня Державного прапора України, 

на представленій виставці-інсталяції, бібліотекарі знайомили читачів з історією жовто - блакитного символа, книги розкривають його роль та значення в контексті держави і світу.

 

  Основою формування українських державних символів стала історична традиція ще з часів Давньої Русі. Князь київський Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Прапор Руської землі був переважно червоний із золотим тризубом. Корогва Галицько-Волинського князівства блакитного кольору із золотим левом.

Утвердження синьо - жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося у 1848 р. Сталося це під час європейської “весни народів”. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто - блакитний прапор. Відтоді прапори в національних кольорах почали використовувати під час проведення Шевченківських та інших свят.

29 квітня 1918 року на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель “Георгій Побідоносець” подав сигнал про підняття прапору над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення.

Зокрема, в телеграмі до Києва зазначалося: “Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр - адмірал Саблін”. Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму М. Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8 - ої години 30 квітня.

Вперше після Лютневої революції 1917 року українські синьо-жовті прапори публічно з'явилися в Києві, Одесі та Харкові 16 березня 1917 року. Українізація підрозділів царської армії на фронтах Першої світової війни і на Чорноморському флоті відбувалися під українськими прапорами.

17 березня 1917 року було проголошено про організацію Центральної Ради, з цього часу в Києві починають публічно на державному рівні з'являтися українські синьо-жовті прапори. Перший Президент України Михайло Грушевський затвердив таке поєднання кольорів як офіційний прапор країни.

ОУН та її попередниця Українська військова організація (УВО) у своїй діяльності використовували національний прапор. У листопаді 1928 року до десятої річниці Листопадового чину у Львові над собором св. Юра українські активісти вивісили синьо - жовтий прапор з написом «УВО». Згодом так само вчиняли і ОУНівці, послуговуючись червоно - чорним та національним прапорами. На початку 1930-х рр. з’явився гімн ОУН, де є слова: «Під синьо - жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий народ свій».

Незалежна і єдина - наша ненька - Україна!

«Країн багато на великій карті,

Та серед них — вона, твоя єдина.

Її люби і будь завжди на варті,

Бо це твоя земля, це Україна».

День Незалежності України, свято яке віддзеркалює одвічне прагнення українського народу до єдності, суверенності та самостійності. Щороку святкування річниці народження нашої держави дивує громадян та гостей країни цікавими нововведеннями. З нагоди Дня здобуття суверенітету на всій території держави відбуваються святкові заходи. Традиційно проводиться парад військ та військової техніки в Києві.

Парад – не єдиний захід, присвячений здобуттю суверенітету нашою державою. День незалежності України 2016 року знаменувався розгортанням найбільшого в світі українського прапора з квітів у національному музеї народної архітектури.

Ми також долучилися до святкування, в бібліотеці представлена книжкова виставка "Україну я люблю нею сильно дорожу",  провели вікторину, прослухали пісні, читали вірші про Україну. 

Молодь влаштовувала патріотичні флешмоби в обласних центрах, а столиця відсвяткувала гучним музичним фестивалем. Також щорічно святкові заходи відбуваються на Донбасі, де українські військові по-своєму відзначили цю подію.

В нашій бібліотеці представлена книжкова виставка, де кожен відвідувач ознайомиться з історією України, з тисячолітнім шляхом державотворення.

Пізнавати і мандрувати Україною можна завдяки  творам українських письменників. Бібліотекарі створили вікторину і пропонують разом помандрувати цікавими містами України:

Прояви турботу

 Проблема безпритульних тварин знайома кожному великому місту, де гостро стоїть питання будівництва притулків для бездомних тварин.

  Покинуті та загублені собаки і кішки, а також ті тварини, що народилися на вулицях є основним джерелом походження безпритульних тварин. Для цих тварин навколишній світ повний небезпек і загроз, тому тривалість їхнього життя невелика. Крім того, вони становлять реальну загрозу для здоров’я людей, так як переносять вірусні хвороби. Майже 95% випадків сказу у людей пов’язано з укусами собак.

Представники громадських організацій, а також небайдужі жителі країни в цей день можуть висловити своє відношення до того, як влада вирішує проблему зниження чисельності безпритульних тварин в місті. Давно доведено, що рівень духовності людини визначається не лише соціальним середовищем, але й характером спілкування зі світом природи. Жорстокість до тварин в дитинстві може перерости у жорстокість до людей.

В цей день проводяться акції проти застосування жорстоких методів регуляції чисельності безпритульних тварин, збираються кошти на створення спеціальних центрів для утримання покинутих тварин.

Безпритульні тварини, їх винахідливість і миролюбність, їх любов до життя - це відмінний привід згадати про ці гарні якості, властиві і нам, людям. Вони завжди готові радувати нас, виляти хвостом або ніжно муркотіти, стрибати від радості і по своєму посміхатися нам. Вони люблять нас, людей, адже так і не покинули наше, дуже часто вороже середовище проживання.

До 250 - річчя з дня народження Вальтера Скотта

 

Вальтер Скотт народився в Единбурзі в сім'ї адвоката Вальтера Скотта (1729 – 1799), мати, Ганна Резерфорд (1739 — 1819), була дочкою професора медицини Единбурзького університету. У сім'ї було 12 дітей, вижило шестеро, Вальтер був 9 - м. У ранньому віці перехворів на тоді поширений поліомієліт, що спричинив параліч із розвитком надалі атрофії м'язів правої ноги і довічної кульгавості. Незважаючи на фізичну ваду, вже у ранньому віці він приголомшував гарним розумом і феноменальною пам'яттю.

Вальтер Скотт

Ганна Резерфорд

У 1786 році Вальтер Скотт вступив на навчання до контори батька, а з 1789 по 1792 роки готувався стати адвокатом. Разом зі своїми друзями організував в коледжі «Поетичне товариство», вивчав німецьку мову і знайомився з творчістю німецьких поетів. У перші роки адвокатської практики Вальтер Скотт їздив по країні, збираючи народні легенди і балади про шотландських героїв минулого. Він захопився перекладами німецької поезії, анонімно опублікував свої переклади балади Бюргера «Ленора».

У 1791 році він познайомився зі своїм першим коханням — Вільяміною Белшес, дочкою единбурзького адвоката. Скотт п'ять років намагався добитися взаємності Вільяміни, проте дівчина зважила на Вільяма Форбса, сина заможного банкіра, за якого і вийшла заміж 1796 року через вимогу батька. Нерозділене кохання стало для юнака сильним ударом: частинки образу Вільяміни потім неодноразово виявлялися в героїнях романів письменника. У 1797 році одружився з Шарлоттою Шерпантьє. 

Вільяміна Белшес

Шарлотта Шерпантьє

У 1799 став шерифом графства Селкерк, а у 1806 — секретарем суду. У 1830 – 1831 роках Скотт зазнав три інсульти, після першого в нього відбувся параліч правої руки, і зрештою помер у 1832 році від четвертого інсульту.

Творчість

Романи Скотта поділяються на дві основні групи.

Перша присвячена недалекому минулому Шотландії. До неї відносяться такі твори, як: «Веверлі», «Гай Маннерінг» (Gay Mannering, 1815), «Единбурзька в'язниця» (The Heart of Midlothian, 1818), «Шотландські пуритани» (Old mortality, 1816), «Ламермурська наречена» (The bride of Lammermoor, 1819), «Роб Рой» (Rob Roy, 1817), «Монастир» (The Monastery, 1820), «Абат» (The Abbot, 1820), «Води св. Ронана» (St. Ronan's Well, 1823), «Антиквар» (The Antiquary, 1816).

Друга група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн. До неї відносяться такі твори, як: «Айвенго» (Ivanhoe, 1819), «Квентін Дорвард» (Quentin Durward, 1823), «Кенілворт», (Kenilworth, 1821), «Ганна Геєрштейнська» (Anne of Geierstein, 1829).

Українською мовою перекладено і видано такі твори, як: «Верховинська вдова», «Річард Левове Серце», «Айвенго», «Карло Сміливий», «Роб Рой», «Квентін Дорвард», «Два гуртоправи», «Пертська красуня».

Медовий Спас

14 серпня – Медовий або Перший Спас.

Першим з трьох літніх свят на честь Спасителя є Медовий спас. Свято Маковея — це поєднання двох світів, тобто народних українських традицій та християнських легенд. Не дивно, що українці відзначають три Спаса саме в серпні — це місяць нового врожаю та щедрості природи. У серпні збирають свіжий мед, саме до Першого Спаса, достигає багато овочів та фруктів, збирають врожай горіхів. І, звісно, збирають мак, звідки й народна назва, Маковея. Християнське трактування назви — що в цей день вшановують пам’ять семи мучеників Маккавеїв. Також, християни відзначають походження чесних древ Животворчого Хреста.

В давні часи, у Києві, де Магдебурзьке право існувало до 1834 року, на Маковія святкувався своєрідний "День Києва". Зранку хресний хід представників усіх київських цехів на чолі з митрополитом і київським духовенством йшов до фонтану Самсона на Контрактовій площі.

 Урочисте водосвяття відбувалося біля джерела поруч із пам'ятником Магдебурзькому праву. Цього дня обов'язково був парад міського війська з гарматами й кавалерією, святковий салют, великий магістратський бенкет в ратуші й святкові обіди братчиків у цехах.

Вранці до церкви приносять святити, звісно, мак та мед нового врожаю і, обов’язково, воду. Мед не слід забирати додому. Після освячення, його треба віддати нужденним, або залишити, як милостиню, у церкві. Також, святили різні квіти (особливо волошки й чорнобривці) й оберіг із трав, що називався Маковійчиком. Оберіг роблять із голівок маку, чорнобривців та жоржини, гвоздик та волошок, полину та інших цілющих трав. Маковійчики також несуть святити до церкви.

В Україні до цього свята пекли пироги і коржі з маком. Традиційні букети на Поділлі називалися "маковійками". Їх носили до церкви дівчата, перед цим ситно поснідавши – щоб наступний рік був врожайним. Освячену макову головку також клали під подушку дітям, які погано засинають. Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як цілюще зілля, яке давали хворій худобі. А освячений у церкві мак використовували для охорони житла від нечистої сили. Висушений маковійчик краще всього поставити на підвіконня.

Дивись, дитино, чорнобривців цвіт.

Його переплету в букетик з маками.

Ось деревій. Їм лікуватись слід,

Коли у тебе пальчики подряпані.

Оце полин. Пахучий та гіркий.

Тобі ще рано знати стан полинний.

А ще він лікувальний. І такий –

Як справжній символ неньки-України.

Стійкий. Незламний. Жовто-золотий.

На синім небі так яскраво квітне!

Солодкий дух у нього та гіркий.

Чужим – табу, а до своїх привітний.

Васильки… Чуєш, дому аромат?

А ось і миколайчики блакитні.

І колоски. Біжи, дитино, в сад,

Я бачила, що айстра там розквітла!

І кетяг горобини ось, дивись —

Родину укріпляє, думи-мрії.

Ну, що, моя хороша, посміхнись!

Ходімо! Нині - свято Маковія.