Чорнобиль: 40 років потому

26 квітня 2026 року Україна вшановує 40-ві роковини аварії на Чорнобильській АЕС. Чорнобильська катастрофа стала найбільшою техногенною аварією в історії людства, що призвела до масштабного радіаційного забруднення, тисяч жертв і довгострокових наслідків, які відчуваються досі.

В нашій бібліотеці завжди можна дізнатись багато цікавого та корисного з запропонованих книг.

 

 Чорнобильська АЕС була частиною амбітної радянської програми розвитку атомної енергетики 1960–1980-х років.

Будівництво станції розпочалося на початку 1970-х рр. біля села Копачі на березі Прип'яті в Київській області. Перший енергоблок запустили у 1977 році, а четвертий – у 1983-му. Паралельно зводили супутнє місто Прип'ять для працівників станції – сучасне, комфортне за радянськими мірками поселення з населенням близько 50 тисяч осіб.
Станція мала стати однією з найбільших в Європі.. Однак реактори мали недоліки, зокрема позитивний паровий коефіцієнт реактивності, що робило їх нестабільними за певних умов. У 1980-х роках ЧАЕС виробляла значну частину електроенергії і не лише для України, символізуючи "мирний атом" радянської пропаганди.
Трагедія 26 квітня 1986 року сталася під час планового тесту на четвертому енергоблоці – експерименту з зупинки турбогенератора для перевірки системи аварійного живлення. Через помилки персоналу та недоліки конструкції реактора потужність різко зросла. О 1:23 ночі сталися два потужні вибухи: спочатку паровий, а потім – хімічний вибух водню, що зруйнував дах реактора і викинув у атмосферу десятки тонн радіоактивних матеріалів, включно з цезієм-137, стронцієм-90 та плутонієм.
Вогонь охопив графітовий замедлювач (це речовина або пристрій, що зменшує швидкість процесу, в ядерній енергетиці — речовини (вода, графіт), що знижують швидкість нейтронів), який горів кілька днів. Радіоактивна хмара поширилася над Європою, забруднивши території України, Білорусі, Росії та віддалені країни. Безпосередньо від вибуху загинули лише двоє працівників, але ще десятки отримали смертельні дози опромінення в перші дні і померли протягом кількох тижнів у муках.
Першими на місце прибули пожежники. Вони не знали справжнього масштабу небезпеки й працювали фактично без захисту. Багато хто з них отримав смертельні дози опромінення.
Однією з найгероїчніших і найризикованіших операцій перших днів ліквідації став спуск під зруйнований четвертий реактор трьох працівників станції – Олексія Ананенка, Валерія Беспалова та Бориса Баранова. На початку травня 1986 року розплавлений ядерний матеріал (коріум) почав прогризати бетонні перекриття і просуватися вниз, прямо до басейнів-барботерів, де накопичилося понад 1500 тонн радіоактивної води. Якби розпечена лава контактувала з цією водою, стався б потужний паровий вибух, який міг зруйнувати решту трьох енергоблоків, значно розширити зону радіаційного забруднення і зробити наслідки катастрофи в рази катастрофічнішими. Троє добровольців у водолазному спорядженні спустилися в затоплені, повністю темні та сильно радіоактивні підвальні коридори, знайшли запірні клапани і вручну відкрили їх, дозволивши відкачати воду. Завдяки їхній самовідданості другого масштабного вибуху вдалося уникнути. Усі троє вижили, хоча отримали значні дози опромінення; у 2019 році їм присвоєно звання Героїв України (Борису Баранову – посмертно).
До ліквідації також залучили сотні тисяч людей – військових, шахтарів, будівельників, медиків та "добровольців" (часто це було примусово). Їх назвали ліквідаторами. Вони скидали графіт із даху, мили дороги, будували бетонне укриття над зруйнованим реактором, копали тунелі під блоком.Роботи велися в екстремальних умовах: люди працювали без достатнього захисту, отримуючи високі дози радіації. Саркофаг завершили за шість місяців, але він був розрахований лише на 30 років.

  Офіційне розслідування поклало провину на персонал станції: інженерів і керівництво, які порушили інструкції під час тесту. Шість осіб отримали тюремні терміни (від 2 до 10 років). Директор станції Віктор Брюханов, головний інженер Микола Фомін та заступник Анатолій Дятлов були засуджені

   Після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильську АЕС не закрили повністю. Незважаючи на масштабну катастрофу, радянська влада вирішила відновити роботу трьох вцілілих реакторів, аби не втратити значні потужності генерації електроенергії. Після короткої зупинки та робіт з дезактивації 1-й енергоблок запустили знову 1 жовтня 1986 року, 2-й – 5 листопада 1986-го, а 3-й – у грудні 1987 року. Персонал станції продовжував працювати в умовах підвищеного радіаційного фону, проводячи щоденну дезактивацію приміщень і обладнання.

Ось так постраждала Чорнобильська АЕС виробляла електрику ще майже 14 років: 2-й блок зупинили в 1991 році після пожежі в турбінному залі, 1-й – у 1996-му, а останній, 3-й енергоблок, остаточно вимкнули 15 грудня 2000 року під час офіційної церемонії .

Однак загальні наслідки катастрофи 1986 року виявилися колосальними. Радіоактивне забруднення торкнулося понад 200 тисяч км², евакуювали сотні тисяч людей. Зросла захворюваність на рак щитоподібної залози (особливо серед дітей), інші онкологічні хвороби, генетичні порушення. За різними оцінками, від наслідків аварії померли від тисяч до сотень тисяч людей (залежить, як рахувати через довготривалі наслідки).

Повне природне очищення землі в зоні відчуження триватиме тисячі років. Основними довгоживучими радіонуклідами, що забруднили ґрунт, залишаються цезій-137 і стронцій-90 з періодом напіврозпаду близько 30 років, а також трансуранові елементи, зокрема плутоній-239, період розпаду якого сягає 24 тисяч років.

Саркофаг, зведений у 1986 році, швидко почав руйнуватися: з'явилися тріщини, просочувалася вода. У 2016–2019 роках над ним спорудили Новий безпечний конфайнмент (НБК) – велетенську сталеву арку висотою з багатоповерховий будинок, яка коштувала понад 1,5–2 млрд євро (фінансування від міжнародних донорів). Вона мала дозволити демонтаж старого саркофагу та очищення до 2065 року, утримуючи радіоактивні матеріали (близько 200 тонн коріуму, уран, плутоній). Завдяки НБК рівень радіації контролювали, а зону відчуження навіть перетворили на біосферний заповідник, де природа відновлюється попри забруднення, і є важливим місцем для дослідження впливу радіації.

Повномасштабне російське вторгнення 2022 року принесло нові загрози. 24 лютого російські війська захопили Чорнобильську зону на кілька тижнів. Вони рухали технікою через "Рудий ліс" – одну з найбільш забруднених ділянок, підіймаючи радіоактивний пил, копали окопи в забрудненому ґрунті. Рівень радіації тимчасово зріс, а ворожі солдати ризикували опроміненням без захисту. Загалом окупанти завдали збитків на десятки мільйонів доларів, пошкодили інфраструктуру, вивезли багато цінного інвентаря. Зону звільнили в кінці березня 2022-го.

 

 Та на цьому проблеми не закінчилися. За час війни російські війська під час комбінованих атак неодноразово спрямовували ракети та дрони поблизу Чорнобильської та Хмельницької АЕС, що створювало ризики аварій. Зокрема, у у лютому 2025 року російський дрон ("Шахед") влучив у захисну споруду ЧАЕС – Новий безпечний конфайнмент. Вибух пробив отвір, спричинив пожежу та пошкодження обшивки. За даними МАГАТЕ, конструкція втратила основні функції герметичності та стримування радіації, хоча несучі елементи не зруйновані повністю. Ремонт ускладнений війною, а подальші удари чи вібрації можуть призвести до обвалу старого саркофагу і катастрофічного викиду радіоактивного пилу. Це знову загрожує не лише Україні, а й усій Європі.

Ось так, 40 років потому, Чорнобиль залишається символом як людської безвідповідальності, так і сили міжнародної солідарності.