27 січня у бібліотеці відбулася зустріч - літературний портрет до 180-річчя з дня народження Павла Чубинського (1839–1884), фольклориста, етнографа, поета, автора слів Державного Гімну України
Павло́ Плато́нович Чуби́нський (15 (27) січня 1839, хутір Чубинський, (нині в межах м. Бориспіль, Київська область — 17 (29) січня 1884, Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку починає захоплюватися географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи».
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі.
Восени 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу.
Через рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.
1873–1875 — секретар (1875—1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.
Помер 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церква Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар