субота, 23 листопада 2019 р.

"Нещадний голод селами лютує, Вмивається в гіркому морі сліз"

23 листопада в Україні відзначається День пам'яті жертв Голодомору.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», згідно з яким Голодомор був визнаний геноцидом українського народу.
   У першій половині 1932р., коли хлібозаготівлю було завершено, внаслідок чого запасів продовольства у селян не залишилося, в багатьох районах України спалахнув голод. 7 серпня 1932р. ВЦВК і Раднарком СРСР ухвалили постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про  зміцнення суспільної соціалістичної власності". Розкрадання колгоспної чи кооперативної власності каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" - позбавленням волі до 10 років. Сучасники назвали цю постанову " законом про п'ять колосків". З весни 1933 р. смертність від голоду стала масовою.


Джеймс Ернест Мейс (18 лютого 1952, Маскогі, Оклахома, США — 3 травня 2004, Київ, Україна) — американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні, автор звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932—1933 років. Саме завдяки його дослідженням світ дізнався про Голодомор в Україні.


Роберт Конквест  науково дослідив тему штучного голоду в часи, коли доступ до архівів всіляко обмежували, а критикувати радянську владу забороняли.

       Для України Конквест став дослідником, який чи не найглибше описав Голодомор 1932-1933 років у книжці «Жнива скорботи» (1987 рік). Там він змалював, як жили селяни напередодні голоду, як намагались виживати. Детально аналізував «розкуркулення» і «курс на колективізацію», звів зібрану статистику у «реєстр смертей».



Спогади тих, хто вижив.

Гончар Катерина Тимофіївна

Я тоді вже підлітком була, жили не в Успенці, а на Полтавщині. Родина була заможна, жили хуторами. Забрали все, тоді у всіх забирали. Батьки з голоду померли. Спочатку вмер брат, сонечко отак сідало, ще не зовсім сіло – він помер. Поховали його. А через ніч померла мама, потім помер батько і залишилися ми, діти, самі. Їли спориш, цвіт акацій, качани голі терли і варили кашу. Коли не було качанів, їли бадилля з кукурудзи. Отак і вижили.

Зоя Єфрозина
“Я така голодна була, така голодна, що в мене руки були такі, і ноги... Ту лободу рву, що жовтінню цвіте, то все всередині було. Який бур’ян не є, це все всередину йшов. Бо ж хліба нема. Нічого, ні картоплі, ні хліба, тільки бур’ян. Нема ж хліба, місяцями нема хліба. То я йшла до матері, думала в матері розживу що-небудь... Гарба їде (гарбами – тобто возами – забирали трупи померлих від голоду. – Авт.) Я чую вони кажуть, давай цю кинем, вона сьогодні теж помре. Я чую вони зіскакують з гарби, щоби мене забрати. Я ворочалася, ворочалася, та в жито, та давай тікати. Якби бігли за мною, то догнали би. А як уже скрилася, то вони вернулися... Як приїхала – пухла, уже зовсім пухла... у Дубровицях. А людей таких було валялися... Возом звозили до ям. Якби вкинули мене в гарбу, я б ніколи не виборсалася звідтіля”. (З інтерв’ю Зої Єфрозиної, уродженки хутора Круглик, Гадяцького уїзду. Перший том “Усної історії” Джеймса Мейса. – Вашингтон. 1990. –  C. 197.)

       Ірина Павлівна
Того року був добрий врожай, колоски були налиті, але мало хто з селян ризикував йти у поле і рвати колоски для їжі. Один старий дід спробував зірвати кілька колосків, та його за це забив до смерті їздовий колгоспу. На вулицях села часто лежали люди, які ще дихали, по них повзали мухи, мурахи, залізаючи до носа, рота, очей. Здебільшого це були діти, видно, старші померли ще раніше.

Траплялися діти й підлітки, які ще ходили, але ніяк не реагували на людську мову, їхній вигляд швидше нагадував скелет, ніж людину: різко видавався лоб, вирячені очі, вилиці, щелепи. Вони були іноді в трусах, іноді голі; різко виділялися провалини між ребрами, дуже тонкі, без м'язів руки і ноги, запалі груди і живіт.


До Дня пам'яті жертв голодомору ми підготували виставку-пам'ять.Працівники бібліотеки разом з читачами згадали трагічні події 1932-1933 років. Деякі із них поділилися історіями своїх родин, як вдалося пережити ті страшні роки. Молоді читачі  дізналися про причини і наслідки цієї трагедії, переглянули  відео – спогади свідків Голодомору.  
 


 


Запаліть свічку о 16.00 в пам'ять загиблих під час геноциду українського народу.
Ставлячи свічку на підвіконня, ми засвідчуємо, що не забули про мільйони душ, які в страшних муках відійшли з життя через режим, що нищив церкви, грабував селянські родини, силоміць заганяв людей у колгосп, а «самостійників» виховував терором.

Немає коментарів:

Дописати коментар

“За долю України став Майдан”

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасн...

Мітки

8 березня (4) Безпека дитини (8) безпечний Інтернет (11) Великдень (7) Винаходи (5) Виставка картин (4) Виставка робіт (5) виставка художніх робіт (6) Відомі люди (27) Вікторини (21) Всесвітній день авіації і космонавтики (3) Всесвітній день біженців (4) Всесвітній день читання вголос (4) голодомор (6) Голокост (5) День Гідності та Свободи (6) День Державного Прапора України (6) день Європи (5) День захисника України (9) День знань (9) День книги (18) День незалежності України (10) день пам'яті (11) день родини (7) День Соборності (7) День української мови та писемності (10) Екологія (17) Європа (9) здоровий спосіб життя (40) ігрове навчання (14) книги (63) книжкова виставка (24) літературна мандрівка (8) майстер-клас (23) Масляна (5) Математика (3) Мистецтво (22) Музика (8) Небесна Сотня (7) Новий рік (14) Обереги (6) Пам'ятки культури (4) патріотичне виховання (6) Письменники (62) Письменники України (60) Подорожі (5) Різдво (6) Святий Миколай (6) свято (26) Сторінка історії (57) У світі права (10) Україна (156) українська мова (11) українська письменниця (15) українська поетеса (6) український письменник (12) Українські сучасні письменники (14) Урок історії (19) художник (5) художня виставка (5) художня виставка Катерини Баужі (2) Цікавинки (133) Чорнобиль (3)